6. Складові національного інформаційного простору.

На рівні актів законодавства основними елементами інформаційного простору України доцільно визначити такі: 1. Національні інформаційні ресурси України – це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази й банки даних, всі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості й знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об`єктами права власності всіх суб`єктів України і мають споживацьку вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, ринкову, інформаційну тощо). 2. Інформаційна інфраструктура, у складі якої є такі елементи: - організаційні структури, що забезпечують формування, функціонування й розвиток інформаційного простору, а також збирання, обробку, зберігання, поширення та ефективне використання інформаційних ресурсів. Обслуговуючу роль щодо діяльності цих елементів виконують науково-методичне, інформаційне, матеріально-технічне, кадрове, фінансове забезпечення; - інформаційно-телекомунікаційні структури – це територіально розподілені державні і корпоративні комп`ютерні мережі, телекомунікаційні мережі й системи спеціального призначення і загального користування, мережі й канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками; - інформаційні технології – організована сукупність систем, засобів, методів і способів, яка на базі інформаційної інфраструктури забезпечує процеси обробки, зберігання, розвитку, поширення, використання та захисту інформаційних ресурсів; - система засобів масової інформації – це сукупність друкованих і електронних засобів масової інформації – теле-, радіокомпаній, інформаційних агентств, комплексів книговидання, кінематографічного, бібліотечного, архівного тощо.

До основних ознак інформаційного простору України можна віднести: - єдині принципи і загальні правила взаємодії всіх суб'єктів інформаційної діяльності при оптимальному співвідношенні державного регулювання і саморегулюючих початків у формуванні й розвитку інформаційного простору держави; - наявність умов для безпечної інформаційної взаємодії держави, організацій і громадян; - максимально повне задоволення інформаційних потреб держави, організацій і громадян на всієї території держави; - рівнодоступність суб'єктів інформаційної діяльності до відкритих інформаційних ресурсів та їхня правова рівність; - збереження балансу інтересів держави і світового співтовариства при входженні України в глобальний інформаційний простір та забезпечення її національного інформаційного суверенітету.

7. Поняття «інформаційна інфраструктура», «національний інформаційний ресурс», «інформаційне суспільство».

Інформаційний простір – це простір, у якому циркулюють інформаційні потоки, типологічні властивості якого задаються інформаційною інфраструктурою. В свою чергу, інформаційний потік – інформація, яка переміщується у просторі й часі. Інформаційна інфраструктура є частиною інформаційного простору, яка забезпечує створення й циркуляцію інформаційних потоків у просторі. Вона має такі основні характеристики: якісний і кількісний склад елементів інфраструктури; просторове розташування елементів та їх взаємозвв`язок; інформаційна виробність й пропускна спроможність елементів і всієї інформаційної інфраструктури в цілому.

Інформаційна інфраструктура – це єдність наступних компонентів: системи ​виробництва інформаційних продуктів, системи доставки їх до ​споживача, системи виробництва засобів виробництва інформаційних ​продуктів та доставки їх, системи виробництва.

Законом України «Про Концепцію національної програми інформатизації» до інформаційної інфраструктури входять:

- міжнародні та міжміські телекомунікаційні та комп’ютерні мережі;

- системи інформаційно-аналітичних центрів;

- інформаційні ресурси;

- інформаційні технології;

- системи науково-дослідних установ з проблем інформатизації;

- виробництво та обслуговування технічних засобів інформації;

- система підготовки кваліфікованих фахівців у сфері інформатизації.

Інформац́ійна інфраструкт́ура – якісно нове інформаційне утворення, формування якого започаткувала в 1995 році група розвинених держав світового співтовариства. Згідно з їхньою задумкою, ІП являтиме собою інтегровану загальносвітову інформаційну мережу масового обслуговування населення нашої планети на основі інтеграції глобальних і регіональних інформаційно-комунікаційних систем, а також систем цифрового телебачення і радіомовлення, супутникових систем і пересувного зв’язку.

Інформаці́йне суспільство

ІС – концепція постіндустріального суспільства; нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне товариство, є: збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства; збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує:

а) ефективну інформаційну взаємодію людей;

б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів;

в) задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

ІС – щабель в розвитку сучасної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням долі інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті (ВВП), створенням глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задовільнення їхніх соціальних і особистісних потреб в інформаційних продуктах і послугах. Настає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, «інтелектуальних» комп'ютерах, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки та управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку. Це забезпечує кожній особі (закріплюється законодавчими актами) будь-яку інформацію і знання та зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та інше). Завдяки цьому забезпечується найбільший прогрес і свобода людини, можливість її реалізації.

Чи не найбільшим досягненням інформаційного суспільства є те, що завдяки створенню нового інформаційно-технологічного середовища, інформація миттєво долає відстані, власне, відстані для неї практично не існують. Завдяки глобальній комп’ютеризації, телефонізації, Інтернету ця інформація стає доступною нині кожному членові суспільства у розвинених країнах, а в перспективі стане доступною кожному землянину.

Саме поняття інформаційного суспільства не має загальноприйнятої точної і всеохопної дефініції. Дослідники сприймають його як наступний ступінь розвитку людства, на якому домінуючим об’єктом у сферах виробництва та споживання стають інформаційна продукція та послуги.

Характеристики, притаманні такому суспільству:

- значні інформаційні ресурси;

- виробництво, зберігання та передача як аудіовізуальної продукції, так і ділової й розважальної інформації стає найважливішою частиною економіки;

- сформована інформаційна індустрія, яка включила в себе комп’ютерну і телекомунікаційну промисловість, розробників аудіовізуального змісту та програмного забезпечення, виробників елементної бази та побутової електроніки, мультимедійну промисловість;

- громадяни мають технічні та правові можливості доступу до різноманітних джерел інформації тощо.

В інформаційному суспільстві новий імпульс і нові якості отримує вся система масової комунікації, а надто та частина соціальної інформації, яка входить до її складу та охоплює світоглядну, духовну, естетичну, публіцистичну, побутову інформацію тощо. Безумовно ж, базовим у розумінні масової комунікації є інформаційний простір, в якому вона реалізується, живе та розвивається.

ЗУ «Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України « (ст. 5)

Інформаційна інфраструктура – це сукупність взаємодіючих систем виробництва, накопичення, збереження і розвитку інформаційних продуктів та їх доставки, виробництва інформаційних технологій, сервісного обслуговування елементів інфраструктури і системи підготовки кадрів;

Національні інформаційні ресурси – вся належна суб'єктам права власності в Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форм, часу і місця їх створення, а також форм власності, кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, які мають інформаційну цінність, зберігаються в інформаційній системі України та доступні для використання особою, суспільством та державою через засоби масової інформації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Національні інформаційні ресурси України – це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази й банки даних, всі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості й знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об`єктами права власності всіх суб`єктів України і мають споживацьку вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, ринкову, інформаційну тощо).