- •1. Поняття господарського права як галузі права.
- •2. Господарське право як галузь законодавства та як юридична дисципліна.
- •3. Співвідношення господарського права з іншими галузями права.
- •4. Методологічні основи правового регулювання господарської діяльності.
- •5. Предмет господарського права, його основні інститути
- •6. Правові відносини, що регулюються господарським правом, їх зміст та різновиди.
- •7. Функції господарського права, що визначають його нормативну характеристику.
- •8. Поняття та основні види джерел господарського права.
- •9. Систематизація в господарському праві.
- •10. Система господарського законодавства.
- •11. Порядок застосування норм господарського права.
- •12. Значення судової практики в регулюванні господарських відносин.
- •13. Аналогія закону, аналогія права та звичаї в комерційній практиці.
- •14. Поняття господарської діяльності, її види
- •15. Поняття, ознаки та принципи підприємницької діяльності.
- •61. Правовий режим речей
- •62 Правовий режим грошей та грошових зобов’язань.
- •63. Правовий режим цінних паперів
- •64 Обєкти інтелектуальної власності в підприємницькій діяльності. Гк використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •65. Поняття господарського договору та госп. Зобов’язання.
- •66 Ознаки господарських договорів. Класифікація договорів у сфері підприємницької діяльності(http://www.Univer.Km.Ua/visnyk/45.Pdf).
- •Класифікація і система господарських договорів за законодавством України
- •67. Зміст та форма договорів
- •68. Порядок укладення господарських договорів. Порядок зміни та розірвання договорів у сфері господарювання. Гк
- •69. Поняття державного регулювання підприємництва. Засоби держ.Регул. Підпр. Діяльн.
- •70 Поняття та значення ліцензування певних видів господарської діяльності. Правовий статус огранів ліцензування та та ліцензіатів (заявників). Порядок видачі ліцензій за законодавством України.
- •71. Порядок патентування деяких видів підприємницької діяльності. Поняття та види торгових патентів.
- •72. Сертифікація і стандартизація
- •73. Державний контроль за дотриманням законодавства про захист прав споживачів
- •74. Порядок проведеня перевірок якості товарів (сировини, матеріалів), правильність розрахунків із споживачами господарюючими суб’єктами. Планові та позапланові перевірки
- •Процедура перевірки
- •Відбір та аналіз зразків
- •75. Правове регулювання цін та ціноутворення. Види цін в Україні.
- •1. Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення. Серед них:
- •2. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність. Серед них:
- •3. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури. Серед них:
- •4. Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів. Серед них:
- •5. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил. Серед них:
- •6. Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку. Серед них:
- •8. Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності. Серед них:
- •9. Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації. Серед них:
- •10. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку. Серед них:
- •11. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління. Серед них:
- •91. Поняття, ознаки та види бірж в Україні.
- •95. Поняття, види і форми здійснення іноземних інвестицій
- •Особливості правового статусу суб*єктів господарювання з іноземними інвестиціями
- •Гарантії і захист прав іноземних інвесторів.
- •99. Призначення та структура ринків фінансових послуг
- •101. Співвідношення понять “фінансова послуга” та “фінансова операція”
- •102. Державне регулювання ...
- •106. Судовий захист прав суб*єктів підприємницької діяльності.
101. Співвідношення понять “фінансова послуга” та “фінансова операція”
фінансова операція - будь-яка операція, пов'язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу, зокрема:
внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу);
переказ грошей з рахунку на рахунок;
обмін валюти;
надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів;
надання або отримання позики або кредиту;
страхування (перестрахування);
надання фінансових гарантій та зобов'язань;
довірче управління портфелем цінних паперів;
фінансовий лізинг;
здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів, платіжних карток, грошових поштових переводів та інших платіжних інструментів;
відкриття рахунку;
фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Так, фінансова операція не може поділятись на частини і є складовою фінансової послуги; фінансова послуга може включати кілька фінансових і допоміжних операцій, а при необхідності - супутніх послуг і дій; фінансова послуга є товаром, який реалізується на ринку, отже, вона має собівартість і ціну.
102. Державне регулювання ...
Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:
1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;
3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється способом:
1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
3) нагляду за діяльністю фінансових установ;
4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
5) ужиття інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Форми державного регулювання ринків фінансових послуг :
1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
3) нагляду за діяльністю фінансових установ;
4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг :
щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;
щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
2. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів України.
103-104. Поняття та способи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання
Під захистом прав суб’єктів господарювання розуміють систему заходів (форм і способів діяльності), котрі здійснюються відповідно до закону як суб’єктом господарювання самостійно, так і через уповноважених осіб, і спрямованих на запобігання й усунення погроз порушення прав відповідних суб’єктів, усунення перешкод здійсненню цих прав, відновлення порушених прав і правового статусу та притягнення порушників до відповідальності.
Варто наголосити, що держава встановлює, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх суб’єктів господарювання. При цьому захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.
Державні гарантії прав та інтересів суб’єктів господарювання, на думку М. Тітова, можна поділити на загальні та майнові.
Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам господарювання незалежно від вибраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних і інших ресурсів. Разом з тим забезпечення матеріально-технічними ресурсами, розподіленими централізовано державою, здійснюється за умови виконання підприємством робіт і поставок для державних потреб.
Майнові гарантії прав підприємств та інших суб’єктів господарювання полягають у тому, що держава за допомогою прий-няття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, які контролюють його виконання, гарантує недоторканність їх майна та забезпечує захист права власності.
Також слід зауважити, що гарантії держави спрямовані на захист прав і інтересів суб’єктів господарювання не тільки від неправомірних дій юридичних чи фізичних осіб, а й від таких дій самої держави. Саме тому право на захист є складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі.
Право на захист — це передбачена законодавством можливість управомоченої особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки.
Найбільш важливою формою захисту є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник правовідносин, будь-яка заінтересована особа. Його зміст становить не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.
Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності є визнання судом або господарським судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). Нині в Україні відбувається процес створення системи адміністративних судів, які як раз і покликані виконувати цю функцію.
Крім того, до інших форм захисту можна віднести звернення до вищого органу зі скаргою на неправомірні дії, звернення до органів, вибраних самими сторонами як арбітрів (третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, спеціалізовані установи [наприклад Комісія з вирішення інвестиційних спорів.
Права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів згідно з ч. 2 ст. 20 ГК захищаються способом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов’язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Винятково важливими є засоби щодо забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації підприємців і відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки й у майновій сфері.
105. Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридичним особам – суб'єктам підприємницької діяльності у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити.
Крім того, нотаріус перевіряє відповідність документів, що подаються для вчинення тієї чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляє в учиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Нотаріуси посвідчують, зокрема, угоди, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна.
• іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів
• договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки;
про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)
• договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна
• договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 1 рік і більше
• договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа
• договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами
• договори управління нерухомим майном
• довіреності на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допускається інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення.
На бажання сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми.
При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси:
1) встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій;
2) з'ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах; у разі укладання угод представником перевіряються його повноваження.
****При перевірці обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах, нотаріуси зобов'язані ознайомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України), положенням про філію та представництво юридичної особи, наказом юридичної особи про призначення керівника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи.
3) у випадках, передбачених законодавством, нотаріус перевіряє наявність спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення юридичною особою окремого виду діяльності.
Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних угод вимогам закону і дійсним намірам сторін (див. п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5).
!!!Договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках – державну реєстрацію прав на це майно; ТАКОЖ після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У разі наявності заборони договори про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчуються за умови згоди кредитора на заміну боржника (переведення боргу); + посвідчення після перевірки відсутності податкової застави та заставної за даними Державного реєстру застав рухомого майна. Договори про відчуження майна (майнових прав) платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умови письмової згоди відповідного податкового органу.
Функції нотаріального посвідчення:
1) запобігання порушенням прав власника, оскільки учасники відносин, що випливають з права власності, нотаріально посвідчують факт передачі прав іншому власнику, що певною мірою стримує їх можливі посягання на права нового власника
-
юридична фіксація набуття такого права, яке лежить в основі вирішення судами (господарськими судами) спорів про порушення прав власності, тобто у цьому випадку нотаріальне посвідчення використовується при застосуванні іншого виду захисту – судового захисту прав власника. У цьому аспекті нотаріальний захист є невід'ємною складовою загальної системи захисту прав власності.