28.Агресія сша у в'єтнамі.

В'єтна́мська війна́ (в'єт. Chiến tranh Việt Nam, англ. Vietnam War) (1959—1975)  — війна між комуністичним Північним В'єтнамом (підтримуваним СРСР та КНР) і Південним В'єтнамом (підтримуваним США, Австралією, Новою Зеландією, Південною Кореєю тощо)^[7].

Війна почалася як громадянська війна у Південному В'єтнамі; надалі в неї втрутилися Північний В'єтнам і США за підтримки низки інших країн. Таким чином, з одного боку війна велася за возз'єднання двох частин В'єтнаму і створення єдиної держави, а з іншої — за збереження незалежності Південного В'єтнаму. По мірі розвитку подій В'єтнамська війна виявилася пов'язана з громадянськими війнами в Лаосі і Камбоджі, що йшли паралельно. Всі бойові дії в Південно-Східній Азії, які проходили з кінця 1950-х років і до 1975 року, відомі також як Друга індокитайська війна. Різка ескалація участі американських регулярних військових у веденні бойових дій офіційно розпочалася^{[Джерело?]} зранку 31 січня 1965, коли 18-те тактичне повітряне крило з військово-повітряної бази на Окінаві за тривогою поспішно було передислоковане на базу ВПС Південного В'єтнаму Дананг. Незабаром до Південного В'єтнаму були перебазовані ще кілька американських регулярних військових формувань. З цього розпочалося поступово нарощування військової присутності США та стартувало планування тривалої повітряної операції «Флемінг Дарт», завданням якої було — перетинаючи з півдня 17-у паралель здійснювати планомірне бомбардування ДРВ. План операції був розроблений за тиждень до нападу в'єтнамських партизан на базу ВПС у Плейку 6 лютого.

7 лютого 1965 року, перші 49 бойових літаків, винищувачів-бомбардувальників F-105 "Thunderchiefs", злетіло в повітря з авіабази Дананг та спрямували для ураження цілей у сусідній державі^{[Джерело?]}.

У свою чергу В'єтконг провів серію атак по повітряних базах американців, які підрозділи охорони південнов'єтнамської армії були не здатні відбити, внаслідок чого було прийнято рішення про посилення охорони військових баз за рахунок підрозділів Корпусу морської піхоти США. Громадськість Сполучених Штатів підтримала цю думку й вже 3 березня 1965 перша група морських піхотинців у кількості 3500 чоловік прибула до В'єтнаму, тим самим розпочавши активну фазу участі військових США в наземних операціях проти В'єтконгу. 3а період 1961—1975 було убито 230 тис. південно-в'єтнамських солдатів, 1 млн. північно-в'єтнамських, 4 мільйони чоловік цивільного населення (Міністерство Робочої Сили, Інвалідів Війни і Соціальних Справ В'єтнаму оприлюднило цифри 3 квітня, 1995 р.) і 58193 американських солдатів.

Камбоджа, сусідня країна, територією якої пересувалися північно-в'єтнамські війська і їх військові припаси, піддавалася бомбардуванням США в 1969—1975, при цьому загинуло більш ніж 150 тис. чоловік.

29.Причини близькосхідного конфлікту.

У роки Другої світової війни від рук нацистів загинуло 6 млн. євреїв. Трагедія європейського єврейства спонукала до активізації сіоністського руху, який розвивався під гаслом: "Тільки у власній державі євреї можуть почувати себе в безпеці".

            29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН більшістю голосів – 33 "за", "проти" 13, прийняла резолюцію про розподіл Палестини на єврейську та палестинську держави. Євреї вітали це рішення, арабський світ категорично заперечував резолюцію ООН. 14 травня 1948 р. була проголошена держава Ізраїль. Не пройшло і 24 годин, як армії Єгипту, Йорданії, Сирії, Лівану та Іраку почали військові дії проти молодої держави. Почалась кровопролитна війна, яка тривала з травня 1948 р. по 20 липня 1949 р. (ізраїльтяни називають її війною за незалежність). Одержуючи зброю із СРСР, Чехословаччини та фінансову допомогу США, завдяки небаченій мужності солдат і офіцерів (багато з них були активними борцями з нацистами в Європі), всього народу Ізраїль одержав перемогу. В результаті цієї війни територія, яка передбачалась під Палестинську державу була розподілена наступним чином: Галілея і весь Негев відійшли до Ізраїлю; Іудея, Самарія, частина Єрусалиму до Йорданії; смуга Гази до Єгипту. Таким чином, Палестинську державу не було створено. Війна заклала основу конфлікту, який не розв`язаний по теперішній час.

ЗО.Арабо-ізраїльські збройні конфлікти та їх наслідки. Ара́бо-ізра́їльський конфлі́кт або Арабо-ізраїльські війни, серія воєн між Ізраїлем і різними арабськими державами Близького Сходу, починаючи з утворення держави Ізраїль у 1948 році.

• Перша арабо-ізраїльська війна 14 жовтня 13.01.1948 — липень 1949. Незабаром після проголошення євреями незалежної держави, Ізраїль було атаковано об'єднаними арабськими силами. Ізраїльтяни розбили їх і анексували територію, що раніше займала 75% площі Палестини під протекторатом Англії.

• Друга арабо-ізраїльська війна 4 листопада 1956 — 29 жовтня 1959. Після встановлення Єгиптом контролю над Суецьким каналом і блокади Тиранської протоки Ізраїль, за підтримкою Англії і Франції, захопив Синай і сектор Газа, з якого був змушений піти в результаті сильного тиску з боку США і введення військ ООН.

• Третя арабо-ізраїльська війна 5 червня 1967 — 10 червня 1967 (Шестиденна війна). Вона завершилася захопленням Ізраїлем Ґоланських висот у Сирії, східної частини Єрусалима і західного берега ріки Йордан, а на півдні — вторгненням і захопленням Синайського півострова, Суецького каналу і сектора Газа.

• Четверта арабо-ізраїльська війна 6 жовтня 1973 — 24 жовтня 1973 (Жовтнева війна). Вона почалася переправою через Суецький канал єгипетських військ, що спочатку мали успіх, хоча пізніше Сирія втратила частину території на півночі.

• П'ята арабо-ізраїльська війна з 1982 по червень 1985. Загони палестинських терористів, що базуються в Лівані, постійно здійснювали рейди на територію Ізраїлю. Внаслідок цього 6 червня 1982 Ізраїль почав повномасштабне вторгнення. До 14 червня 1982 Бейрут був оточений, а Організація визволення Палестини і сірійські війська були евакуйовані. Але у червні 1985 ізраїльські війська залишили країну без всяких умов. До травня 2000 року Ізраїль утримував «зону безпеки» на півдні Лівану як буфер проти вторгнення палестинських бойовиків.