7. Значення прийняття християнства для розвитку Давньоруської держави.

Прийняття християнства сприяло розквіту матеріальної культури. Іконопис, фреска, мозаїка, прийоми кладки цегляних стін, зведення куполів, каменерізне справа - все це прийшло на Русь з Візантії завдяки поширенню християнства. З християнством прийшла писемність на слов'янській мові, створена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Стали створюватися рукописні книги. При монастирях виникали школи. Поширилася грамотність. Християнство вплинуло на звичаї та мораль. Церква забороняла жертвопринесення, боролася з работоргівлею, прагнула обмежити рабство. Суспільство вперше познайомилося з поняттям гріха, відсутнім в язичницькому світогляді. Християнство зміцнило князівську владу.

Прийнявши християнство, Русь перестала бути для європейців варварської країною. Вона стала рівною серед рівних європейських держав. Зміцнення її міжнародного становища призвело до численних династичних шлюбах. Прийняття християнства сприяло згуртуванню східнослов'янських племен в єдину давньоруську народність. На зміну свідомості племінної спільності прийшло усвідомлення спільності всіх росіян взагалі. Русь була визнана як християнська держава, що визначило високий рівень відносин з європейськими країнами і народами. Російська церква, розвивалася спільно з державою, стала силою об'єднує жителів різних в культурну і політичну спільність. Перенесення на російський грунт традицій монастирського життя додало своєрідність слов'янської колонізації північних і східних слов'ян Київської держави. Місіонерська діяльність на землях, населених фіноязичнимі і тюркськими племенами, як утягнула ці племена в орбіту християнської цивілізації, а й кілька пом'якшувала хворобливі процеси становлення багатонаціональної держави (це держава розвивалася на основі не національної та релігійної ідеї. Воно було не так російським, скільки православним . Коли ж народ втратив віру-держава розвалилася). Хрещення Русі, розуміється не як короткочасна дія, не як масовий обряд, а як процес поступової християнізації східнослов'янських і соседствовавших з ними племен хрещення Русі створило нові форми внутрішнього життя цих сближавшихся один з одним етнічних груп і нових форм їх взаємодії з навколишнім світом.

8. Галицько-Волинське князівство:політичний і соціально-економічний розвиток.

Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних економічних і торгівельних зв'язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиту міст. Соціальний склад міського населення був неоднорідним. Ремісницька й купецька верхівка міст була опорою влади князя, сприяла її зміцненню, оскільки остання надавала всілякі пільги й привілеї заможним городянам. Верхівці міст належали торговельні і ремісничі.) об'єднання. Мешканці міст: робітні люди, підмайстри, обслуга й інші "люди менші", хоча й були особисто вільними, підкорялися міському патриціату.

Галицько-Волинське князівство упереваж зберігалося у характерні для Давньоруської держави риси державного устрою. Верховна політико-адміністративна та судова влада належала великому князю. Він здійснював центральне управління, очолював військову організацію, керував збором податків. За згодою великого князя призначалися єпископи. Атрибутами великокнязівської влади були "вінець"(корона), герб, печатка й прапор. Проте галицько-волинські князі не мали достатньої соціально-економічної опори й фактично залежали від боярської аристократії, оскільки для здійснення тих чи інших заходів потребували військової та фінансової підтримки. За формою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії.

Помітну роль у політичному житті Галицько-Волинського князівства відігравала боярська рада. Вона являла собою різновид олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя. До складу боярської ради входили найвпливовіші бояри-землевласники, галицький єпископ, найвищі державні посадовці. Вона не залежала від князя й скликалася переважно з ініціативи самого боярства. В окремі періоди, коли відбувалося послаблення великокнязівської влади, роль боярської олігархії значно зростала.

Серед органів державної влади Галицько-Волинського князівства можна назвати також і снеми (князівські з'їзди). Але їхні рішення мали переважно консультативно-рекомендаційний характер. На снемах могли також укладатися різні угоди як внутрішньополітичного так і зовнішньополітичного характеру.