sbornik

140	Розділ 2. Про корпоративне право та корпоративне управління

Безперечно, у залежних товариствах важелі управління зосереджені у тієї особи, яка має більше двадцяти відсотків статутного капіталу. Власне, для цього нею й придбавалися акції (частки). Тоді її рішення в органах управління залежної особи має вирішальне значення, і стверджувати, що вона не впливає на діяльність залежного товариства було б невірним. Звісно, що впливає! І впливає безпосередньо, і для цього їй не треба звертатися до юрисдикційних органів.

Втім, це не робить відносини між ними владними, адже такі ситуації, коли має місце вплив однієї особи на іншу, не є винятком в цивілістиці. Наприклад,

удоговорах (підряду, комісії, доручення, управління майном, спадковому договорі тощо) припускається, що протягом існування відносин між особами (договірних) одна особа може надавати обов’язкові для виконання вказівки іншій особі, яка, в свою чергу, їх має виконувати. Але ж ці відносини нікому й на думку не спаде назвати владними. Так само поводяться й батьки, і опікуни, і піклувальники, відносини з участю яких ніхто не виводить з цивілістичної сфери. Аналогічна ситуація складається й у корпоративних відносинах.

Отже, вплив одного учасника корпоративних відносин на іншого сам по собі обумовлює їх правове становище. При формальній рівності прав усіх учасників можливість впливу одного або кількох з них на діяльність корпорації обумовлена механізмами участі в органах управління останньої. Отже, цей вплив не є безпосереднім виявом влади однієї особи над іншою, лінійним правовим зв’язком між ними, як це має місце в адміністративних правовідносинах. У корпоративних правовідносинах за типом «основне — залежне товариства» дещо інша схема: ми маємо двох рівних перед законом суб’єктів — дві корпорації, але одна з них, формуючи значною мірою капітал іншої, тим самим забезпечує собі участь в управлінні нею, а значить, впливає на її діяльність. Це принципово відрізняє корпоративні відносини від адміністративних і не робить їх владними.

Разом із тим не можна заперечувати, що корпоративні відносини межують з публічно-правовими, а іноді настільки тісно, що є майже взаємопроникними. Особливо яскраво це спостерігається на процесах акціонування, що відбувається при приватизації. Відповідні відносини регулюються нормами (адміністративноправовими за своєю природою) зі створення АТ у процесі приватизацiї і подальшої його діяльності протягом певного часу до продажу акцій, що належать державі, а також способів і засобів управлiння корпоративними правами як об’єктів права державної власностi. При цьому права АТ як суб’єктiв приватного права формуються

управовiдносинах, що мають почасти або цілком владний характер.

Пiсля державної реєстрацiї АТ, створеного в процесi приватизацii, державнi органи, уповноваженi здійснювати корпоративні права держави, зберiгають положення суб’єктiв, надiлених владними повноваженнями. Але ці повноваження знаходять свій прояв у відносинах з іншими державними органами, а не органами АТ. Використовуючи ж такі об’єкти права державної власностi, як корпоративні права, в приватній

Глава 3. Загальний погляд на корпоративне право та окремі аспекти...	141

царині, уповноваженi державнi органи стають (мають стати!) такими ж суб’єктами, як й iншi учасники корпоративних правовiдносин1.

Це питання на сьогодні не вирішено на належному рівні. ЦК та Закон «Про господарські товариства» виключає його зі сфери свого регулювання. У ГК ж, хоч і заявлено про те, що корпоративні права входять до його сфери регулювання, це не зроблено не тільки взагалі, а і стосовно АТ, створеного в процесі приватизації, або державного АТ (національної акціонерної компанії, державної акціонерної холдингової компанії2 тощо, які є витвором українського законодавця).

Таким чином, не слід відкидати того, що при формуваннi корпоративного права має мiсце взаємоузгоджена дія норм приватного і публічного права. Більше того, зрозуміло, що оскільки створення і функціонування корпорацій охоплює відносини власності, підприємництва, конкуренції, на ринку цінних паперів, то всі вони так чи інакше взаємоіснують з корпоративними правовідносинами, як і відносини управління АТ в процесі його неплатоспроможності (банкрутства), ведення реєстрів власників іменних акцій, депозитарної діяльності, оподаткування, приватизації, інвестиційних зобов’язань тощо, не говорячи вже про сферу регулювання юридичних осіб взагалі.

Тому корпоративні відносини є предметом комплексного регулювання багатьох галузей законодавства, одночасно являючи собою певну єдність як такі, що складаються при створенні, діяльності та припиненні корпорацій, якими слід вважати АТ, ТОВ та ТДВ. Комплексність законодавчого регулювання означає обслуговування єдиного центру цих відносин — реалізацію корпоративних прав.

Сутність цих відносин полягає в отриманні особою-учасником корпорації доходу від своїх вкладень у корпорацію у вигляді дивідендів чи курсової різниці від продажу акцій, задля чого їй надається можливість брати участь в управлінні корпорацією.

Втім, питання юридичної природи корпоративних відносин цим не вичерпується, адже є потреба й в з’ясуванні того, до яких з двох видів цивільно-правових відносин (особистих немайнових чи майнових) слід віднести корпоративні відносини, чи слід до них застосовувати інший підхід, визначаючи їх окремо в предметі цивільно-правового регулювання?

Зробимо спробу розглянути корпоративні відносини як майнові. Ще класики цивілістичної науки вказували, що майнові відносини — це насамперед відносини між власниками або відносини, пов’язані із власністю3. При створенні корпорації

1	Спасибо-Фатєєва І. Деякі проблеми, пов’язані з участю держави Україна в цивільно-правових від-
носинах // Вісн. Акад. правових наук України. — 2006. — №4. — С. 96–107.
2	Прикладом є, скажімо, Укрпапірпром, проблема щодо правового режиму його майна та правомоч-

ностей з реалізації прав на них, незважаючи на численні публікації з цього питання, продовжують залишатися спірними. Див.: Федорчук А. Продажа по доверенности // Зеркало недели. — 2007. — № 26. — 8.07.2006. — С. 9. Так само, Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об’єднання» та ін. З приводу правового статусу таких утворень див.: Спасибо-Фатєєва І.В. Питання управлiння державною i корпоративною власнiстю // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — №10. С. 9–14; вона ж. Метаморфозы собственности или доморощенные холдинги // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — №4. — С. 26–32.

3 Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 10, 11.

142	Розділ 2. Про корпоративне право та корпоративне управління

відбувається формування капіталу за рахунок вкладення коштів декількома або багатьма (якщо це АТ) особами1. Тому безсумнівно, що при цьому складаються майнові відносини. Одночасно вони пов’язані й з виникненням нового власника на сформований таким чином капітал і збереженням окремих майнових прав щодо нього у осіб, які взяли в цьому участь. Їхні права реалізуються не тільки у майнових правовідносинах (власності), а й у відносинах з управління нею, які вже не можна назвати суто майновими. Відтак, правовий режим корпоративної власності є ширшим за майнові відносини, що обумовлено ускладненням відносин із приводу власності, і вимагає адекватної організації процесу реалізації цих прав2.

Слідуючи традиціям, розглянемо корпоративні відносини крізь призму можливої їх речової чи зобов’язальної природи, адже існують саме такі види майнових прав.

Менше всього прибічників наявності речових правовідносин між акціонерами і товариством, бо акціонери не є співвласниками майна АТ, а є власниками акцій. Ця позиція викликає безумовну згоду, але в той же час слід постійно враховувати неподільність розуміння акціонера як власника акцій і носія прав, що надаються йому цією акцією. Кожен акціонер має речове право на акцію — право власності. Однак, сама по собі акція не становить ніякої цінності без здійснення прав, що нею надаються. А вже специфічність цих прав і їх відмінність як від речових, так і від зобов’язальних і дозволяють стверджувати про наявність у акціонера тих прав, що йменуються корпоративними. Тобто ця версія безпосередньо стикається з трансформацією відносин власності. З таких позицій розглядав відносини між акціонером і АТ П. Писемський, виводячи таке бачення з теорії фікції права власності компанії3. Речову природу прав акціонера визнавав і відомий дослідник І.Т. Тарасов4.

Друга позиція полягає в тому, що корпоративні права мають зобов’язальну природу5. Цікаво при цьому простежити видозміни такого бачення корпоративних прав. Наприклад, Є.О. Суханов на початку 90-х років минулого століття був прибічником такої точки зору6, а вже наприкінці 90-х років його бачення змінилося, і він став доводити корпоративний, а не зобов’язальний характер відносин учасників товариств

1	Це за загальним правилом, не враховуючи компанії однієї особи.
2	Шиткина И.С. Правовое обеспечение деятельности акционерного общества. — М., 1997. — С. 10.

3Писемский П. Акционерные компании с точки зрения гражданского права. — М., 1876. —

С.58, 59.

4	Тарасов И.Т. Учение об акционерных компаниях. — М., 2000. — С. 483.
5	Годемэ Е. Общая теория обязательств. — М., 1948. — С. 204; Пушкін О., Селіванов В. Відносини

підприємництва і правовий статус їх суб’єктів // Право України. — 1994. — №5. — С. 13; Пронська Г. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні // Концепція розвитку законодавства України. — К., 1996. — С. 273; Право власності в Україні / Під ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. — К., 2000.— С. 192; Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. — К., 1996. — С. 136; Ломидзе О. Переход обязательственных прав участников юридических лиц // Рос. юстиция. — 1999. — №10. — С. 17; Долинская В.В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А.Ю. Кабалкин. — М., 1997. — С. 12; Луць В.В., Сивий Р.Б., Яворська О.С. Акціонерне право. — К., 2004. — С. 13; Семчик В. Право власності: Проблеми розвитку. — К., 1999. — С. 69.

6 Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. — М., 1991. — С. 98; Суханов Е.А. Система юридических лиц // Сов. государство и право. — 1991. — №11. — С. 46.

Глава 3. Загальний погляд на корпоративне право та окремі аспекти...	143

з товариствами1. Це природно, бо слід було осмислити новий вид відносин із їх специфікою в порівнянні з речовими та зобов’язальними. На це звертали увагу і такі відомі цивілісти, як О.І. Камінка2, В.П. Мозолін3, М.М. Агарков4. Вони наголошували на своєрідності «корпоративного забарвлення» (О.І. Камінка) тих відносин, які зазвичай визначаються як зобов’язальні, на неточності характеризувати права акціонерів як зобов’язальні. Здається вагомим твердження про те, що акціонери товариства знаходяться в становищі «його господарів, а не сторонніх осіб» (В.П. Мозолін), як це має місце в зобов’язальних правовідносинах.

Але, попри все це, деякі дослідники не враховують вказані аспекти, продовжуючи перебувати на застарілих позиціях, хоча й погоджуються з тим, що корпоративні правовідносини не відповідають класичним зобов’язанням5. Очевидно, крок до нового бачення усталених зв’язків зробити дуже не просто.

Не можна оминути увагою й наявність змішаного характеру корпоративних відносин внаслідок того, що крім корпоративних прав вони містять і зобов’язальні — право вимагати виплати нарахованих дивідендів, право на ліквідаційну квоту6. Врешті-решт поступово пануючою стає позиція про корпоративні відносини як окремого виду цивільних відносин, що існують поряд з речовими і зобов’язальними7.

Втім, як би то не було, «примірювання» до корпоративних відносин форми речових або зобов’язальних, очевидно, слід вважати способом їх дослідження, адже такі форми властиві лише майновим правам. Якщо ж в корпоративних відносинах є елементи немайнових, чи організаційних, чи такий їх симбіоз, який дозволяє відокремити їх в інший вид цивільних правовідносин, то стає невірною сама постановка питання про віднесення корпоративних правовідносин до речових або зобов’язальних.

Відомо, що в речових відносинах особам достатньо власних дій для задоволення своїх інтересів, а в зобов’язальних це неможливо без дій зобов’язаної особи з надання управомоченій особі певних благ. Корпоративні правовідносини враховують приналежність корпоративних прав конкретним особам — учасникам, без чого

1	Гражданское право: В 2 т./ Под ред. Е.А.Суханова. — М., 1998. — Т. 1. — С. 26; Гражданское пра-
во: В 2 т. / Под ред. Е.А.Суханова. — М., 2000. — Т. 1. — С. 103.
2	Каминка А.И. Очерки торгового права. — М., 2002. — С. 398.
3	Мозолин В.П., Юденков А.П. Комментарий к федеральному закону «Об акционерных обще-
ствах». — М., 2002. — С. 13–14.
4	Агарков М.М. Учение о ценных бумагах. — М., 1927. — С. 89, 90.
5	Луць В.В., Сивий Р.Б., Яворська О.С. Вказ. праця. — С. 14.
6	Кашанина Т.В. Корпоративное право (право хозяйственных товариществ и обществ): Учеб-

ник для вузов. — М., 1999. — С. 419; Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. — М., 1998. — С. 76, 77; Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — Х., 2000. — С. 11.

7 Ломакин Д.В. Акционерное правоотношение. — М., 1997. — С. 52–53; Роднова О.М. Природа прав, принадлежащих акционеру // Юридические записки Ярославского государственного университета им. П.Г. Демидова / Под ред. В.Н. Карташева, Л.Л. Кругликова, В.В. Бутнева. — Ярославль, 2000. — Вып. 4. — С. 153–155; Белов В.А., Пестерева Е.В. Хозяйственные общества — М., 2002. — С. 125; Гражданское право. Т. 1. — 2-е изд. — М., 1998. — С. 26 (автор глави — Є.О. Суханов); Спасибо-Фатєєва І.В. Про розуміння акціонерних правовідносин // Вісн. Акад. правових наук України. — 2000. — №3.— С. 91–101 та ін.

144	Розділ 2. Про корпоративне право та корпоративне управління

неможливо не тільки їх здійснення, а й саме їх існування. Однак учасник самостійно не може реалізувати ці права — ні на участь у роботі загальних зборів, ні на одержання дивідендів, ні інших.

Разом із тим він, хоч і має за законом право вимоги до корпорації, але ця вимога є своєрідною. Це можна проілюструвати на прикладі з акціонерами, які мають за ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства» право вимагати скликання позачергових зборів. У той же час, по-перше, акціонер фактично сам це право не може реалізувати — для цього йому слід зкооперуватися з іншими акціонерами, бо лише акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів. По-друге, їх право вимагати скликання зборів таке само, як і право інших органів АТ (наглядової ради, ревізійної комісії), тобто, це вимога звичайної управлінської діяльності. По-третє, якщо ця вимога акціонерів протягом 10 днів не буде виконана (наглядова рада не розпочне роботу зі скликання зборів), то вони мають право самі скликати їх.

При цьому показовим є те, що це право вони вже мають здійснювати самостійно і провадити всю діяльність зі скликання зборів без висунення вимог до наглядової ради. Тому Вищий господарський Суд України правильно зауважив, що позови акціонерів, які вимагають по суду примусити правління АТ до скликання загальних зборів, не підлягають задоволенню1, адже Закон надав їм право самостійно це робити.

Не має учасник жодних вимог і до інших учасників. Кожен з них має розуміти, що тільки всі разом вони можуть здійснити корпоративні права кожного з них. На користь будь-якого учасника ніхто конкретно дій не здійснює, як це має місце

взобов’язальних правовідносинах.

Усвою чергу, це питання нерозривно пов’язане з поділом прав на абсолютні та відносні. В корпоративних правовідносинах визначені всі суб’єкти, і управомоченій особі протистоїть конкретна зобов’язальна особа. Дійсно, на стадїї створення корпорації (товариства) коло засновників, які укладають договір, визначене. Після державної реєстрації АТ може провадитися відкрита підписка на акції. Коло осіб при підписці на акції визначене, оскільки власники іменних акцій вносяться до реєстру, зміна власників іменних акцій в реєстрі відображається відповідним чином. Однак для АТ, його діяльності, правового становища такі зміни складу учасників правовідносин байдужі. Особливо яскраво постійна «течія» акціонерів відбувається в АТ з численною їх кількістю за типом американських компаній. Таке становище наближається до того, що в корпоративних відносинах постійно визначеним суб’єктом є сама корпорація, що робить їх схожими з абсолютними правовідносинами.

Прийнято вважати, що абсолютними є правовідносини, в яких поіменно визначена лише одна сторона — носій суб’єктивного права, управомочена особа,

1 Господарське судочинство в Україні: Суд. Практика. Корпор. правовідносини / Упоряд.: І.Б. Шицький (кер.) та ін.; відп. ред. В.Т. Маляренко. — К., 2004. — С. 162. При цьому йдеться про вимогу до правління, оскільки за Законом України «Про господарські товариства», який діяв на той час, саме виконавчий орган був відповідальний за скликання як чергових, так і позачергових загальних зборів акціонерів.

Глава 3. Загальний погляд на корпоративне право та окремі аспекти...	145

якій протистоїть невизначене коло зобов’язаних суб’єктів. При цьому основним і практично достатнім для існування абсолютного суб’єктивного права і його реалізації є поведінка самого управомоченого суб’єкта — носія цього права. Обов’язки кожної і будь-якої особи, яка йому протистоїть, є пасивними і зводяться до утримання від порушень даного права.

Якщо припустити абсолютність корпоративних правовідносин, то саме корпорація має бути управомоченим суб’єктом, якому протистоять зобов’язані особи — учасники (акціонери). Однак це не так, бо в корпоративних правовідносинах, скоріш, навпаки: учасники (акціонери) мають права по відношенню до корпорації, а остання виступає немовби зобов’язаним суб’єктом по відношенню до учасників (акціонерів), забезпечуючи корпоративними механізмами їх права на участь в управлінні товариством, на дивіденди, на інформацію та ін. Хоча про зобов’язальність відносин тут мова йти не може з причин, вказаних вище. Відтак, корпоративні правовідносини не можна віднести й до абсолютних.

Правовідносини між самими учасниками можна було б вважати взагалі відсутніми, якщо застосовувати загальний підхід до розуміння правовідносин, тому що жоден учасник не має ніяких прав по відношенню до іншого і не несе відповідно ніяких обов’язків. Разом з тим їх всіх об’єднує приналежність до однієї корпорації. Тільки всі разом вони і можуть здійснити свої корпоративні права. Кожен окремо цих прав не набуває. Це стосується, в першу чергу, права на участь у загальних зборах учасників і через це — у формуванні інших органів. Жоден учасник сам по собі не може набути і дивідендів, доки не буде прийняте рішення загальними зборами про їх нарахування та розмір. Не виникне у нього і права на одержання частки майна ліквідованої корпорації без прийняття рішення загальними зборами про її ліквідацію.

Можливо, така конструкція правовідносин і спонукала П.Н. Гусаковського до твердження, що правовідносини пов’язують не лише одного акціонера та АТ, а й акціонерів між собою1. Це стикується з баченням об’єднання капіталу як економічної категорії, що диктує необхідність поєднання ланцюга суб’єктів, пов’язаних між собою, «повернутих один до одного певним чином» і завдяки цьому створюючих основну юридичну тканину, відповідну економічній2. Хоча при цьому не слід забувати, що таких відносин, в яких особи мають відповідні права та обов’язки одна стосовно іншої (один учасник до іншого та всіх разом), в корпорації не виникають.

Наведене доводить, що методологічно невірно ставити питання про речовий або зобов’язальний характер корпоративних відносин, їх абсолютність або відносність, оскільки вони настільки своєрідні, що становлять нову якість.

Постановка проблеми про можливість розуміння корпоративних відносин як особистих немайнових викликана ст. 100 ЦК, в якій зазначається, що право участі в товаристві є особистим немайновим правом. Цим законодавець удвічі

1	Гуссаковский П.Н. Вопросы акционерного права. — Петроград, 1915.— С. 38.
2	Пашуканис Е.Б. Общая теория права и марксизм // Избранные произведения по общей теории го-

сударства и права. — М., 1980. — С. 90.

146	Розділ 2. Про корпоративне право та корпоративне управління

ускладнює розуміння відносин, що аналізуються, бо не тільки виокремлює право участі від прав учасників товариств, а й не надає визначення останньому.

За загальним розумінням, право участі обумовлює причетність до чогось, у чому особа бере участь, тобто воно засвідчує той факт, що особа перебуває у певному зв’язку з кимсь. Так само і членський зв’язок, що являє собою членські відносини1. Останній часто розглядається як немайновий, віддаючи данину сформованій дихотомії: майнові — немайнові відносини. Ймовірно, тому в ст.100 ЦК і визначається право участі в товаристві як особисте немайнове право. Такий юридичний прийом, очевидно, застосовано з метою підкреслення значущості для носія цього права зв’язку з юридичною особою (участі в ній) і наголосу на тому, що по суті цей зв’язок не є матеріальним (майновим), тобто сам по собі він не може бути об’єктом цивільних правовідносин, не характеризується оборотоздатністю. Принаймні такі міркування спадають на думку при намаганні сприйняти в цілому ч. 1 ст. 100 ЦК.

Проте, таке пояснення більшою мірою покликане якось зрозуміти нашого законодавця в такій його кваліфікації права участі. Втім, якщо перейти до практичної площини, то це породжує багато проблем, особливо визначення, що право участі «не може окремо передаватися іншій особі», яке одразу ж тягне за собою питання про те, а чи може право участі передаватися не окремо і якщо так, то поряд (в комплексі) з якими правами?

Відповідь немовби на поверхні: очевидно, що з майновими, бо інших цивільних прав ст. 1 ЦК не встановлює. Тим більш, що в ст. ст. 127, 135, 147 ЦК безпосередньо зазначається можливість заміни учасника іншою особою, якій переходять права, що належали учасникові, передавшому частку (її частину) в статутному капіталі. Внаслідок цього обертається майнове право учасника — право на частку. Перехід цього права до іншої особи тягне за собою і виникнення у неї права участі в товаристві. Відтак, ніби право участі все-таки може обертатися, але «в парі» з майновим правом учасника — на частку в статутному капіталі.

Якщо це міркування правильне, то виходить, що головне місце посідає майнове право (на частку в статутному капіталі), якому підкоряється (за яким слідує) право на участь в товаристві. Тоді не зрозуміло, в якому ступені залежності перебуває воно від майнового права. І навпаки, якщо це міркування невірне, тобто, якщо право участі не може передаватися іншій особі, не будучи оборотоздатним (хоч і «плетучись» за майновим правом), то воно виникає у кожного нового учасника заново з переходом до нього майнового права. Якщо ж разом із іншими правами право участі може передаватися, то чи існує воно хоч на мить як окреме суб’єктивне право, котре має свою окрему характеристику як особистого немайнового права?

1 Метелева Ю.А. Правовое положение акционера в акционерном обществе.— М., 1999. — С. 43; Ломакин Д.В. Акционерное правоотношение. — М., 1997. — С. 15; Фомичева Н.В. Права акционеров и их защита // Новое российское гражданское законодательство и практика его применения: Сб. науч. ст. / Под ред. З.И. Цыбуленко. — Саратов, 1998. — С. 59; Роднова О.М. Природа прав, принадлежащих акционеру // Юридические записки Ярославского государственного университета им. П.Г. Демидова / Под ред. В.Н. Карташева, Л.Л. Кругликова, В.В. Бутнева. — Ярославль, 2000. — Вып. 4. — С. 152, 153; Белоусов О.В. Акция и права акционера // Законодательство. — 1999. — №6. — С. 28.

Глава 3. Загальний погляд на корпоративне право та окремі аспекти...	147

Та й взагалі наскільки правильною є його характеристика як особистого, тобто пов’язаного з певною особою? Чи може воно (тією ж мірою й у тому ж обсязі, тобто таке ж саме право) існувати в іншої особи? Відомо ж, що ні честь, ні гідність, ні життя та багато інших немайнових цінностей не можуть бути тотожними для різних осіб. У кожної вони свої і, отже, кожна особа має відповідні, лише їй належні особисті немайнові права. Не можна віддати життя за іншу особу з виникненням у останньої життя тієї особи, яка його втратила. Цього не може бути ні природно, ні в правових конструкціях, ні окремо, ні поряд з іншими правами.

У такому разі слід замислитися над тим, чи є сенс у такому механізмі, який запропоновано нашим законодавцем, що учасник товариства має два різновиди прав: майнове (право на частку в статутному капіталі), яке як основоположне право породжує вторинні майнові права, та особисте немайнове (право на участь в товаристві). Перше є оборотоздатним і його відчуження приводить до правонаступництва у нового учасника, а особисте немайнове право участі не є оборотоздатним і його передання неможливе, а виникає у особи, яка придбала у учасника право на частку первісним способом.

Сумнівно, що така конструкція штучного розірвання майнового та немайнового прав учасників (фактично, двох іпостасей права участі) має право на існування. Тому зіставлення особистих немайнових прав з правом участі, яке може мати будь-яка особа і яке по своїй суті є знеособленим, доводить, що це право не є особистим немайновим, а застосовуваний у ст. 100 ЦК прийом слід розцінювати як невдалий. Найбільш прийнятним здається бачення Г.Ф. Шершеневича, який висловився, що в матеріальному значенні акція і є право на участь1.

Попередні міркування доводять, що правова природа корпоративних прав не дозволяє стверджувати про їх виключно майновий або виключно немайновий характер. Насправді ж право участі саме собою без майнових прав існувати не може. Так само і майнові права учасника товариства — ніщо без права участі. Виникає симбіоз майнових та немайнових прав2. Втім, оскільки для них не менш значущими є організаційні права, то обмежитись лише вказівкою на поєднання в корпоративних правах майнових та немайнових прав було б невірно.

Багатьох зазначених вище суперечностей між підходами з приводу суто майнового та суто особистого немайнового характеру корпоративних відносин, ймовірно, можливо було б позбавитися, якщо допустити існування організаційних

1	Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / По изд. 1914 г. — М., 1994. — С. 144.
2	Вольф В.Ю. Основы учения о товариществах и акционерных обществах. — М., 1927. — С. 131;

Фомичева Н.В. Права акционеров и их защита // Новое российское гражданское законодательство и практика его применения: Сб. науч. ст. / Под ред. З.И. Цыбуленко. — Саратов, 1998. — С. 59; Ломакин Д.В. Акционерное правоотношение. — М., 1997. — С. 119; Спасибо-Фатєєва І.В. Про розуміння акціонерних правовідносин // Вісн. Акад. правових наук України. — 2000. — №3. — С. 91–101; вона ж. Юридична природа права на управління в акціонерному товаристві // Там само. — 1999 — №3. — С. 77–88; вона ж. Поняття майна, майнових та корпоративних прав як об’єктів права власності // Вісн. комерц. права. — 2004. — №5. — С. 9–18; Гонгало Б.М. Предмет гражданского права // Проблемы теории гражданского права. — М., 2003. — С. 23.

148	Розділ 2. Про корпоративне право та корпоративне управління

відносин як цивільно-правових. Відома спроба О.О. Красавчикова довести доцільність включення до предмета цивільного права організаційних відносин1 в науці має як своїх прихильників2, так і супротивників3, хоча законодавцем продовжує відвертатися. Між тим, безумовно, організаційні відносини існують. Наприклад, відносини з попереднього договору, які не можна охарактеризувати як майнові, так само, якщо йдеться про укладання договору про створення юридичної особи та проведення інших заходів задля цього. Нарешті, все, що стосується діяльності юридичної особи, для чого важливий не лише зовнішній аспект — її вступ до цивільно-правових відносин з іншими особами, а і внутрішній щодо її повсякденної діяльності щодо формування її волі та і взагалі існуванню як суб’єкта права. Організаційний характер мають і переважні права.

Можна застосувати метод від протилежного, завдавшись питанням: якими є організаційні права, якщо не цивільними? Як правило, їх ототожнюють з адміністративними4. Проте, поступово складається й інше їх бачення як цивільних. При цьому, якщо С.М. Братусь, І.Б. Новицький і Л.А. Лунц, А.Г. Биков, С.С. Алексєєв не відокремлювали їх від майнових, вказуючи, що вони є проявом, немов би іншою стороною відносин майнових, їх рефлексом5, то О.О. Красавчиковим наголошувалося на існуванні сугубо організаційних відносин, з організаційним елементом на першому плані, і організаційних відносин, що слугують основним майновим відносинам. Причому останні мають функцію упорядкування майнових відносин6.

Таке їх розуміння існує і дотепер. Наприклад, В.І. Борисова зазначає, що корпоративні відносини — це змішані майново-організаційні відносини, в яких організаційні елементи спрямовані на обслуговування як речових, так і зобов’язальних відносин7. А от росіяни П.В. Степанов та А.Ю. Синенко вважають корпоративні відносини просто організаційними8. Висловлювалася також пропозиція введен-

1	Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Антология уральской ци-
вилистики : Сб. ст. 1925–1989. — М., 2001. — С. 163.
2	Захаров В.А. Создание юридических лиц: правовые вопросы. — М., 2002. — С. 62: Гонга-

ло Б.М. Вказ. праця. — С.18–20; Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К. — 2004. — С. 15; Борисова В.І. До чинників, що характеризують цивільне право України як галузь приватного права // Вісн. Акад. правових наук України. — 2005. — №2. — С. 110–111.

3	Корбань В. Правове регулювання спонукання до укладення договору // Право України.— 2001. —
№1. — С. 43–44.
4	Пушкін О.А., Носко Л.Я. Понятие имущественных отношений, регулируемых гражданским

правом // Сб. материалов Сарат. юрид. ин-та им. Д.И. Курского. — Саратов, 1971.— С. 24, 25; Агарков М.М. Предмет и система советского гражданского права // Сов. государство и право. — 1940. — №8/9. — С. 61.

5 Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 65; Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950. — С. 59; Быков А.Г. План и хозяйственный договор. — М., 1975. — С. 53–61; Алексеев С.С. Предмет советского социалистического гражданского права // Ученые труды. Т. 1. Сер.: Гражд. право. — Свердловск, 1959. — С. 72.

6	Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Сов. государство и пра-
во. — 1966. — №10. — С. 50–57.
7	Борисова В.І. Вказ. праця. — С. 110–111.
8	Степанов П.В. Корпоративные отношения в коммерческих организациях как составная часть пред-

мета гражданского права: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1999. — С. 13; Синенко А.Ю. Эмиссия корпоративных ценных бумаг // Правовое регулирование, теория и практика. — М., 2002. — С. 19.

Глава 3. Загальний погляд на корпоративне право та окремі аспекти...	149

ня до законодавства терміну «система участі», який визначається як безпосередня та/або опосередкована участь осіб в організаціях через: майнові відносини (участь у статутному капіталі); договірні відносини (можливість на підставі договору визначати рішення тих чи інших осіб); будь-які організаційно-управлінські та деякі інші відносини1. По суті, такий підхід заслуговує на підтримку, бо, дійсно, система участі порівняно, наприклад, із поєднанням трьох правомочностей власника, має інший ступінь взаємозумовленості прав, що її складають.

Підсумовуючи наведене, слід підкреслити, що корпоративні правовідносини мають особливості у порівнянні з усталеними поглядами на відомі цивільно-правові відносини, що дозволяє стверджувати про їх специфічний характер. Сутність цих відносин та певних закономірностей зв’язків між їх суб’єктами тягне за собою неможливість утиснути їх в «прокрустове ложе» уявлень, що склалися про види цивільних правовідносин. Їх регулювання стає можливим з інших позицій — корпоративного права. Такий підхід дозволяє відмовитися від стереотипів, які склалися і не вписуються в схему корпоративних зв’язків. Можна стверджувати, що останнім часом вже сформувався новий напрям у науці, який потрібно розвивати для вдосконалення законодавчого регулювання нових видів цивільних відносин — корпоративних.

Корпоративні відносини і корпоративні спори*

1. Визначення підходів до розуміння корпоративних відносин

Термін «корпоративні відносини», так само як і «корпоративні права», походить від терміну «корпорація», в якому й слід шукати корені відповіді на численні питання, що виникають у судовій практиці. Адже від того, що розуміється під корпорацією, залежить те, чи підвідомчі господарським судам спори між учасниками певних юридичних осіб (наприклад, приватних і колективних підприємств, кооперативів тощо) та цими юридичними особами. Зв’язок між термінами «корпорація», «корпоративні права» або «корпоративні відносини» є безперечним не тільки з лінгвістичної, а й формально логічної точки зору. Тому з’ясуємо ці поняття.

УЦивільному кодексі України вiд 16 січня 2003 р. (далі — ЦК України) відсутній термін «корпорація», як, власне, й корпоративні відносини та корпоративні права.

УГосподарському кодексі України вiд 16 січня 2003 р. (далі — ГК України) ця термінологія вживається, але надто суперечливо. У статті 120 надається визначення корпорації, в ч. 5 ст. 63 — поняття корпоративного підприємства, а в ст. 167 ГК України — поняття корпоративних прав. При цьому виходить, що корпорація і корпоративне підприємство не є тотожними поняттями, адже корпорація за ст. 120 ГК України

1 Гританс Я.М. Корпоративные отношения (правовое регулирование организационных форм). —

М., 2005. — С. 104; Макарова О.А. Корпоративное право. — М., 2005. — С. 9. * Юридичний радник. — 2007. — №6. — С. 28–33.