20.Державний устрій республіканського Риму : народні збори(види, компетенція, роль)

У Римі з давніх-давен, зокрема, ще до виникнення держави, народні збори вважалися носієм вищої влади. Називали їх коміціями. Їх рішення мали найвищу юридичну силу. У період республіки існувало три види народних зборів: 1)Куріальні коміції – це найдавніший вид народних зборів, які існували ще до виникнення держави. Основними функціями яких було затвердження усиновлень і релігійних обрядів, надання магістратам обраних на центуріатних та трибутних коміціях владних функцій.2)Центуріатні коміції – виникли внаслідок реформ Сервія Тулія і був, по суті, зборами війська. До компетенції центуріатних зборів належали такі питання : обрання вищих магістратів(консулів, преторів, цензорів); розв’язання питань про оголошення війни чи укладення миру; прийняття законів, обговорення законодавчих пропозицій магістратів і прийняття з цього приводу рішень; розгляд скарг на вироки про смертну кару. Ухвали з винесення питань приймалися за більшістю голосів. 3)Трибутні коміції – виникли внаслідок реформ Сервія Тулія. Ці збори були зборами всього населення триб, тобто зборами громадян за територіальним принципом. Розрізнялися 2 види трибутних зборів: спільні(патриціїв і плебеїв) і суто плебейські – це залежало від того магістрату, який скликав збори. Якщо це був консул, претор чи цензор , то збори зазвичай скликали спільні, якщо плебейські магістрати(плебейські трибуни чи едили), то збори були плебейськими. Скликалия збори нерегулярно, в міру потреби вищими магістратами. На зборах голосувалися законопроекти преторів і народних трибунів.

21. Сенат у Римській державі.

Вважається, що сенат створив Ромул у к-сті 100 чол. Потім їх к-сть збільшилась до 300(за к-стю родів).Спочатку його вважали дорадчим органом при рексі, насправді його роль була більшою, всі питання які розглядали народні збори попередньо обговорював сенат. Всі рішення куріатних коміцій мали дістати його схвалення. Затверджував обраного рекса та безпосередньо брав участь у управлінні(напр. укладав мирні та ін. договори). З утвор. держави відігравав серед органів держави домінуючу роль. К-сть сенаторів збереглася хоч з утвор. держави родова організація втратила значення. Спочатку сенаторів призначали консули, а з IV ст. до н.е. — цензо­ри. Вони складали список сенаторів, записуючи їх у строгому порядку залежно від рангу (від попередньої посади, досвіду, авторите­ту). До складу сенату входили найперше колишні магістрати — консу­ли, претори та інші поважні, заслужені особи, зокрема глави сімей, родів, полководці. Сенатора, який був у списку першим, називали ргіпсерз зепаШз. Він був своєрідним головуючим сенату (офіційно такої посади не існувало). Сенат формувався на п'ять років. Обирали сенаторів здебільшого з вершників або громадян І розряду, тобто з найбільш багатих і впливових родин. Згодом ця знать виділи­лась у так званий сенаторський стан. Наприкінці існування республі­ки почали вимагати навіть певний майновий ценз. Призначали засідання сенату і головували на них вищі магістра­ти — консули чи претори, а з IV ст. до н.е. — ще й плебейські (народні) трибуни. Сторонніх осіб на засідання не допускали. Оскільки сенат вважався формально дорадчою установою при вищих магістратах, то його рішення не було для них обов'язковим. Проте фактично рідко який магістрат наважувався виступати проти або не виконувати рішен­ня органу, де засідали найвпливовіші знатні та заслужені представники римського суспільства. Отже, по-перше, це були повноваження у законодавчій сфері, зок­рема в VI-V ст. до н.е. закони, прийняті центуріатними і трибутними Народними зборами, а також рішення плебісцитів і проведені збора­ми вибори службових осіб потребували затвердження сенату. По-друге, повноваження в адміністративній сфері. Сенат видавав розпорядження стосовно благоустрою, громадської безпеки. Зрештою, стало звичаєм, що кожен більш-менш важливий захід обговорювався спочатку в сенаті, від думки якого залежало його здійснення. По-третє — це повноваження у фінансовій сфері. Сенат складав п'ятирічний бюджет внутрішніх державних видатків і річний бюджет військових витрат. Від сенату залежало надання дозволу на понадбюд-жетні витрати. Він же розпоряджався встановленням деяких податків і додаткових джерел прибутків, зокрема неодноразово звертався до громадян з проханням віддати на потреби держави особисті збережен­ня — золото, срібло, прикраси тощо. По-четверте, повноваження у галузі зовнішньої політики. Сенат вів переговори з іншими державами й народами, приймав і відправляв посольства, укладав мирні угоди (вони, щоправда, вимагали схвален­ня центуріатних зборів).По-п'яте, повноваження у галузі військовій. Сенат затверджував розподіл провінцій (вони розділялися за жеребкуванням) і армій між воєначальниками.По-шосте, повноваження у галузі культів. Сенат керував будовою храмів, призначав проведення релігійних церемоній, вводив культи нових богів тощо.По-сьоме, при необхідності сенат був уповноважений вживати над­звичайні заходи стосовно управління чи порятунку держави. Отже, сенат у випадку особливої воєнної загрози Риму або виникненні внутрішніх масових конфліктів міг: 1) давати консулам розпоряджен­ня про призначення диктатора; 2) надавати магістратам надзвичайну і необмежену владу

Отже, як бачимо, сенат мав великі повноваження і відігравав важ­ливу роль в управлінні суспільством.