52. Реалізація принипу соціальної держави.

Суспільство прийшло до моделі соціальної держави після тривалих пошуків найефективнішого шляху забезпечення добробуту громадян.

Правова ліберальна держава також прагнула діяти на користь своїм громадянам. Але тепер уже вважалося, що безпосередня діяльність держави в цьому напрямку може призвести лише до зростання споживацьких настроїв у суспільстві, до патерналізму. На думку автора, правова ліберальна держава зайшла в глухий кут, прагнучи гарантувати та захищати гідність людини. В процесі розвитку такого типу держави з’ясувалося, що тільки соціальна держава веде до утвердження людської гідності в повному обсязі.

Безпосередній вплив на появу доктрини соціальної держави справила західна теорія “загального благоденства” як концентрований вираз системи фундаментальних ідей та принципів соціальної, політичної, правової культури суспільств правоцентристського типу.

Соціальна держава в сучасному розумінні не може бути не правовою, оскільки стала наступною стадією розвитку правової держави.

Соціальна держава розглядається як така держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, створює індивідам рівні умови для матеріального самозабезпечення, надає соціальну допомогу особам, які опинилися у скрутному становищі, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя; перерозподіляє матеріальні блага відповідно до принципу соціальної справедливості; і має за мету забезпечення громадянського миру та злагоди в суспільстві.

Система принципів функціонування соціальної держави людської гідності, рівних можливостей, соціальної справедливості, солідаризму (соціального партнерства), соціальної рівності, соціальних зобов’язань, субсидіарності, відносної незалежності суспільних відносин, реальності (або гарантованості) соціальних прав. В даному підрозділі докладно проаналізовано кожен з названих принципів.

Виходячи з того, що головна мета соціальної держави - гарантування людської гідності у всій її багатоаспектності, саме принцип людської гідності слід вважати визначальним. Цей принцип є найабстрактнішим виразом решти принципів соціальної держави, тому що тільки соціальна держава веде до утвердження людської гідності в повному обсязі. Забезпечення людської гідності лише в класичному аспекті (особиста свобода, захист від тортур, нелюдського поводження) не гарантує від фактичної нерівності. Гідність людини в ширшому розумінні – це її внутрішня самооцінка, яка базується на об’єктивно існуючій цінності цієї людини для інших людей. В цьому аспекті велике значення має забезпечення гідного рівня існування.

53. Ідея принипу верховенства права в конституційних актах України 90-х років хх століття.

Конституційний процес в Україні в кінці 80-х – першій половині 90-х років.

У житті суспільств і держав конституції відіграють особливу роль. Це найвищий правовий акт, закон над законами, перспектива розвитку соціальних і політичних відносин, гарант забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Вже на кінець 80-х років, у процесі здійснення політики «горбачовської перебудови», стало ясно, що Конституція УРСР 1978 р. не відповідає перспективі демократичного розвитку суспільства. А тому не випадково, що вже в цей період до неї були внесені окремі зміни, які стосувались скасування ст. 6 Конституції щодо монопольної влади Комуністичної партії, дозволу висувати кандидатів у депутати виборцями на їх зборах та проведення виборів на альтернативній основі. Це мало велике значення для демократизації українського суспільства і дозволило вперше за всю історію обрати до складу Верховної Ради депутатів, які представляли різні політичні сили.

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка, як передбачалось, повинна була стати фундаментом нової Конституції. Окремі депутати пропонували затвердити Декларацію як «Малу конституцію». Однак прокомуністичне налаштована більшість Верховної Ради з цим не погодилась.

Та все ж її положення мали ключове значення для України. По-перше, Декларація проголосила державний суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах», заклавши підвалини української незалежності ще за умов перебування у складі колишнього СРСР. Було закріплено ряд нових положень, які стосувались запровадження принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження її національним багатством; дію на території республіки законів СРСР лише в частині, що не суперечить законодавству України.

Декларація визначила загальну стратегію розвитку правової системи держави, ключовим елементом якої є Конституція. В жовтні 1990 р. Верховна Рада України створює Конституційну комісію, яка повинна була розробити концепцію нової Конституції.

Це було доволі складне завдання, адже Україна в цей час мала лише обмежений суверенітет, а союзні структури продовжували діяти і вчинювати тиск на республіку.

Однак уже на листопад 1991 р. було підготовлено перший проект Конституції України. Та драматичні події кінця 1991 р. і здобуття Україною незалежності радикально вплинули на зміну низки його положень. Прийнявши Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., наша держава зробила остаточний вибір свого розвитку.

Вже на кінець січня 1992 р. Конституційна комісія розробила оновлений проект, який після правової експертизи та дебатів у стінах парламенту за рішенням Верховної Ради України був винесений на всенародне обговорення.

Воно відбувалося з 15 липня по 1 грудня 1992 р. за участю близько 200 тис. громадян України. В ході обговорення висловлювались пропозиції щодо чіткого законодавчого закріплення переваги інтересів людини над інтересами держави, закріплення повноважень різних гілок влади тощо.

З урахуванням результатів обговорення до запропонованого проекту було внесено відповідні зміни. 26 жовтня 1993 р. доопрацьований варіант за постановою Верховної Ради було вирішено опублікувати в засобах масової інформації.

Наприкінці 1993 - на початку 1994 р. Україною пройшла хвиля політичних баталій, пов'язаних спочатку з виборами До Верховної Ради, а згодом - Президента України. За таких умов питання щодо прийняття нової Конституції відійшло на другий план.

Лише з вересня 1994 р., за зверненням Президента України про необхідність продовження конституційного процесу, формується новий склад Комісії з розробки проекту Конституції, її співголовами стали Президент України і Голова Верховної Ради. Відкриваючи засідання Комісії 17 листопада 1994 р., Президент України Л. Кучма підкреслив, що в Україні поновлено Процес конституційної реформи, який було зупинено майже на рік. Комісія визнала за необхідне взяти за основу проект Конституції в редакції від 26 жовтня 1993 р.

Зважаючи на складнощі в опрацюванні нової Конституції, незбалансованість дій різних гілок влади, Президент України 3 грудня 1994 р. запропонував Верховній Раді конституційний законопроект про владу та органи місцевого самоврядування. Увага акцентувалась на тому, що ефективне функціонування економіки можливе лише за наявності сильної державної влади, яка б здійснювала управління державним сектором економіки, забезпечувала керівництво недержавним сектором, сприяла ефективному проведенню приватизації та структурної перебудови всього господарського комплексу. Однак цей документ не було прийнято.