Характеристика методів виховання воїнів та педагогічні умови їх активізації. Традиційними методами виховання є:

1) ПЕРЕКОНАННЯ – основний метод виховання воїнів, спрямований головним чином на формування мотиваційної основи поведінки військовослужбовця. Він здійснюється за такими напрямками: переконання словом і переконання справою. Тобто безпосередньо або опосередковано.

Засоби і прийоми переконання:

- роз’яснення;

- доказ;

- спростування;

- інформація;

- ілюстрація фактів та їх порівняння;

- порівняння;

- узагальнення;

- особистий показ.

Переконання словом є ефективним засобом впливу на свідомість, почуття і волю воїнів. Воно спрямовано на:

1. Переконання воїнів в правильності висунутої думки. Здійснюється за допомогою:

• засіб переконання (використання фактів, цифр, прикладів, документів, кінофільмів, епізодів з історичної та художньої літератури)

• прийомів переконання: (порівняння, аналоги) протиставлення, посилання на документи, авторитет, використання сили суспільної думки, звертання до почуттів тих, кого виховують

• шляхів переконання (доказів, роз’яснень, заперечень)

2. Переконання воїнів у правильній оцінці своїх вчинків. Здійснюється за допомогою:

- розкриття наслідків вчинка воїна, його суспільної цінності чи шкоди;

- порівняння вчинка воїна з вимогами принципів гуманістичної моралі;

- порівняння вчинка воїна з іншими вчинками.

Переконання ділом міститься в такій організації виховання, при якій воїни приходять до правильних висновків на основі особистого досвіду роботи і підтверджують свої погляди, оцінюючи досвід діяльності інших людей.

Воно спрямовано на:

1. Переконання воїнів на їх особистому досвіті. Здійснюється за допомогою:

- показу воїнові суспільної цінності і значення його дій та вчинків;

- доручення воїнові практичних завдань, виконання яких максимально сприяло би подолання його сумнівів;

- показу воїнові бойової техніки, зброї з метою щоб він особисто пересвідчився в її властивостях і можливостях;

- показу воїнові життєвих явищ, які заперечують його помилкові погляди

2. Переконання на позитивному прикладі роботи, поведінки оточуючих осіб. Здійснюється за допомогою:

- демонстрація приклада, роботи, поведінки інших воїнів;

- особистого прикладу офіцера;

- доручення воїнові виконання завдання спільно з товаришем, якому притаманна та якість, яку командир намагається сформувати у воїна, якого виховує;

- організація діяльності воїнів, яка здійснюється різноманітними методами з наступним порівнянням результатів.

Переконання людей багато в чому залежить від самого вихователя. Важливо його якістю є тверда і непохитна особиста переконаність в тому, про що йде мова.

Відсутність особистої переконаності зразу і відображується результатах виховання. Але в такому разі дії вихователя будуть нерішучими, слова на будуть мати необхідної сили.

В тому, що сила особистого переконання основа не на суб’єктивній впевненості, а на глибоких теоретичних знаннях і знаннях життя.

Вихователь, який володіє широкими і глибокими пізнаннями, завжди буває керівником заняття, бесіди. Це поясняється тим, що його висновки вільні від туманних і пустих тріскучих фраз, навпаки, вони змістовні, конкретні, чіткі і визначені.

Правдивість, точність і достовірність фактів, подій, про які говорить вихователь.

Правда, якою б вона не була, переконує людей в необхідності активних дій краще, ніж будь-яке прикрашення життєвих явищ і фактів.

Зв’язок матеріалу з життям країни військ підрозділу.

Спираючись на яскраві факти дійсності, на життєвий досвід воїнів, офіцер допомагає їм зрозуміти суть і практичне значення висунутих теоретичних положень, знати відповідь на хвилюючі питання.

Простота, ясність, доступність усної мови.

Це полегшує сприйняття і розуміння слухачами ідей, що пропагандуються, є одним із шляхів встановлення надійного контакту між воїнами і вихователем.

Емоційність мовлення вихователя.

Емоційність надає словам впевненість і твердість, спонукає воїнів пережити, відчути все те, в чому їх переконують.

Вміння вихователя враховувати особливості різних категорій військовослужбовців.

Мистецтво переконання знаходиться в прямій залежності від вміння офіцера застосовувати раціональні шляхи переконання.

Досить розповсюдженням і дійсним шляхом формування переконань є пояснення.

Пояснити – отже добиватися того, щоб воїни глибоко усвідомили сутність визначених понять, подій, явищ, визначили своє відношення до цього вміли дати правильну оцінку.

Пояснення – нероздільне з доказом, особливо тоді, коли воїн має сумніви, щодо правильності положень та вимог. Для доказу правильності пояснювальних питань важливо наводити логічні аргументи, переконливі прикладні факти, які б знищили сумніви воїна.

Доказ, в свою чергу тісно зв’язаний з запереченням неправильних помилок поглядів. В цьому випадку вихователь не тільки доказує неправильність поглядів воїни,, переконує його, але й розчищає шлях для впровадження в свідомість нових, правильних поглядів та ідей.

Можна дати кілька рекомендацій поведінки офіцера в процесі переконання:

 не сиди на краєчку стільця, бо це створює враження того, що ти бажаєш скоріше позбавитися співбесідника;

 совайся на стільці – це свідчить про невпевненість і нерішучість;

 тягни час, продумай план бесіди заздалегідь;

 не поспішай, краще не проводити бесіди взагалі, а ніж поспішати;

 став питання так, щоб вони не наводили на відповідь;

 менше займенник я;

 не напускай на себе поважного вигляду, не дивись на співбесідника згори, вважай його рівним собі у всіх відношеннях;

 не задавай непотрібних питань;

 не гарячкуй, краще як що в розмові буде відчуватися теплота;

 не роби з себе пророка чи розумника;

 не давай нереальних обіцянок, бо буде більше шкоди, а ніж користі;

 не вирішуй за всю армію.

Таким чином, метод переконання, будучи основним методом виховання воїнів ЗСУ, дозволяє успішно формувати в них свідоме відношення до своїх обов’язків, виконання військового долгу, створити надійні світоглядні основи їхньої поведінки.

2) ТРЕНУВАННЯ – спосіб оптимальної організації служби і всього життя, який повсякденно зміцнює погляди і характер, загартовує волю, розвиває відчуття, веде до формування позитивного соціального досвіду, напрацювання необхідних морально-бойових і психологічних якостей та прийомів правильної поведінки.

Воно здійснюється опосередковано, через вирішення повсякденних життєво необхідних завдань. Щоб виробити у військовослужбовця сміливість, ініціативу, його потрібно систематично ставити в такі умови, в яких йому потрібно було б виявляти ті якості. Тренування у подоланні труднощів виробляє у особового складу емоційну стійкість, здатність не піддаватись паніці, не припускати боягузтва при раптовій появі небезпеки.

Методом тренування формуються не лише вольові та фізичні якості військовослужбовця, а й різні військово-професійні, моральні та гігієнічні звички, що формують характер воїнів.

Цей метод потребує такої організації повсякденного життя, бойової і гуманітарної підготовки, яка б дозволяла накопичувати досвід правильної поведінки, самостійності у виборі відповідних форм поведінки.

Метод тренування у вихованні необхідно відрізняти від цього ж методу у навчанні. Тренування, як метод вивчення являє собою багаторазове повторення прийомів з метою вироблення певних навичок у навчанні.

Тренування, як метод виховання переслідує мету сформувати правильні звички, сміливість, ініціативу. Крім того, тренування у вихованні відрізняються від тренування у навчанні з тим, що тренування у вихованні тісно зв’язано з одночасним підвищенням свідомості воїнів, а у навчанні спрямована на відпрацювання навичок і вмінь до автоматизму, коли роль свідомості в діях дещо знижується. А це означає, що метод тренування у вихованні тільки тоді дає потрібні результати, коли він вміло поєднується з метою переконання.

В протилежному випадку тренування можуть перетворитись в муштру. тому А.С. Макаренко, який багато зробив для розробки методу вправи, наголошував, що різного роду "доручення і випробування не повинні бути голими вправами, а повинні виправдовуватись в очах всіх з певною користю для всього колективу".

Метод тренування дає добрі результати при додержанні певних педагогічних умов.

По-перше, вміле чергування тренування з переконанням.

В ході виховної роботи роз’яснюються сенс ратної праці, значення конкретних задач для підвищення боєготовності ЗС України, мобілізують зусилля воїнів на як більш швидке якісне їх виконання, розповсюджується досвід відмінників.

По-друге, послідовність, поступовість в нарощуванні труднощів, навантаження на особовий склад.

Тільки поступове ускладнення умов, послідовне збільшення навантажень позитивно відбиваються на формуванні морально-бойових якостей, що дозволяють йти на зустріч будь-якій небезпеці.

По-третє – систематичність, регулярність тренувань.

Слід враховувати, що великі перерви в тренуваннях затримують вдосконалення морально-бойових якостей.

Метод тренувань у воїнів формуються не тільки вольові і фізичні якості, але й звички: гігієнічні, моральні, яким властива велика тривалість і накладають відбиток на людські характер.

По-четверте, суворий статутний порядок в підрозділі.

Твердий статутний порядок, чіткий режим дня, правильна організація праці і відпочинку, потребує від особового складу відповідних дій які стають звичними. В решті решт вони не тільки виконують без особливих зусиль, але й стають потребою кожного воїна.

На відміну від метода тренування, що застосовується в ЗСУ ряд відомих західних психологів вважають, що ідеальний солдат не повинен роздумувати, відчувати, переживати. Ідеал солдат-людина, яка швидко, підсвідомо виконує складні операції з технікою і команди начальника. іншими словами, солдат повинен бути готовим вбити, грабувати, бути слухняним чужій волі.

Таким чином, метод Тренувань дозволяє довести поведінку воїнів до досконалості, забезпечити єдність між свідомістю і поведінкою, сформувати високі морально-бойові якості.

3) ВИХОВАННЯ НА ПРИКЛАДІ

Воно являє собою цілеспрямований і систематичний вплив вихователів на воїнів силою особистого прикладу, а також всіма видами позитивного прикладу як зразка наслідування стимулу у змаганні і основи для формування необхідного ідеалу поведінки в житті.

Особливе велике значення має особистий приклад начальника. Стаття 3 ДС ЗСУ вимагає від командирів (начальників) зразкового виконання військового обов’язку перед народом України, бездоганної поведінки та справедливого ставлення до підлеглих.

Особистий приклад командира в армії США вважається проявом високих моральних якостей. Тому у будь-яких питаннях, навіть дрібницях, від усього командного складу вимагається висока гуманність і професіоналізм.

У польовому статуті США FM 100-5 підкреслено: "Некомпетентність керівництва не припустимо компенсувати героїзмом солдатів".

В чом сила прикладу?

Він дає моральне право виховувати інших, підвищує авторитет.

Особистий приклад – перший вчитель, він має велику популярність та емоційну силу. Він надихає людей у складній обстановці, в бою, саме тому статути ЗС України зобов’язують начальників бути завжди і в усьому прикладом для підлеглих.

Ян Коменський з цього приводу писав: "Найближча турбота вчителя полягає в тому, щоб захоплювати учнів своїм прикладом".

Особистий приклад володіє наочністю.

Військовослужбовець попав у незнайому для нього обстановку, вчиться новій поведінці перш за все на прикладі сержантів, офіцерів. В своїй практичній діяльності командири підрозділу спираються в роботі на такі засоби метода прикладу:

а) приклади з життя видатних військових діячів;

б) приклади героїв сучасників;

в) приклади з історії війн, бойових дій.

г) приклади в сфері літератури, мистецтва.

д) приклади відмінників в колективі.

е) особистий приклад вихователя.

Слід вибрати з них ті, що мають найбільший вплив на всіх членів колективу.

Іноді воїн дійсно показує взірець виконання військового обов’язку, але буває замкнутим, не спілкується, задається. В такому разі, вихователю недоцільно ставити його в приклад: він не має авторитету в колективі.

Виховання на позитивних прикладах потребує не просто переліку імен та прізвищ відмінників, передовиків. Потрібно всесторонньо розкривати досвід, показувати труднощі, які вони долають в боротьбі за високі показники в службі, їх морально – бойовій якості, мотиви їх діяльність.

Важливою умовою цього явища є особисте відношення воїна до особи, яка ставиться в приклад. Почуття симпатії і повага збільшується намаганням копіювати.

Для успішної реалізації можливостей виховання кожному командирові доцільно уявляти умови ефективності метода прикладу:

• суспільна цінність прикладу;

• реальність досягнення взірця;

• яскравість, емоційність виразність;

• співпадання з інтересами тих, кого виховують;

• створення умов, яки б сприяли досягненню взірця.

Таким чином, приклад, як метод виховання значно підсилює дію інших методів виховання. Він може одночасно бути і засобом переконання, показу, засобом стимулу, позитивного впливу на недисциплінованих воїнів.

4) ЗАОХОЧЕННЯ

Це один з основних методів виховання воїнів, форма визначення заслуг і відзнак військовослужбовців, які виявили завзяття в несенні служби і відзначились при виконанні військового обов’язку.

Стаття 13 Дисциплінарного статуту ЗС України підкреслює, що "Заохочення є важливим засобом виховання військовослужбовця і зміцнення військової дисципліни". Цим реалізується на практиці такий принцип виховання, як "опора на позитивне в особистості і колективі".

Заохочення повинно задовольняти основні потреби особистості, тоді воно буде дійовим.

В застосуванні заохочення важливо дотримуватися системи педагогічних вимог, таких, як:

 педагогічна доцільність;

 відповідність до головних завдань, що стоять перед підрозділом, а також заслугами воїна;

 своєчасність;

 розумний баланс моральних і матеріальних видів заохочень;

 безперервне підвищення вимогливості;

 гласність;

 правильне визначення мотивів заохочення.

Отож заохочення повинно бути педагогічно доцільним, носити виховний характер, викликати позитивні зміни в діяльності воїна і військового колективу, в їхніх якостях.

Це система засобів і прийомів матеріального стимулювання (оцінки, нагороди) воїна і військових колективів, які виявили високий рівень свідомості, ініціативи у виконанні військового обов’язку і добилися високих результатів в бойовій і гуманітарній підготовці.

Як відомо, заохочення окрилює людину, формує почуття гідності, вселяє віру в свої сили, створює бадьорість духу, допомагає розвитку ініціативи, сміливості, мобілізує внутрішню силу на подолання як зовнішніх так і внутрішніх труднощів. В заохоченні воїн бачить довіру до себе, віру в начальника, в його творчі сили і можливості.

Заохочення – дуже сильний і тонкий засіб виховання. До його застосування необхідно відносити серйозно і вдумливо, бо невміле застосування може завдати шкоди.

В практиці виховної роботи командири підрозділів застосовують:

• виділення вчинків воїнів, як приклад, взірець;

• заохочення жестами, міміку вихователя, оціночні розсуди;

• види заохочень, яки передбачені статутом ЗС України.

Зрозуміло, що вони тільки тоді мають вплив, коли командир застосовує їх продумано і творчо.

Крім цього, вплив заохочень залежить від того, на скільки вихователь дотримується педагогічних вимог метода який застосовується.

В чому ж суть вимог?

По-перше, кожне заохочення повинно бути заслуженим. Воно повинно відповідати виявленим підлеглим зусиллям, його подвигу, чи відзнаці. Ніщо так негативно не впливає на підлеглого, як невиправдане заохочення, відсутність моральної для цього основи, переоцінки заслуг.

Більш того, незаслужене заохочення може стимулювати погані звички, схильності.

По-друге, цінність заохочення втрачається, якщо воно виноситься за виконання другорядних, елементарних обов’язків. Цим самим розвивається неправильне відношення до заохочення. Воїн дивиться на це, як на свого роду плату за службу.

Якщо такого військовослужбовця заохочувати за виконання елементарних обов’язків, у звичайних умовах, то в нього може з’явитися почуття образи на командира, який не дуже часто заохочує.

По-третє, вимагають до них більше.

Це дає можливість відчути, що досягнутий рівень не є межею, що заспокоюватись не можна. В раках цих офіцерів кожне нове заохочення є віхою, що відмічає успіхи підлеглого, ступінь росту і вдосконалення його якостей.

По-четверте, дуже важливо застосовувати різні види заохочень.

Це викликано тим, що постійно об'явлення одного і того ж заохочення перетворює його в постійну справу, яка не викликає достатнього приливу сил та енергії.

Тому разом з подяками і позачерговими звільненнями слід ширше використовувати:

• нагородження доброю книгою;

• фотографія біля прапора;

• лист на батьківщину.

По-п’яте, своєчасне оголошення заохочень.

Заохочення цінне тоді, коли застосовується своєчасно, а не відкладається до наступного ювілею чи свята.

По-шосте, гласність заохочення.

Вона дозволяє привернути увагу всього особового складу до даних товаришів, спонукає їх співслужбовців наслідувати приклад. Непомірне застосування матеріальних засобів заохочень веде до зниження ефективності моральних заохочень.

Висока оцінка воїнами моральних засобів заохочення є важливим показником правильного застосування заохочень є висока оцінка воїнами моральних засобів заохочення. Нарешті, заохочення повинно бути вірно сформульовано і обов’язково занесено у службову картку.

Таким чином, заохочення, які застосовуються до воїнів є дуже важливим методом виховання при умові дотримання усіх перерахованих правил і умов.

5) ПРИМУС.

Являє собою систему дисциплінарно-психологічного впливу на військовослужбовців, які недбало ставляться до виконання службових обов’язків, порушують військову дисципліну і громадський порядок, з метою спонукання їх виконувати військовий обов’язок і виправити свою поведінку.

Це сукупність примусових мір впливу, що застосовуються вихователями. Примус в армії застосовується разом з іншими методами, а перш за все – з переконанням. Примус і особливо така його форма, як стягнення повинен бути крайньою мірою покарання. Одним із розповсюджених порушень вимог застосування метода є захоплення деяких командирів застосуванням стягнення. Це приводить до того, що воїн звикає до порушення дисципліни і в колективі ці порушення не знаходять засудження.

Стаття 46 ДС ЗС України вимагає: "У випадку порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир (начальник) має нагадати йому про обов’язки служби, а коли це необхідно – накласти дисциплінарне стягнення. При цьому треба враховувати характер вчиненого проступку, особу порушника та ступінь його вини".

Види примусу в умовах Збройних Сил України:

 категорична вимога;

 попередження про притягнення до відповідальності;

 накладення покарання;

 осуд на зборах особового складу.

 порушення кримінальної справи (при наявності складу злочину) та ін.

Психолого-педагогічні умови накладання стягнень:

 доки у солдата чиста картка поведінки, він зсуне гори, або лише зберегти її чистою;

 один з вірних методів попередження злочинів – заохочення добродійності;

 краще запобігати злочини довірою, ніж присікати його жорстоким покаранням;

 жодне порушення дисципліни не можна залишати неприсіченим, жоден серйозний проступок не слід замовчувати;

 золоте правило дисциплінарної практики – турбуватися про дрібниці, і тоді не виникає ускладнення у важких питаннях;

• завжди набагато ефективніше негайне покарання.

В ряді випадків формою примусу є наказ. Вміле застосування стягнення зміцнює дисципліну і порядок в колективі. Але покарання дійсне тільки при виконанні певних умов:

По-перше, кожне стягнення повинно відповідати ступеню вини.

По-друге, не рекомендується накладати стягнення в стані гніву.

По-третє, не допускається масове застосування стягнень.

По-четверте, суворого засудження заслуговують тоді, коли за провину одного воїна наказують підрозділ.

По-п’яте, своєчасне застосування заходів примусу;

По-шосте, виключаються випадки формального накладання стягнень.

По-сьоме, стягнення оголошують особисто, чи перед строєм.

По-восьме, особливо не захоплюватися крайніми мірами стягнень.

По-дев’яте, покаравши підлеглого, не треба забувати про нього.

Таким чином, вміле застосування примусу в житті сприяє успіху виховної роботи.