93.Поняття й система гарантій мс.

Ст. 71 ЗУ про МС в Україні

Під гарантіями місцевого самоврядування розуміють сукупність умов і засобів, які за­безпечують реалізацію і захист прав місцевого самоврядування.

Гарантії місцевого самоврядування можна класифікувати таким чином:

Перша група - загальні гарантії, - тобто міжнародні, політичні, економічні умови, духовні устої і цінності суспільства, які забезпечують існування місцевого самоврядування.

Друга група - спеціальні (юридичні) гарантії, - комплекс правових засобів, що забезпечують організацію, діяльність і захист прав місцевого самоврядування.

Групу загальних гарантій місцевого самоврядування потрібно розглядати як сукупність п'яти підгруп:

а) міжнародно-правових - міжнародних стандартів у сфері місцевого самоврядування, що регламентують спільно розроблені державами принципові підходи і міжнародні принципи становлення, формування і функціонування інституту місцевого самоврядування на території держави;

б) конституційних - закріплених у Конституції України, принципів організації місцевого самоврядування, що стосуються безпосередньої реалізації місцевого самоврядування;

в) політичних - відповідаючих демократичному характеру політичного режиму в країні, який зумовлює не тільки надання населенню права на місцеве самоврядування, але і його підтримку і захист державою;

г) економічних - певних матеріально-фінансових ресурсів, відповідних тим функціям і повноваженням, які законодавство закріплює за місцевим самоврядуванням;

д) духовних - визнаних державою духовних цінностей, культурних, національних, місцевих традицій, звичаїв, спрямованих на формування демократичної, правової держави, в якої повною мірою будуть створені і забезпечені необхідні умови для розвитку місцевого самоврядування.

Група спеціальних (юридичних) гарантій містить дві підгрупи:

а) організаційно-правові, які забезпечують правову, організаційну, майново-фінансову самостійність місцевого самоврядування;

б) судові і інші форми захисту місцевого самоврядування.

94.Правовий захист мс.

Стаття 11 Європейської Хартії МС: Органи місцевого самоврядування повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і дотримання закріплених у Конституції або внутрішньому законодавстві принципів місцевого самоврядування. Основоположний принцип - свобода дій органів місцевого самоврядування, у межах їх повноважень, повинна бути захищена і закріплена законом. Це означає, що і самі повноваження органів місцевого самоврядування повинні бути закріплені у законі, так само як і основні принципи місцевого самоврядування повинні виконуватися.

Органи МС повинні мати можливість захищати свої інтереси, якщо вони вважають, що конкретне рішення, прийняте іншим органом, порушує права, якими вони наділені законом. Вони повинні мати можливість звертатися, як вказано у статті 11, до судового захисту. Такий захист може мати різні форми в залежності від країни: це може бути трибунал, створений цієї мети, можуть створюватися інші спеціальні органи, уповноважені розглядати обгрунтованість і законність рішення, яке втручається в діяльність органів місцевого самоврядування. Він також може прийняти форму апеляції, яка є прийнятною з точки зору принципів Хартії і яка здійснюється за межами суду.

Судовий захист прав місцевого самоврядування від їх порушення в законах забезпечується конституційним правосуддям.

Як правило, вирішення конфліктів між регіонами (або суб'єктами федерації) і центральним урядом (або федеральною владою) входить до компетенції конституційних судів.

Якщо по справі беруть участь органи місцевого самоврядування, то спори розглядаються адміністративними судами, рідше - цивільними судами.

В Україні законодавчо в найбільшій мірі врегульовано захист громадян від дій органів місцевого самоврядування, що обмежують права і свободи людини і громадянина, в той час як предметом розгляду у Хартії є захист прав громадян на місцеве самоврядування і захист прав муніципальних закладів на місцеве самоврядування. Уперше про державний захист місцевого самоврядування було заявлено у 145 статті Конституції України.

Прокуратура України. Діяльність даного інституту регламентована Конституцією України (розділ VII) і Законом «Про прокуратуру», відповідно до якого прокуратура в Україні являє собою єдину систему органів, що здійснюють від імені України нагляд за дотриманням Конституції України і виконанням законів, діючих на території України.

Стосовно місцевого самоврядування прокуратура здійснює:

- нагляд за виконанням законів органами місцевого самоврядування, а також за відповідністю законам правових актів, що видаються ними;

- нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина органами місцевого самоврядування.

Уявляється, що правом звернення до прокуратури у зв'язку з порушенням прав місцевого самоврядування, окрім громадян наділені також органи і посадові особи місцевого самоврядування. Ця позиція відповідає і положенням статті 11 Європейської хартії.

Стосовно питання захисту місцевого самоврядування потрібно зазначити, що громадяни і органи місцевого самоврядування можуть звернутися до прокуратури для вживання заходів прокурорського реагування у разі порушення права громадян на місцеве самоврядування, у тому числі для опротестування нормативних правових актів органів влади, що містять положення, які порушують дане право або перешкоджають його реалізації.

Адміністративне впровадження. Адміністративне законодавство України на цей час складають КпАП і окремі акти, які встановлюють адміністративну відповідальність. Фактично правове регулювання адміністративних правовідносин у цей час зведено до розв'язання питань щодо встановлення складу адміністративних правопорушень і відповідальності за їх скоєння.

Відносно місцевого самоврядування КпАП містить статтю 186-4, що встановлює відповідальність за порушення законодавства про референдум, органів і посадових осіб місцевого самоврядування за порушення виборчих прав громадян.

Міністерство юстиції. Міністерство юстиції здійснює правову експертизу відносно відповідності Конституції і законам України проектів законів, інших актів законодавства, які вносяться на розгляд до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Діяльність Мінюста здійснюється відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30.12.1997 р. № 1396/97 і постає, у тому числі, у виявленні порушень (незаконних обмежень, перешкод у здійсненні) прав і свобод громадян і вживанні відповідних заходів до їх усунення.

Інститут Уповноваженого по правах людини. Посада Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини в Україні встановлена відповідно до Конституції України з метою забезпечення гарантій державного захисту прав і свобод громадян, їх дотримання державними органами, органами місцевого самоврядування і посадовими особами. Уповноважений Верховної Ради України по правах людини в Україні здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини» від 23 грудня 1997 року.

Уповноважений розглядає скарги на рішення або дії (бездіяльність) державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних службовців, якщо раніше заявник оскаржив ці рішення або дії (бездіяльність) у судовому або адміністративному порядку, але не згоден з рішеннями, прийнятими по його скарзі.

Вважається, що діяльність Уповноваженого також може бути спрямована на захист права громадян щодо здійснення місцевого самоврядування (зокрема, на захист окремих складових даного права, таких як право обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування і т.п.).

Діяльність недержавних (громадських) організацій. Захист прав громадян (у тому числі на місцеве самоврядування) може забезпечуватися за допомогою діяльності окремих недержавних організацій.

У той же час, у законодавстві відсутні процесуальні механізми, необхідні для ефективного здійснення вказаними організаціями своїх функцій, а саме, по контролю за законністю діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, законодавством не визначений правовий статус і наслідки винесення висновків державних органів або уповноважених недержавних організацій про невідповідність закону правових актів органів місцевого самоврядування, що порушують права і свободи громадян.

Міжнародні організації у сфері правового захисту місцевого самоврядування. Конституція України надає громадянам України право використовувати міжнародні механізми захисту. Згідно з частиною 4 статті 55 Конституції України кожний має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

У той же час, звернення до Європейського Суду по правах людини (Страсбург) для захисту права на здійснення місцевого самоврядування у цей час неможливе. Дана ситуація пов'язана з тим, що в Європейському Суді розгляду підлягають лише справи, які витікають з порушення прав і свобод людини, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основних свобод (1984), яка не містить згадки про право на місцеве самоврядування.

Однак, у Протоколі №1 до цієї Конвенції встановлено, що Сторони зобов'язуються провести вільні вибори шляхом таємного голосування у таких умовах, які забезпечували б вільне волевиявлення народу під час виборів законодавчої влади. Не зважаючи на те, що навіть представницькі органи місцевого самоврядування формально не відносяться до законодавчої влади, представляється можливим застосування даної норми як загального принципу і з метою захисту права українських громадян на обрання органів місцевого самоврядування.

Інститут самозахисту прав. Згідно з частиною 5 статті 55 Конституції України кожний має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправного посягання.

Судовий захист. У відповідності зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Одночасно, стаття 145 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування гарантується правом на судовий захист.

Однак, реальний судовий захист місцевого самоврядування істотно ускладнений внаслідок незабезпеченості його достатньою законодавчою базою, що дозволяє ставити питання про фактичну недієздатність української судової системи. Особливо негативно дія даних норм позначається на можливості реалізації прав громадян саме у сфері місцевого самоврядування, оскільки радянська правова система не знала інституту місцевого самоврядування. В той же час, нормативні правові акти, які приймались вже у післярадянський період у даній сфері не містять необхідних норм, здатних забезпечити належний судовий захист місцевого самоврядування.