17. Іб та інформаційний простір української мови.

ЗУ «Про інформаційну безпеку України» (2004)

Стаття 14. Мови в національному інформаційному просторі України.

Використання мов у національному інформаційному просторі України регулюється Конституцією України, цим та іншими законами, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також виданими на виконання законів іншими нормативно-правовими актами.

Держава постійно вживає заходи, спрямовані на розширення сфери використання української мови в національному інформаційному просторі України.

Кабінетові Міністрів України, уповноваженим ним на це центральним органам виконавчої влади дозволяється встановлювати заохочувальні тарифи, ставки, пільги, а також обов'язкові норми на поширення інформаційної продукції, поширення та виконання художніх творів українською мовою вітчизняними і зарубіжними виробниками, авторами та виконавцями.

Держава відповідно до законів України гарантує вільне використання в інформаційній діяльності мов народів і національних меншин України з метою задоволення їх інформаційних, лінгвістичних, національно-культурних, правових, освітніх запитів і потреб.

Функціонування іноземних мов у національному інформаційному просторі України визначається потребами поширення вітчизняного (національного) інформаційного продукту за рубежем та необхідністю культурно-освітніх програм і видань іноземними мовами для населення України.

Продукція зарубіжних телерадіоорганізацій поширюється в Україні державною мовою чи мовами національних меншин України або в обов'язковому супроводі перекладу на державну мову чи мови національних меншин України, за винятком випадків, передбачених законодавством (викладання іноземних мов, музичні програми і передачі тощо). Друковані видання іноземними мовами поширюються в Україні на основі законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також виданих на виконання законів інших нормативно-правових актів.

Загроза інформаційній безпеці давно перейшла з першої стадії «зовнішні впливи» і стала проблемою внутрішньою, обернулася втратою значного імунітету нації. Саме цей імунітет служить опорою держави, яка з допомогою програм зміцнення інформаційної безпеки перетворюється в сильного світового конкурента. Виникло замкнене коло, вихід з якого дуже складний і вимагає серйознішої інформаційної і просвітницької діяльності держави серед населення та демонстрації добрих прикладів політиків і громадян.

Обмеження поширення деструктивної інформації повинно бути, але логічно обґрунтованим, законним і не виглядати як заборона вільного доступу громадян до інформації:

- держава не може заборонити небажану або неприйнятну інформацію, але не має права сприяти легальному поширенню її з власної території і не повинна надавати поширювачам державні гарантії та пільги на загальних засадах;

- небажана інформація, наприклад, містить загрозу моралі тощо, повинна обмежуватись лише для категорій населення, які психологічно ще не готові протистояти, а решта населення повинна одержати від держави інформаційну підтримку для протистояння подібній інформації і, таким чином, уникнути суттєвого її впливу. В такий спосіб формується імунітет нації.

Особливою, специфічною для України проблемою, тісно пов’язаною з загальними проблемами формування національного інформаційного простору, є забезпечення безпеки в мовній сфері. Адже мова, як універсальний інформаційний феномен, покликана обслуговувати всі сфери державної і соціальної практики. Але, як свідчать результати досліджень фахівців Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, через низку історичних причин українська мова, є державною де-юре і не є такою де-факто. Цьому сприяє і регіональна мовна неоднорідність України, і певна функціональна неповнота, і недостатня унормованість сучасної української мови, і винятково слабка лексикографічна підтримка мовних процесів в Україні. В результаті інформаційний статус української мови до теперішнього часу є невизначеним, суспільство не готове до компромісів, а спроби вирішити мовні проблеми чисто адміністративним шляхом недостатні, бо з досвіду відомо, що мовна сфера є консервативною, як ніяка інша. Звичайно, що всі ці негаразди негативно відбиваються і на мовній ситуації в інформаційному просторі України.

ЗУ «Про інформаційний суверенітет та інформаційнй безпеку України»

Стаття 12. Мови в національному інформаційному просторі України.

Використання мов у національному інформаційному просторі України регулюються Конституцією України, законами України «Про мови в Україні», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та цим Законом.

Держава постійно вживає заходи, спрямовані на розширення сфери використання української мови в національному інформаційному просторі України.

Кабінетові Міністрів України, уповноваженим ним на це центральним органам виконавчої влади дозволяється встановлювати заохочувальні тарифи, ставки, пільги, а також обов'язкові норми на поширення інформаційної продукції, поширення та виконання художніх творів українською мовою вітчизняними і зарубіжними виробниками, авторами та виконавцями.

Держава відповідно до законів України гарантує вільне використання в інформаційній діяльності мов народів і національних меншин України з метою задоволення їх інформаційних, лінгвістичних, національно-культурних, правових, освітніх запитів і потреб.

Функціонування іноземних мов в національному інформаційному просторі України визначається потребами поширення вітчизняного (національного) інформаційного продукту за рубежем та необхідністю культурно-освітніх програм і видань іноземними мовами для населення України, а також відповідно до інтересів участі України в міжнародному інформаційному співробітництві за укладеними нею угодами.

Продукція зарубіжних телерадіоорганізацій поширюється в Україні державною мовою чи мовами національних меншин України або в обов'язковому супроводі перекладу на державну мову чи мови національних меншин України, за винятком випадків, передбачених законодавством (викладання іноземних мов, музичні програми і передачі тощо).

Друковані видання іноземними мовами поширюються в Україні на основі міжнародних договорів, ратифікованих Україною, в порядку, визначеному Законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та "Про видавничу справу".

Мова як визначальний культурно-політичний фактор інформаційної безпеки держави

Проблема розширення сфери вжитку державної мови пов’язана з істотною обставиною – тотальною інформатизацією суспільства, глобалізацією ринкових відносин у масштабах планети.

В цих умовах перед українською мовою постали й інші (значно складніші) завдання: крім укорінення її на побутовому рівні, вона має перетворитись на ефективний інструмент ЗМІ, видавництв, письменників і журналістів, стати реальним (не віртуальним) посередником у спілкуванні з персональним комп’ютером, незамінним засобом у виробництві та наукових досліджень. Тому держава повинна б повсякчасно турбуватися щодо належного розв’язання цієї проблеми. На жаль, далі декларацій, протестів окремих представніків наукової громадськості справа не рухається.

Проблема національної мови в національній державі одна з найважливіших. Бо мова «не тільки засіб спілкування, вона — генетичний код розвитку суспільства, психології нації, її науки й культури, в ній спресований історичний досвід багатьох поколінь».

Врешті-решт влада має зрозуміти, що державна мова потрібна державі як робочий механізм, а іще конкретніше — як комунікаційний засіб всередині державної машини. Без нього не буде держави. У багатонаціональній державі державна мова потрібна для міжнаціонального спілкування її народів між собою. Вся інформація, призначена для загальнонаціонального розповсюдження, повинна мати повний переклад державною мовою. Державна мова виконує функцію державного кордону. І функція ця стосується передусім інформаційного простору. У багатонаціональній країні державна мова виконує функцію консолідації народу країни.

Державна мова — це інструмент держави, який покликаний виконувати наступні функції:

- функцію державного управління;

- функцію міжнаціонального спілкування;

- функцію загального інформаційного еквівалента;

- функцію державного кордону в інформаційному просторі;

- функцію об’єднання народу країни.

І без цього інструменту держава існувати не може. А отже, будь-яке зазіхання на державну мову є фактично зазіханням на державний суверенітет”.

Державна мова в Україні потребує державного захисту.