2.Утворення державності в Стародавньому Сході. Особливості цього процесу.

Найдавнішими державами і системами права в історії людства були держави і правові системи Стародавнього Сходу. Вони виникли у пд.-зх. частині Азії та пн.-сх. Африці. Саме тут була колиска людської цивілізації, письменності, культури тощо. У межиріччі Тигру та Єфрату виникли стародавні Шумер і Аккад, згодом Вавилонія і Ассирія. По сусідству розташувались Хеттська держава, Фінікія, єврейські царства, потім Персія, Урарту та інші. В Африці, в долині Нілу , знаходився Єгипет. До цієї групи країн відносять також Інді та Китай.

Ці держави виникли саме там через сприятливі природні умови цього регіону, тобто матеріальні умови життя суспільства. Родючі землі, в основному сприятливі кліматичні умови, великі, повноводні ріки та інше зумовили швидкий перехід людства від кочового до осілого, землеробського способу життя. Разом з тим розвивалися скотарство, ремесло, обмін, торгівля. Особливості клімату і своєрідність грунтів, наявність великих просторів пустель, засушливі періоди року зумовили необхідність штучного зрошення земель. Будівництво каналів, водоймищ та інших іригаційних споруд, осушення боліт були і є дотепер основою східного землеробства.

Перші держави в Азії і пн.-сх. Африці виникли ще в IV ст. до н.е. Кожна з них має свою історію виникнення, розвитку і падіння, свої характерні особливості. Разом з тим є і спільні риси, які об’єднують їх у близьку за своєю суттю групу країн.

Характерні особливості:

1. Збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема сусідської общини, помітних слідів патріархального побуту, звичаїв, традицій.

2. Відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю, слабкий її розвиток у цілому.

3. Наявність колективного рабоволодіння.

4. Збереження первісних форм рабства, так званого домашнього рабства, коли раби ще мають деякі права.

5. Створення деспотичної форми правління, тобто держ. ладу , який характеризується необмеженою владою монарха.

6. Наявність трьох галузей, відомств чи систем управління:

• Відомство внутрішніх справ – займалося управлінням країною, накладанням і стягненням податків, поборів та мит, здійсненням правосуддя, охороною внутрішнього правопорядку.

• Відомство військових справ – займалося захистом країни від нападів агресивних сусідів, забезпеченням її кордонів системою оборонних споруд та гарнізонами, матеріальним забезпеченням військ, будівництвом річкового флоту та ін.

• Відомство публічних робіт – займалос організацією, проведенням і забезпеченням суспільно-необхідних громадських робіт, в першу чергу іригаційнї системи, каналів, водосховищ тощо, будівництвом палаців, храмів, пірамід, прокладанням доріг, вирубкою лісів та ін.

3. Виникнення Вавилонської держави, її суть, розвиток та падіння.

Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському межиріччі Тигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від голов­ного м. Вавилон (поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочатку розташовувалися невеличкі міста-держави, в яких ще довго зберігалися пережитки родоплемінної організації. Найдавніші поселенці-шумерійці та аккадці, які розташовувалися на північ від них. Уже в V-IVтис. до н.е. шумерійці перейшли до осілого способу життя і землеробства,заснованого на штучному зрошені. Таке обєднання ґрунтувалося вже не на кровній спорідненості, а на територіальній близькості. Унаслідок цього відбувається розклад первіснообщинного устрою. Наступний крок у розвитку суспільства-поява рабства. Причиною цього був високий розвиток продуктивних сил + постійні зрошувальні роботи потребували найманої сили. Спочатку праця рабів зводилася лише до домашніх потреб,але згодом все більше рабів були змушені працювати на громадських роботах. Хгодом утворився численний прошарок купців та торговців-тамкарів, які прискорили розвиток приватної власності та майнової нерівності. У Шумері виникло чимало невеликих держав - патесіати. Вони вели між собою постійні війни, за рахунок яких збагачувалися. Перші правителі невеличкого Вавилонського царства здійснювали обережну політику. Вони укладали союзи із сильними сусідніми державами. Перші п'ять вавилонських царів змогли значно розширити власні володіння, але рівня своїх союзників не досягай. Ситуація змінюється за шостого царя Вавилона - Хаммурапі, котрий був одним із найвідоміших політиків стародавнього світу. Він правив Вавилоном у 1792-1750 рр. до н.е. Зійшовши на трон невеликого царства, Хаммурапі закінчив свої дні повелителем величезної за тогочасними мірками держави, котра охоплювала основну частину Межиріччя. Проіснувала держава до 539 р. до н.е., коли була завойована іранським царем Кіром і втратила свою незалежність.

Історія Стародавнього Вавилона поділяється на чотири основні періоди:

1. Старо-Вавилонське царство (1894-1518 рр. до Р. X.);

2. Касситський період (1518-1204 рр. до Р. X.);

3. період політичного ослаблення (1204-626 рр. до Р. X.);

4. Ново-Вавилонське царство (626-539 рр. до Р. X.).