2. Джерела права - це конкретні форми правових розпоряджень, спосіб виразу норм права.

До джерел трудового права відносяться різні нормативно-правові акти.

1. Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, тому інші закони і нормативні акти не повинні суперечити їй.

2. Інші закони України, Ухвали Верховної Ради України (наприклад, Кодекс законів про працю, Закони «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «О оплаті праці», «О охороні праці», «О відпустках» і ін.).

Підзаконні акти

а)укази і розпорядження Президента України.

б)ухвали і розпорядження Кабінету Міністрів України.

в)інструкції, положення, накази міністерств і відомств.

г)накази і розпорядження нормативного характеру розділів місцевої державної адміністрації, рішення органів місцевого самоврядування.

4. Соціально-партнерські угоди на державному, галузевому і регіональному рівнях.

5. Локальні (місцеві) правові акти є специфічним джерелом трудового права. Вони приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях за погодженням між власником (або уповноваженим ним органом) і трудовим колективом або профспілковим комітетом. Локальна законотворчість здійснюється з питань, певним законом, і конкретизує загальні норми з урахуванням специфіки конкретного підприємства. При цьому локальні норми не можуть погіршувати положення тих, що працюють в порівнянні з чинним законодавством про працю або суперечити цьому законодавству. До локальних актів відносяться колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про структурні підрозділи підприємств, положення про преміювання, інструкції по охороні праці і т.ін.

З.Конституція (ст.ст.36, 42-46) закріплює наступні основні трудові права і свободи громадян:

право на працю і свобода праці - це означає можливість заробляти собі

на життя працею, яка громадянин вільно обирає або на який

вільно погоджується; в той же час заборонено використання примусового

праці;

право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом;

право на заробітну плату не нижче за ту, яка визначена законом, і право

на своєчасне отримання винагороди за працю;

право на належні, безпечні і здорові умови праці;

право на відпочинок;

право тих, що працюють на страйк для захисту своїх економічних і соціальних

інтересів;

право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян в

випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати

годувальника, безробіття за незалежними від них обставинами, а також в

старості і в інших випадках, передбачених законом;

право громадян на об'єднання в професійні союзи і участь в них з

метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав і інтересів;

профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного

вибору їх членів.

Ці конституційні положення знаходять свій подальший розвиток і конкретизацію в нормах трудового права.

Конституція не тільки закріпила вказані права громадян, але і встановила порядок їх захисту, зокрема судовий (ст. 55).

У Конституції визначено, що має рацію і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, основи регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України. А Кабінет Міністрів України приймає заходи по забезпеченню цих прав і свобод, забезпечує проведення політики в сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту

і. т.п

.4.Трудові правовідносини

Зміст відносин, що виникають з найманої праці, визначають самі учасники цих відносин. Проте цей зміст регулюється і прямує правовими нормами, які надають відносинам правову форму. Фактичні суспільні відносини, врегульовані нормами трудового права, стають трудовими правовідносинами. Вони виникають з моменту, коли трудящий уклав з власником або уповноваженим ним особою трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції.

Трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника і працедавця (власника або створюваного ним підприємства, установи і організації) по виконанню за винагороду роботи по обумовленій спеціальності, кваліфікації або посаді. Ці правовідносини є формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків: працівник зобов'язується виконувати визначену трудовою угодою роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а працедавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудове правовідношення складається з трьох елементів: суб'єктів, об'єкту і змісту.

Суб'єктами правовідносин є працівники (громадяни, іноземці) і працедавці (підприємства, установи, організації, власники створюваних юридичних осіб, фізичні особи, що надають роботу).

Суб'єктами трудових правовідносин є громадяни, які володіють трудовою правосуб'єктністю, тобто трудовою правоздатністю і дієздатністю.

Трудова правоздатність - це визнана державою здатність громадян мати трудові права і обов'язки; вона є рівною для всіх і визначається тільки особистою здібністю до праці. Трудова правоздатність, як правило, виникає з досягненням 16-річного віку. Як виключення з відома батьків на роботу можуть прийматися особи, що досягли 15 років. А у вільний від навчання час з відома батьків допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійних учбово-виховних закладів, що досягли 14 років. Законом передбачена можливість обмеження трудової правоздатності; наприклад, за здійснення певних видів злочинів за вироком суду особа може бути позбавлена права посідати певні посади або займатися певною діяльністю (на термін від 2 до 5 років). Проте повне позбавлення права трудитися не допускається.

Трудова дієздатність - це здатність громадянина і юридичної особи своїми діями здійснювати трудові права і обов'язки. Трудова дієздатність наступає з того ж віку, що і правоздатність. Обмеження і позбавлення дієздатності допускається тільки в судовому порядку.

Об'єктом трудових правовідносин є відносини працівника з працедавцем по використанню його праці.

Змістом трудових правовідносин є конкретні суб'єктивні права і юридичні обов'язки кожній із сторін, які визначені трудовим законодавством і взаємною угодою сторін.

Підставами виникнення трудових правовідносин є юридичні факти, тобто такі обставини, з якими закон пов'язує правові наслідки (виникнення, зміна і припинення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків). Юридичними фактами в трудовому праві

виступають: трудовий договір (він є головною підставою виникнення трудових правовідносин), вибори на посаду, адміністративні акти призначення на посаду, адміністративні акти розподілу на роботу молодих робочих і молодих фахівців після закінчення деяких видів учбових закладів і т.п. (у трьох останніх випадках вказані акти приймаються не стороною виникаючих трудових відносин)