48.Трансформація біполярного світу.

49. Іраксько-кувейтська криза. Операція "Буря в пустелі".

Війна́ в Пе́рській зато́ці  — війна 16 січня 1990 - 28 лютого 1991 між Іраком і коаліцією 28 країн на чолі з США. Вторгнення й анексія Кувейту Іраком 2 серпня 1990 спровокувало перекидання сил швидкого розгортання США чисельністю понад 500 тис. осіб в Саудівську Аравію. Великобританія відправила 42 тис. чоловік, Франція - 15 тис., Єгипет - 20 тис., інші країни - менші контингенти. Після повітряних атак, що тривали 6 тижнів, у результаті чого була знищена одна третина всього озброєння Іраку, наземна війна тривала сто годин, і залишки 500 тис. армії Іраку були розбиті в самому Кувейті і поруч з ним.

Конфлікт відомий небаченим в історії розмахом застосування авіаударів, і, на думку багатьох фахівців, знаменував нову епоху у військовій справі. другої половини 1989 іракська преса починає широкомасштабну пропагандистську кампанію проти політики країн Ради співпраці арабських держав Перської затоки в ОПЕК, звинувачуючи їх в тому, що саме вони винні в тому, що ОПЕК не пішла на збільшення квоти Іраку і тим самим блокувала відновлення іракської економіки після недавньої Ірано-іракської війни. Поступово ця політика починає кваліфікуватися як «економічна війна». Ірак окупував Кувейт в серпні 1990 року, знову, як в 60-і роки, пред'явивши претензії на право управляти еміратом, який в іракській традиції вважається колишньою частиною Османської імперії, звинувативши південного сусіда в крадіжці нафти з прикордонних родовищ через криві свердловини, а також — і ця версія жива серед іракців досі — в участі в якійсь міжнародній протиіракській змові.

Станом на початок військових дій Ірак мав добре озброєну (переважно радянською зброєю) і загартовану в війні з Іраном півмільйонну армію. Долею витрат військового бюджету відносно ВВП у передвоєнні роки Ірак постуdпася лише Ізраїлю. Першою задачею коаліції було подолання і руйнація протиповітряної оборони противника, для завоювання повної свободи дій у повітрі Кувейта і Ірака. Для порівняння, ППО Ірака під час кампанії 2003 року за оцінками військових спостерігачів складала всього 2% від рівня 1990 року.

Тому першою фазою війни була тривала безконтактна фаза: 17 січня — 24 лютого відбувалися масовані удари з повітря, в яких було задіяно до 1000 літаків, які базувалися як на наземних військово-повітряних базах, так і на 6 авіаносцях. Ірак, крім ударів у відповідь, відповідав обстрілом балістичними ракетами «Скад» території Ізраїлю, який не брав участі у війні, і акціями «екологічного тероризму», тобто зливом нафти в Перську затоку.

Вперше в реальних бойових умовах були застосовані крилаті ракети. Їх запускали американські кораблі, що стояли в Перській затоці. Екіпажі винищувачів, бомбардувальників, бойових вертольотів США, Великобританії і Саудівської Аравії отримали завдання на знищення сотень цілей.

Повітряним бомбардуванням піддалися не тільки заводи, електростанції, об'єкти нафтової галузі, що мали військово-стратегічне значення. Зруйновані були також водоочищувальні споруди, фармацевтичні фабрики, підприємства, що випускають дитяче харчування, мости і навіть школи.

ході війни в Перській затоці в Іраку було зруйновано близько 85 % промислових підприємств. В результаті військових дій підприємствам нафтовидобувного комплексу Іраку було завдано серйозного збитку. З 820 свердловин, що діяли в 1990 році, залишилося 58.

Проте збиток від введених услід за ініціативою США економічних санкцій відносно Іраку значно перевершив їх. На Ірак була накладена контрибуція, яка формально перевищувала контрибуцію Німеччини після Другої світової війни. Після війни Ірак міг імпортувати нафту і отримувати взамін продукти експорту через спеціально створений орган ООН в рамках програми "Нафта в обмін на продовольство". Тільки від зниження рівня експорту нафти втрати Багдада за 13 років економічних санкцій перевищили 200 мільярдів доларів. За деякими оцінками, забезпечення населення основними продуктами харчування і медикаментами складало всього лише близько 10% від потреб.

50.Проблема міжнародного тероризму. Початок ХХІ ст. не приніс миру на Землі. З усіх проблем, що були успадковані з попереднього століття найбільш небезпечною стала проблема міжнародного тероризму.

            Явище міжнародного тероризму відомо людству ще з часів середньовіччя, але саме в теперішній час, коли завершується формування глобальної світової цивілізації міжнародний тероризм набуває нової якості і місця у світовій політиці.

            Причини існування міжнародного тероризму на сучасному етапі:

·         невирішеність національних проблем; проблем кордонів. Значна частина народів позбавлена права на національне самовизначення;

·         відсутність дієвого механізму боротьби з тероризмом;

·         домінування США у світі, як єдиної наддержави;

·         протиріччя між християнською, ісламською, далекосхідною цивілізаціями;

·         прагнення окремих людей, організацій до дезорганізації встановленого світового порядку; їх прагнення посіяти зерна страху і невпевненості.

Особливості міжнародного тероризму на сучасному етапі:

·         спрямованість проти провідних країн світу;

·         використання регіонів міжнародної нестабільності для розбудови  мереж своїх організацій і здійснення терористичної діяльності;

·         підтримка сепаратистських рухів, спроба встановити контроль над національно-визвольними рухами;

·         використання найсучаснішої техніки і технологій;

·         координація дій і взаємна підтримка терористичних організацій;

·         організація фінансування терористичної діяльності за рахунок легального бізнесу і контролю над нелегальним бізнесом;

·         здійснення широкомасштабних терористичних акцій, які б мали широкий світовий розголос;

·         прагнення терористів створити «державу в державі»;

·         значний вплив ісламського фактору.

            Терористичний акт 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку і Вашингтоні (захоплені терористами-смертниками пасажирські літаки врізалися у хмарочоси Світового торгівельного центру і будинок Пентагону) спонукав світову громадськість до об`єднання у боротьбі з тероризмом. Була створена широка антитерористична коаліція держав на чолі з США, яка розгорнула широкомасштабну боротьбу з мережею терористичних організацій. Ця боротьба ведеться в економічній сфері (ліквідація джерел, каналів фінансування терористичних структур);  воєнній (здійснення антитерористичних операцій по знищенню виявлених баз терористів); політичній та ін. Важливим  на шляху боротьби з тероризмом є ліквідації регіонів міжнародної нестабільності, повалення в деяких країнах тих режимів, які сприяють діяльності терористів, врегулювання конфліктів у гарячих точках.  

.

            Крім боротьби безпосередньо з терористами США розгорнули боротьбу проти режимів звинувачених у підтримці тероризму. 30 січня 2002 р. президент США Дж. Буш-молодший заявив про існування «Вісі зла» КНДР-Іран-Ірак. Тобто режими названих держав, що мають зброю масового знищення, становлять загрозу світу.

            Восени 2002 р. загострилося становище навколо Іраку. США і Великобританія стверджували, що Ірак всупереч резолюції ООН 1991 р. так і не роззброївся (загалом до 2003 р. було прийнято 12 резолюцій): у нього є хімічна, бактеріологічна зброя та її носії. Також Саддаму Хусейну закидалися зв`язки з міжнародними терористичними організаціями, злочини проти власного народу.

            Для перевірки підозри ООН приймає відповідну резолюцію і до Іраку було споряджено спеціальну комісію організації, яка, пропрацювавши три місяці, так і не знайшла зброї масового знищення.. Проти позиції США виступили Франція, Німеччина, Китай, Росія та ціла низка інших провідних держав. Франція та Росію пригрозили накласти вето. Зрозумівши, що легітимності своїх дій не домогтися, США і Великобританія вирішили діяти самочинно, зламавши всю систему міжнародних відносин, що склалася після завершення «холодної війни», проігнорувавши всі міжнародні організації і суспільну думку.            Повалення режиму Хусейну поставило на порядок денний питання про повоєнний Ірак і всього регіону Близького Сходу. Після серії переговорів США і Великобританії довелось пом`якшити свою позицію. ООН, ЄС теж приймуть участь у відбудові і формуванні влади у повоєнному Іраку.  Також не вщухає конфлікт на Близькому Сході. Не вдається виробити прийнятної формули врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Реалізація плану «Дорожня карта» пробуксовує.