75. Правове регулювання цін та ціноутворення. Види цін в Україні.

Політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;

об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Стаття 6. Види цін і тарифів

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Стаття 7. Вільні ціни і тарифи

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Стаття 8. Державне регулювання цін і тарифів

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

державних фіксованих цін (тарифів);

граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.

Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Стаття 9. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. ( Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлюють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на роботи (послуги) в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

{ Статтю 9 доповнено частиною згідно із Законом N 189-V ( 189-16 ) від 22.09.2006; в редакції Закону N 2404-VI ( 2404-17 ) від 01.07.2010 }

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням встановлюють (затверджують) ціни (тарифи) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між встановленим (затвердженим) розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених робіт (послуг) за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Встановлення (затвердження) органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування цін (тарифів) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, без визначення джерел для відшкодування відповідної різниці, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не допускається і може бути оскаржено у судовому порядку.

У випадках, передбачених законами, при встановленні (затвердженні) державних фіксованих та регульованих цін (тарифів) на роботи (послуги) до складу таких тарифів органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування обов'язково включається розмір інвестиційної складової тарифу.

Стаття 10. Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи).

Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

Стаття 11. Ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій і при міжреспубліканському обміні

При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпортну продукцію (послуги) визначається Кабінетом Міністрів України.

Міжреспубліканський обмін продукцією здійснюється за договірними цінами.

Стаття 12. Державні органи управління ціноутворення

Координація роботи по здійсненню політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами.

Формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування в будівництві, контроль за дотриманням замовниками, проектними, будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об'єктів, що споруджуються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування і архітектури.

76. Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення для суб'єктів господарювання рівних можливостей, їх змагальність, тобто здорову конкуренцію, яка належним чином впливає на стимулювання виробництва саме тих товарів, яких потребує споживач. Закон України «Про захист економічної конкуренції» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 12, ст.64 ) визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону «Про захист економічної конкуренції», законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж Господарське законодавствоті, що містяться у Законі «Про захист економічної конкуренції», то застосовуються правила міжнародного договору. Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до даного Закону. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції. З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування цього законодавства.

77. Для реалізації антимонопольно! політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства створено Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. До складу Антимонопольного комітету України входить Голова і десять державних уповноважених.

Голова Антимонопольного комітету України входить до складу Кабінету Міністрів України. Термін повноважень Голови Антимонопольного комітету України — сім років, призначається він Верховною Радою України. Правове становище Антимонопольного комітету України визначається Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» і Законом України «Про Антимонопольний комітет України». Згідно з Законом України «Про Антимонопольний комітет України» завданнями Антимонопольного комітету України є:

•  здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

•  захист законних інтересів підприємців і споживачів шляхом застосування заходів по запобіганню і припиненню порушень антимонопольного законодавства;

•  сприяння розвиткові сумлінної конкуренції у всіх сферах економіки.

Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:

•  законності;

•  гласності;

•  захисту прав господарюючих суб'єктів на засадах їх рівності перед законом і пріоритету прав споживачів.

До компетенції Антимонопольного комітету України відноситься:

•  контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів;

•  розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства і прийняття рішень за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

•  звертання в суд або господарський суд з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства;

•  розробка рекомендацій державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

•  участь в укладанні проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, ан-тимонопольної політики і демонополізації економіки;

•  участь у висновку міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів і програм, з питань, що відносяться до компетенції Антимонопольного комітету України;

•  узагальнення  практики  застосування  антимонопольного законодавства, розробка пропозицій щодо його удосконалення;

•  розробка й організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушень антимонопольного законодавства;

•  систематичне   інформування   населення   України про свою діяльність;

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

•  визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємців на ньому;

•  давати підприємцям обов'язкові для  виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства, про примусовий поділ монопольних утворень;

•  давати центральним і місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого і регіонального самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;

•  вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у випадку порушення ними антимонопольного законодавства;

•  накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;

•  розробляти   і   затверджувати   нормативні   акти, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, підприємцями, їх об'єднаннями, контролювати їх виконання.

Державні уповноважені Антимонопольного комітету України з питань дотримання антимонопольного законодавства мають право безперешкодного доступу до інформації органів влади, управління, а також будь-яких підприємців. Але якщо мають місце збитки, нанесені розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю, то ці збитки повинні бути відшкодовані Антимонопольним комітетом у повному обсязі за рахунок Державного бюджету.

Антимонопольний комітет України здійснює свої повноваження з дотриманням Конституції і законів України незалежно від центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування, їхніх посадових осіб і підприємців, а також об'єднань громадян.

Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень з метою перешкоди виконання ним службових обов'язків або ухвалення неправомірного рішення спричиняє відповідальність, передбачену законодавством.

Розпорядження Антимонопольного комітету, держуповноважених цього Комітету, що приймаються в рамках їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання. Реалізація таких розпоряджень здійснюється шляхом подачі заяви (позову) у суд або арбітражний суд.

78. Треба враховувати, що норми антимонопольно-конкурентного законодавства, які визначають склади порушень у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання незалежно від того, чи включено їх до Переліку підприємств, які посідають монопольне становище на ринку, та чи попереджався суб'єкт про його монопольне становище.

Ст 30 Господарського кодексу України [6] визначає, що з точки зору законодавця є неправомірними угодами між суб'єктами господарювання угоди або погоджені дії які спрямовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;

усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Розглядаючи детальніше таку форму зловживання монопольним становищем як неправомірні угоди між суб’єктами господарювання, перш за все необхідно розглянути існуючі форми неправомірних угод, під якими слід розуміти угоди та узгоджені дії. Угодами є домовленість кількох господарюючих суб'єктів щодо координації окремих напрямів господарської діяльності. Угода може бути як усною, так і письмовою; прилюдною або не прилюдною. Узгоджені дії - це схожа за своїм змістом поведінка, яка не обумовлена причинами, що не залежать від суб'єктів господарювання (наприклад, якщо причиною є дії органів державної влади та управління або ринкові явища). Узгоджені дії мають скоординований характер, виступаючи зовнішнім проявом домовленості, що їм передувала.

Наслідком неправомірних угод між суб'єктами господарювання можуть стати антиконкурентні узгоджені дії та концентрація суб'єктів господарювання, що призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції у вигляді встановлення монопольних цін, розподілу ринків з метою їх монополізації, усунення з ринку чи обмеження доступу на нього суб'єктів господарювання, а також примушення суб'єктів господарювання до здійснення вказаних дій. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються дії, що закріплені у пункті 2 статті 15 Закону України “Про захист економічної конкуренції” [25].

У відповідності до статті 22 Закону України “Про захист економічної конкуренції”[25] органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції. У відповідності до пункту 2 статті 22 Закону України “Про захист економічної конкуренції” [25] та пункту 1.2.1 Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію) [35] об'єктами державного контролю є такі дії: злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання; безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

При цьому слід зауважити, що Антимонопольний комітет чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію тільки у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині [52, с.58].

Ще однією формою зловживання монопольним становищем, який ми розглянемо є дискримінація суб'єктів господарювання органами влади.

Якщо зупинитися детальніше на цій формі зловживання монопольним становищем на ринку - то перш за все слід проаналізувати поняття «дискримінація». Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою дискримінацією є дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо обмеження або розширення самостійності окремих господарюючих суб'єктів.

У Господарському кодексі України [6] визначено перелік дій органів влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління і контролю, які вважаються дискримінаційними. Однак варто було б врахувати, що згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції» [25] перелік таких дій розширено шляхом введення поняття «антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування». Наприклад, поняття правопорушення у вигляді прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку, розширено і викладено в такій редакції: “будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов”.

Крім уже зазначених, до дискримінаційних дій органів державної влади та місцевого самоврядування слід, на нашу думку, віднести делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування у випадках, коли це заборонено, а також схиляння до порушень законодавства, що регулює конкурентні відносини.

79. Чіткого поняття монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання законодавцем не наведено, однак ст. 12 Закону про захист конкуренції передбачає критерії, за якими таке становище суб’єкта на ринку може бути встановлено. Порядок визначення монопольного становища суб’єкта господарювання за відповідними критеріями передбачено Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затв. Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р.

Між тим, як виходить з позначеної на початку статті норми, монопольне становище суб’єкта, ще є не підставою для застосування до нього штрафних санкцій. Такими підставами мають бути факти зловживання суб’єктом монопольним становищем на ринку. Згідно ч. 1 ст. 13 Закону про захист конкуренції зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Невичерпний перелік дій суб’єктів господарювання, що можуть бути визнані як зловживання монопольним (домінуючим) становищем наведене у частині другій ст. 13 Закону.

Порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі про зловживання монопольним (домінуючим) становищем передбачено розділом VII Закону про захист конкуренції та Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, що затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. № 5. Згідно до ч. 1 ст. 48 Закону про захист конкуренції за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку. Ці рішення підлягають виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців (ч. 3 ст. 53 Закону про захист конкуренції).

80. Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб’єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою, відповідальність згідно з законом.

Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Органи Антимонопольного комітету України на підставі вмотивованого клопотання в інтересах розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції забезпечують конфіденційність інформації про особу.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення, якщо вона:

• не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкуреннтних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

• була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;

• не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Узгоджені дії, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку, чи в значній його частині, можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом України, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

• техніко-технологічному, економічному розвитку;

• розвитку малих або середніх підприємців;

• оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

• раціоналізації виробництва.

Уряд України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

При цьому, передбачений законодавством дозвіл Уряду України на узгоджені дії не може бути наданий, якщо:

учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;

обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

81. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Статтею 17 Закону України "Про захист економічної конкуренції" забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

82. Вирішуючи питання про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів гос­подарювання, Комітет у кожному випадку звертає увагу на можливість монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або на його значній частині. Підстави надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються у відповідності з Положенням про порядок подання заяв до органів Антимонопольного ко­мітету України щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господа­рювання, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 люто­го 2002 р. [201] Разом з тим необхідно пам'ятати, що Антимонопольний комітет України може дозволити узгоджені дії або концентрацію суб'єктів господарювання, навіть коли формально за пере­ліком ознак вони є забороненими. Зазначені дії можливі тільки в разі, якщо вони позитивно впливають на конкуренцію. За умови, що позитивний ефект для суспільних інтересів перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції, а також у випадку, якщо їх здійснення призведе до підвищення кон­курентоспроможності товарів (робіт, послуг) і створить позитивні умови для ефективного розвитку ринкової економіки держави, Кабінет Міністрів України може дати дозвіл на здійс­нення узгоджених дій, концентрації, навіть якщо вони були заборонені Антимонопольним комітетом України. Оскільки законодавство України, що регулює відносини у сфері конкуренції, є пріоритет­ною сферою адаптації до законодавства Європейського економічного співтовариства, слід зважати на те, що останнім часом конкурентне законодавство ЄС суттєво змінюється. Зокрема, з 1 травня 2004 р. набуває чинності Регламент Ради (ЄС) № 1/2003 від 16 грудня 2002 року «Про застосування правил конкуренції, встановлених статтями 81 та 82 Догово­ру» [518], який суттєво коригує правове регулювання узгоджених дій. Таким чином, вищевикладені положення щодо отримання дозволу на узгоджені дії су­б'єктів господарювання, які закріплені у Законі України «Про захист економічної" конкурен­ції», потребуватимуть найближчим часом приведення у відповідність з нормами ЄС.

83. Особливим видом порушення конкурентного законодавства є недобросовісна конкуренція. До неї відносять будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. недобросовісною конкуренцією визнаються такі дії:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (використання без дозволу вповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання (підприємця), який має пріоритет на їх використання);

неправомірне використання товару іншого виробника (введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника способом змін чи зняття позначень виробника без дозволу вповноваженої на те особи);

копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання (підприємця) і введення його в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання (підприємця));

порівняльна реклама (реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання (підприємця));

дискредитація суб'єкта господарювання (підприємця) (поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання (підприємця));

купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом (купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту);

схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання (підприємця) (спонукання конкурентом іншої особи безпосередньо або через посередника до відмови від установлення договірних зв'язків із цим суб'єктом господарювання (підприємцем));

схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника) (спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав);

схиляння суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом (вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом способом надання або пропонування суб'єкту господарювання (підприємцю) - учаснику договору безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг);

підкуп працівника постачальника або працівника покупця (замовника) (надання або пропонування йому конкурентом постачальника безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного договору або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником);

досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання таких відносно іншого суб'єкта господарювання (підприємця) способом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією).

Особливим проявом недобросовісної конкуренції є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

84. За статтею 50 закону «Про захист економічної конкуренції», порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

1) анти конку ренти і узгоджені дії;

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3)   антиконкурентні  дії  органів   влади,   органів   місцевого самоврядування,       органів       адміністративно-господарського управління та контролю;

Господарське законодавство

4)   невиконання   рішення,   попереднього   рішення   органів Антимонопольного   комітету  України   або  їх  виконання   не   в повному обсязі;

5)   здійснення   учасниками   узгоджених  дій   -  суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 даного Закону;

6)   делегування   повноважень   органів   влади   чи   органів місцевого самоврядування у випадках,  заборонених згідно із статтею 16 цього Закону;

7)    вчинення   дій,   заборонених   згідно   із   статтею    17 вищеназваного Закону;

8)  обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;

9)  обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 даного Закону;

10)  недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону;

11)     порушення     положень     погоджених    з     органами Антимонопольного   комітету   України   установчих   документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

13)    неподання   інформації   Антимонопольному   комітету України,    його   територіальному   відділенню    у    встановлені органами  Антимонопольного   комітету  України,   головою   його територіального  відділення  чи   нормативно-правовими  актами строки;

14)       подання      інформації      в      неповному      обсязі Антимонопольному   комітету   України,   його   територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

15)   подання  недостовірної інформації Антимонспольноіиу комітету України, його територіальному відділенню;

16)   створення   перешкод   працівникам  Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17)    надання   рекомендацій   суб'єктами   господарювання, об'єднаннями,       органами       влади,       органами       місцевого

Господарське законодавство

самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

18)     обмеження    в    господарській    діяльності    суб'єкта господарювання   у   відповідь   на   те,   що   він   звернувся   до Антимонопольного    комітету   України,    його   територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

19)   невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання:

•    юридичних осіб;

•    фізичних осіб;

•    групу   суб'єктів   господарювання   -   юридичних   та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 Закону «Про захист економічної конкуренції» визнається суб'єктом господарювання.

За порушення, передбачені:

•    пунктами 1, 2 та 4 статті 50 даного Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

•    пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, накладаються   штрафи   у  розмірі  до   п'яти   відсотків  доходу (виручки)   суб'єкта   господарювання   від   реалізації   продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

134

Господарське законодавство

• пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб -суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб — суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом четвертим частини другої цієї статті, - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта

Господарське законодавство

господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Анти монопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі:

•    неможливості     організаційного     або     територіального відокремлення     підприємств,     структурних     підрозділів     чи структурних одиниць;

•    наявності   тісного   технологічного   зв'язку   підприємств, структурних  підрозділів  чи  структурних одиниць  (якщо  обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять   відсотків   валового   обсягу   продукції   підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

За правопорушення, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13-16 статті 50 Закону «Про захист економічної конкуренції», посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1,2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 названого Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

85. За статтею 50 закону «Про захист економічної конкуренції», порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

1) анти конку ренти і узгоджені дії;

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3)   антиконкурентні  дії  органів   влади,   органів   місцевого самоврядування,       органів       адміністративно-господарського управління та контролю;

Господарське законодавство

4)   невиконання   рішення,   попереднього   рішення   органів Антимонопольного   комітету  України   або  їх  виконання   не   в повному обсязі;

5)   здійснення   учасниками   узгоджених  дій   -  суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 даного Закону;

6)   делегування   повноважень   органів   влади   чи   органів місцевого самоврядування у випадках,  заборонених згідно із статтею 16 цього Закону;

7)    вчинення   дій,   заборонених   згідно   із   статтею    17 вищеназваного Закону;

8)  обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;

9)  обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 даного Закону;

10)  недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону;

11)     порушення     положень     погоджених    з     органами Антимонопольного   комітету   України   установчих   документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

13)    неподання   інформації   Антимонопольному   комітету України,    його   територіальному   відділенню    у    встановлені органами  Антимонопольного   комітету  України,   головою   його територіального  відділення  чи   нормативно-правовими  актами строки;

14)       подання      інформації      в      неповному      обсязі Антимонопольному   комітету   України,   його   територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

15)   подання  недостовірної інформації Антимонспольноіиу комітету України, його територіальному відділенню;

16)   створення   перешкод   працівникам  Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17)    надання   рекомендацій   суб'єктами   господарювання, об'єднаннями,       органами       влади,       органами       місцевого

Господарське законодавство

самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

18)     обмеження    в    господарській    діяльності    суб'єкта господарювання   у   відповідь   на   те,   що   він   звернувся   до Антимонопольного    комітету   України,    його   територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

19)   невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання:

•    юридичних осіб;

•    фізичних осіб;

•    групу   суб'єктів   господарювання   -   юридичних   та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 Закону «Про захист економічної конкуренції» визнається суб'єктом господарювання.

За порушення, передбачені:

•    пунктами 1, 2 та 4 статті 50 даного Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

•    пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, накладаються   штрафи   у  розмірі  до   п'яти   відсотків  доходу (виручки)   суб'єкта   господарювання   від   реалізації   продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

Господарське законодавство

• пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб -суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб — суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом четвертим частини другої цієї статті, - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта

135

Господарське законодавство

господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Анти монопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі:

•    неможливості     організаційного     або     територіального відокремлення     підприємств,     структурних     підрозділів     чи структурних одиниць;

•    наявності   тісного   технологічного   зв'язку   підприємств, структурних  підрозділів  чи  структурних одиниць  (якщо  обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять   відсотків   валового   обсягу   продукції   підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

За правопорушення, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13-16 статті 50 Закону «Про захист економічної конкуренції», посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1,2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 названого Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

85. Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб’єкта підприємницької діяльності, яка не відповідає вимогам права, не узгоджується з юридичними обов’язками зазначеного суб’єкта, порушує права іншого учасника відносин або третіх осіб.

За здійснення правопорушень у сфері господарської діяльності суб”єктами підприємницької діяльності передбачається юридична відповідальність. Зокрема в Кодексі України про адміністративні порушення передбачені такі правопорушення, що передбачають адміністративну відповідальність: