1. Вступ

Ми знаємо, що людство постійно піддається впливу несприятливих факторів надзвичайних ситуацій не тільки соціального, а й екологічного, техногенного та природного походження. Багатогранність, складність і життєва важливість завдань, що покладаються на Цивільний захист в мирний та воєнний час, потребують безперервного творчого пошуку найефективніших правових, економічних, технічних, медико-біологічних і інших способів їх вирішення.

2. Основні положення Міжнародного гуманітарного права. Завдання та діяльність Цивільної оборони у відповідності до Женевських Конвенцій і Додаткових до них Протоколів. Міжнародна організація Цивільної оборони (ICDO)

2.1. Міжнародне гуманітарне право – це сукупність міжнародних юридичних положень, нормативно закріплених або традиційно прийнятих, які забезпечують перевагу особистості людини у випадку збройного конфлікту.

Як відомо, Перша Женевська Конвенція, підписана ще в 1864 році, стала початком Міжнародного гуманітарного права. Далі, в 1899 році в Гаазі була підписана Конвенція про застосування принципів Женевської Конвенції 1864 року щодо морської війни. В 1906 році положення Конвенції 1864 року були удосконалені і доповнені. В 1907 році ІУ Гаазька Конвенція визначила категорію комбатантів (військовослужбовців, які брали участь в бойових діях держав, що воюють), як таку, що має право на статус військовополонених і особливе ставлення в полоні. В 1929 році ці три Конвенції були знову підтверджені і отримали подальший розвиток. В 1949 році були прийняті чотири Женевські Конвенції, котрі мають силу і нині, і являють собою юридичний документ, що забезпечує захист численним жертвам збройних конфліктів. Конвенції підписали 155 держав.

В 1965 році Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), який раніше іменувався Міжнародним Комітетом допомоги пораненим (1864), запропонував в плані удосконалення Міжнародного гуманітарного права додати до них нові тексти у формі Додаткових Протоколів: Протокол 1 – Міжнародні збройні конфлікти і Протокол 2 – Збройні конфлікти не міжнародного характеру (1977).

Міжнародне гуманітарне право:

• Женевське право - захищає військовослужбовців, які припинили брати участь у воєнних діях, і осіб, які не брали в них участь.

• Гаазьке право – визначає права і обов’язки воюючих сторін при проведенні військових операцій і обмежує вибір засобів нанесення противнику ураження.

Головні положення “женевського” і “гаазького” права:

1. Особи, які припинили брати участь у воєнних діях, а також особи, які не брали прямої участі у воєнних діях, мають право на повагу до свого життя, а також моральну та фізичну недоторканність.

2. Противника, який здався в полон, забороняється вбивати чи наносити йому ушкодження.

3. Поранені та хворі повинні бути підібрані, їм має бути надана допомога стороною, що перебуває в конфлікті, під владою якої вони виявились.

4. Особи, які взяті в полон, цивільні особи, які знаходяться в руках противника, мають право на збереження свого життя, повагу до своєї гідності, особистих прав і переконань.

5. Під захистом знаходяться медичний персонал, санітарні заклади, їх транспорт і устаткування. Емблема червоного хреста і червоного півмісяця вважається знаком цього захисту і повинна поважатися.

6. Забороняється використовувати зброю або методи ведення бойових дій, які здатні спричинити надмірні тілесні ушкодження або надлишкові страждання.

7. Сторони, які знаходяться в конфлікті, повинні завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами. Напад можливий тільки проти військових об’єктів.

Третій Додатковий Протокол, затверджений країнами-учасниками Женевських Конвенцій на дипломатичній конференції в грудні 2005 року, ввів нову додаткову емблему, яку зазвичай називають Червоним Кристалом, яка доповнила такі існуючі емблеми, як Червоний Хрест і Червоний Півмісяць та рівнобічний трикутник блакитного кольору на оранжевому фоні для цивільної оборони.

Існує Міжнародна організація ЦО зі Штаб-квартирою в Женеві – International Civil Defence Organization (ICDO), яка постійно проводить теоретичні та практичні навчання як у Швейцарії, так і в регіональних тренінгових центрах (Єгипет, Йорданія, Пакистан, Панама, Росія, Туніс), видає навчальну літературу та періодичну літературу (журнал ICDJ).

2.2. В Додатковому Протоколі 2 від 8 червня 1977 року, розділ УІ частини ІУ присвячений Цивільній обороні. Зокрема, в статті 61 наведені визначення та сфера застосування Цивільної оборони, якими зобов‘язалися керуватися Високі Договірні Сторони. Протокол підписаний також і СРСР 12 грудня 1977 року в Берні і ратифікований Верховною Радою СРСР 4 серпня 1989 року.

В статті 61 говориться: “Цивільною обороною (ЦО) є виконання деяких або всіх згаданих нижче гуманітарних завдань, спрямованих на те, щоб захистити цивільне населення від небезпеки і допомогти усунути безпосередні наслідки воєнних дій або лих, а також створити умови, необхідні для його виживання. Цими завданнями є:

• оповіщення;

• евакуація;

• надання сховищ і їх облаштування;

• проведення заходів щодо світломаскування;

• рятувальні роботи;

• медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійна допомога;

• боротьба з пожежами;

• виявлення та позначення небезпечних районів;

• знезараження і інші подібні міри захисту;

• термінове надання притулку і постачання;

• термінова допомога у відновленні і підтриманні порядку в районах лиха;

• термінове відновлення необхідних комунальних служб;

• термінове поховання трупів;

• допомога у збереження об‘єктів, істотно необхідних для виживання;

• додаткова діяльність необхідна для здійснення будь-якого з вище згаданих завдань, включаючи планування і організацію, але не обмежена цим.

На окупованих територіях цивільні організації ЦО отримують від окупаційної влади сприяння, необхідне для здійснення цих завдань (із статті 63).

Нейтральні держави можуть надавати допомогу ЦО конфліктуючих сторін. Ця діяльність не розглядається як втручання в конфлікт (із статті 64).