§ 1. Поняття злочинності та її визначення

Поняття про будь-яке явище являє собою сукупність його від­мітних ознак і зримих властивостей. Всі разом вони найбільш повно характеризують дане явище і відрізняють його від інших — схожих явищ. Поняття про будь-яке явище одержує свою закінчену форму внаслідок його чіткого наукового визначення. Останнє включає в себе не всі відмітні ознаки і властивості, а лише найбільш загальні і разом з тим істотні.

Скористаємося цими правилами формальної логіки і перелічимо спочатку відмітні ознаки явища, що нас цікавить, — злочинності.

А. Злочинність — це соціальне явище. Це ствердження випли­ває, по-перше, з того, що злочинність існує в людському суспільстві, є реальністю суспільного життя. По-друге, вона є однією з форм соціальної поведінки людей. По-третє, соціальною вона є ще й тому, що в ролі злочинців виступають члени суспільства, які посягають на різні суспільні відносини., що забезпечують нормальне функціо­нування суспільного організму. І, по-четверте, злочинність за усіх умов є соціальною за своїми причинами, за своїм конкретним відоб­раженням і кінцевими наслідкам, а також за характером заходів боротьби з нею.

Злочинність є наслідком і результатом історично притаманних даному суспільству соціальних суперечностей, що кореняться у самому підґрунті виробничих відносин і випливаючих з них розпо­дільчих, соціальних, моральних та інших відносин. Породжена цими суперечностями злочинність, у свою чергу, свідчить про на-

32

шшш» Розділ III. Злочинність та її вимірювання

явність суперечності між офіційно визнаними суспільними інтере­сами і цілями, з одного боку, і суспільне небезпечною поведінкою окремих індивідів — з іншого.

У суспільстві завжди існує безліч різних конфліктів (конфліктів між окремими людьми і суспільством взагалі, між окремими людь­ми і державою, безпосередньо між людьми-членами цього суспіль­ства, громадянами даної держави). Це спричиняє можливість по­рушення соціальних норм, зокрема кримінально-правових норм-заборон. Сукупність фактично вчинених злочинів безпосередньо сприймається людьми і фіксується відповідними державними орга­нами. Такий механізм зовнішнього виразу злочинності.

Що стосується наслідків злочинності, то вони, безумовно, є ан­тисоціальними, оскільки призводять до істотної деформації су­спільства, порушують зладжену взаємодію всіх його учасників.

І, нарешті, заходи боротьби зі злочинністю мали і мають со­ціальний характер. Все наполегливіше впроваджується у практику соціальний контроль за злочинністю, розробляються і реалізують­ся соціально-економічні, організаційно-улравлінські, морально-виховні та інші заходи її попередження і протидії їй. Природно, застосовуються традиційні заходи кримінально-правового впливу на осіб, винних у вчиненні суспільно небезпечних діянь.

Багато десятків років обговорюється теза про біологічну при­роду злочинності, її прихильники виходять з того, що окремі осо­би начебто неминуче, фатально приречені або, щонайменше, схильні бути злочинцями. Подібна властивість нібито передається із покоління в покоління генетичним шляхом. Видається, що ваго­мих підстав і безперечних наукових доказів для таких тверджень немає. Біологічні особливості, вважаємо, не можна поширювати на злочинність взагалі, тільки таким шляхом не вбачається за можливе пояснити закономірності цього соціального явища. Злочинність породжується не патологією людини, а патологією суспільства.

Тим часом на рівні окремих видів індивідуальної злочинної поведінки, особливо щодо конкретних насильницьких і дезадап-тивних злочинів, біопсихологічні якості і властивості злочинців не слід скидати з рахунків, їх не можна виключати тому, що вони за несприятливих обставин зовнішнього середовища істотно впли­вають на процес становлення особистості взагалі, а також відігра­ють іноді вирішальну роль у механізмі злочинної поведінки окре­мих індивідів.

2 Кримінологія 33

^! Кримінологія. Загальна частина

Б. Злочинність — історично зумовлене й історично мінливе яви­ще. Вона виникла на певному етапі розвитку людського суспільства.

Точка відліку її виникнення знаходиться в надрах первіснооб­щинної формації, зокрема на більш пізній стадії ЇЇ розвитку. В цей період процес її соціологізації став протікати більш інтенсивно: з'являється патріархальна сім'я, зростає її роль як економічного осередку, ускладнюється структура самих общин, набуваючи ієрар­хічного характеру, з'являється нерівність між сім'ями. Впроваджу­ються землеробство і скотарство, що забезпечило виробництво над­лишкового продукту. Виділилося ремесло, що сприяло розвитку то­варообігу. Почала формуватися приватна власність, з'явилися різні форми експлуатації людей, спалахували часті війни між племена­ми, відбулося розшарування суспільства на «низи» і «верхи», на бідних і багатих.

Природно, це був еволюційний, суперечливий процес. Пара­лельно зароджувалися і загострювалися соціальні конфлікти і су­перечності. Все це спричинило створення державної влади, яка втручається у розв'язання цих конфліктів, а також встановлення правових розпоряджень. Відмічені процеси привели до появи зло­чинності.

Така думка дуже поширена в філософській, історичній, істори-ко-правовій і кримінологічній літературі, її прихильники спирають­ся на дані етнографії, археології, хронології, результати досліджень, проведених в ХУІ-ХУШ століттях, життя тубільців у деяких кут­ках світу, які зберегли ще в ці часи первинні форми буття людсько­го суспільства.

Одна з властивостей злочинності полягає в її історичній мінли­вості. Вона являє собою конкретно-історичне явище. Зміст і харак­тер злочинності змінюються залежно від стану соціально-еконо-мічних умов життя людей, розвитку їх культури, побуту життя, сус­пільно-моральних і політичних переконань; залежно від тих чи інших методів і засобів, до яких вдається та чи інша держава у бо­ротьбі з нею.

В. Злочинність як соціальне явище у той же час має правову, а точніше, кримінально-правову ознаку. Адже в обсяг злочинного включаються ті діяння, що порушують кримінально-правові норми. Поза кримінально-правовою оцінкою немає як злочинів (елементів злочинності), так і злочинності взагалі. Тому сфера злочинного є одночасно і суспільне небезпечною, і протиправною. За її межами

34

Розділ Ш, Злочинність та її вимірювання

залишаються аморальні вчинки і правопорушення, відомі іншим галузям права. Винятки становлять так звані «фонові» явища зло­чинності, про які йшлося вище.

Із зміною кримінального законодавства у бік криміналізації або декриміналізації окремих діянь межі злочинності розширюються або звужуються. Правова характеристика злочинності дуже важлива. Матеріальний кримінальний закон, чітко визначаючи поняття злочин­ного, тим самим не дає можливості для розширеного тлумачення кримінальних діянь, а також виключає можливість відносити до їх числа деліктів, що не становлять значної суспільної небезпечності.

Більшість зарубіжних кримінологів, відмежовуючись від юри­дичного розуміння злочину, не визнають злочинність правовою ка­тегорією. Пояснюють вони свою позицію тим, що категорії, які встановлюються кримінальним законом, не відповідають науковим вимогам через їх випадковий характер і не обумовлюються орга­нічно самою природою досліджуваного предмета; що чинні в дер­жавах кримінальні кодекси охоплюють не всі види антисуспільної поведінки громадян, і навпаки, багато які, з огляду загальної моралі, малозначні правопорушення визнаються кримінальне караними. За їх уявленнями, правове визначення злочинів є вузьким, а отже, й довільним. У зв'язку з цим, вважають вони, кримінологія повинна мати своє уявлення про злочинне, яке далеко виходить за межі того, що розуміє під ним кримінальний закон.

У поняття злочинного ці кримінологи включають будь-які форми девіантної (деліквентної) поведінки, тобто поведінки, що відхиляєть­ся від будь-яких соціальних норм. Таке антилегалістське розуміння злочинності характеризується надзвичайною невизначеністю, є досить розпливчастим і суб'єктивним; призводить до підміни злочинності аморфною сукупністю різних видів деліквентної поведінки.

Г. Злочинність — збірне поняття. Вона безперервно включає в себе безліч різноманітних конкретних суспільне небезпечних діянь; насильницьких, корисливих, дезадаптивних, необережних та інших злочинних проявів. Таким чином, злочинність — не що інше, як сукупність злочинів. Однак це не проста арифметична сума сус-пільно небезпечних діянь, а їх органічна сукупність, заснована на статистичних закономірностях. Це дає підставу розглядати її як специфічне масове явище суспільного життя.

Разом з тим масовість у цьому випадку має відносний і непо­стійний характер. Хоча криміналізація населення останнім часом

²* 35

Кримінологія, Загальна частина

прискорено зростає, все ж таки злочини не стали звичайною нор­мою поведінки людей. Будь-яке суспільство складається, як прави­ло, в основному із законослухняних громадян. Дана обставина, а відтак, й вимоги загальнолюдської моральності і почуття самозбе­реження людей за наявності відповідної болі владних структур спроможні покласти край цьому нездоровому явищу. Людство вже усвідомило загрозу кримінальної небезпеки, що нависла, і повин­не, і зможе приборкати злочинність, звівши її до доступного для кожного суспільства рівня. У міжнародного співтовариства, вважає­мо, в перспективі є для цього необхідні засоби і шанси.

Ґ. Злочинність як масове соціальне явище розвивається в тому чи іншому просторі. Тому вона має певну територіальну поши­реність. Можна і треба розрізняти злочинність у масштабі всієї дер­жави або її територіального підрозділу (область, район, місто). Зло­чинність у різних територіально-просторових кордонах має свої особливості. Несхожість ЇЇ проявляється при цьому у відмінності об'єктів, на які спрямоване злочинне посягання, у способах вчинен­ня злочинів, ступені їх суспільної небезпечності, несхожій мірі кри­мінальної активності окремих соціальних груп населення тощо.

Аналізуючи злочинність, ЇЇ необхідно обмежувати й у часі, при­в'язувати до певного відрізка, періоду (рік, п'ятиріччя, 10, 15, 25 років і далі) в розвитку держави або окремих її регіонів, територій. Вона, отже, має і часову поширеність.

Враховуючи короткий аналіз перелічених вище ознак злочин­ності, сформулюємо її визначення. Злочинність — це відносно ма­сове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну терито­ріальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суснільно не­безпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Таке виз­начення містить найбільш загальні істотні ознаки злочинності; дає досить повне уявлення про неї; розкриває її природу, походження і зміст; дозволяє відрізнити її від суміжних соціальних явищ.