2. Основні моральні імперативи і норми у міжнародних відносинах

Розуміння сучасного міжнародного життя передбачає з’ясування ролі й місця в ньому моралі. Мораль тут виступає як один із регуляторів політичних відносин, у яких суб’єктами є держави, нації, міждержавні та недержавні організації, транснаціональні корпорації і навіть окремі індивіди. Значення та поява моралі в міжнародній політиці, як і в політиці взагалі, визначається трьома її рисами соціального регулятора:

1) мораль – це система принципів і норм поведінки, в тому числі на міжнародній арені;

2) моральні принципи мають всезагальне значення для людського суспільства;

3) мораллю оцінюється як практична діяльність людей, включаючи фактично всіх міжнародних акторів, так і їx мотиви та наміри.

Вперше політику від моралі відокремив Н. Макіавеллі. Він зробив висновок, що політична поведінка, зокрема і в сфері міжнародних відносин, грунтується не на моралі, а на силі та вигоді. Громадянська вимога – поставити політику в залежність від моралі – була сформульована ще І. Кантом на рубежі XVIII – XIX ст. У наш час контроль політики з боку моралі – одна з найефективніших форм контролю, що здійснюється і може успішно надалі застосовуватися в суспільстві.

Визначенням місця моралі в політиці займається окрема галузь політичної науки – політична етика, яка включає в себе й етику поведінки у галузі міжнародних відносин. Науковою основою політичної етики є нормативні теорії моралі. Спираючись на загальні принципи, ці теорії намагаються обгрунтувати уявлення про те, якою повинна бути політична поведінка за тих чи інших умов. Стосовно сфери міжнародних відносин мова йде про політичну поведінку в залежності від рівня взаємовідносин між суб’єктами міжнародного життя, цілей і стратегії, які вони ставлять перед собою, засобів для їх досягнення тощо. Виходячи з нормативної теорії, формуються основні поняття, пріоритети та принципи, ціннісні настанови, визначається стратегія і тактика політичної поведінки. Політична етика, передбачає наявність власних моральних переконань і відповідальність за свої вчинки. Це насамперед стосується професійного політика.

Політична етика включає моральні аспекти політичних рішень, типи, способи і форми їх реалізації. Звідси її розуміння у широкому і вузькому контексті. У широкому розумінні до політичної етики відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих воєн, правильного використання влади правлячими колами. Політична етика у вузькому розумінні – це професійна етика, яка стосується, наприклад, поведінки державних лідерів, діяльності керівників міждержавних організацій і недержавних об’єднань. Тобто, носіями політичної етики виступають самі політики.

З точки зору політичної етики, в політиці – міжнародна не виключення – завжди існує моральна дилема, тобто проблема морального вибору. Так, наприклад, політичний діяч стає перед дилемою правди і неправди. Згідно Н. Макіавеллі, творячи добро, політики за певних обставин порушують моральні норми і їх не можна за це засуджувати. Навпаки, німецький філософ І. Кант вважав умисну неправду недопустимою, навіть якщо ця неправда рятує. З позицій і засад сучасної політичної етики найчастіше вважається, що політик діє морально тоді, коли добро від його вчинків перекриває зло. Єдино етичним у ситуації морального вибору буде діяння за девізом: “Сміливість і благородство” (на відміну від: “Ціль виправдовує засоби”). При цьому істотною ознакою зрілої політичної етики є звернення політиків до такого загальнолюдського принципу як ненасильство. Воно виступає не як пасивність злу, а як особлива форма опору йому.

Можливі різні варіанти розв’язання проблеми співвідношення політики та моралі взагалі і в міжнародних відносинах зокрема. Російський політолог Г. Батигін вказує на чотири.

Перший – “російський” – “хороші” люди повинні керувати “розумними”, тобто, якщо людина хороша, то вона знає, що потрібно іншим, якими ті повинні бути і що для цього слід зробити. Другий – “фарисейський” - передбачає суворе дотримання правил; тут не виникає питання, що морально, а що ні. Третій – нова протестантська мораль громадянського суспільства (за М. Вебером) або мораль справи (бізнесу) – досягай успіху, в цьому твоє служіння, найбільший гріх – омана. Четвертий – традиція І. Канта – існують професійні вимоги, котрі треба виконувати; вони ні погані, ні добрі, вони поза мораллю.

В цілому, виходячи із сучасного рівня розуміння співвідношення моралі та політики, принципів і завдань політичної етики, треба прагнути до створення такого демократичного гармонійного суспільства, коли такі соціальні та моральні цінності, як свобода, рівність, справедливість, честь і гідність, переходять із сфери моральної або філософської у сферу практичної політики, що прямо стосується політики міжнародної. При цьому мораль у міжнародних відносинах насамперед відіграє роль свого роду універсального соціального регулятора.