31,32,33. Переход от индивидуальной практики к коллективному труду адвокатов

Нові методи господарювання, що стали запроваджуватися в Україні у вказаний період, вимагали реоргані- зувати й форми діяльності захисників. У зв'язку з цим серед практичних працівників юстиції розгорнулася дискусія щодо шляхів реорганізації колегій захисників, в результаті якої сформувалося п'ять точок зору. Першої дотримувалися ті, хто вважав, що економічні та політичні передумови вимагають скасування існуючого інституту адвокатури й запровадження колегій правозаступників, які б утримувались виключно за рахунок держави. Представники другої точки зору виходили з тих же передумов, але наполягали, що момент для остаточного одержавлення адвокатури ще не настав, і тому колегії захисників мають бути реорганізовані в інститут державної адвокатури зі скасуванням приватних кабінетів і запровадженням державних адвокатських контор на засадах госпрозрахунку та самоокупності. Автори третьої точки зору вважали, що перетворення адвоката на державного чиновника суперечить основній ідеї адвокатури, однак у зв'язку з необхідністю юридичного обслуговування державних і кооперативних установ доцільно було б створити кооперативні артілі адвокатів із самостійними (артільними) адвокатськими конторами. Прихильники четвертої точки зору, виходячи з економічних передумов, пропонували реорганізувати існуючі юридичні консультації в колективні кабінети захисту, які поступово витіснили б існуючу індивідуальну форму діяльності адвоката. Й, нарешті, п'ята точка зору грунтувалася на доцільності залишення існуючої форми організації колегій захисників, яка цілком себе виправдала1. Оптимальною для того часу була точка зору про перехід адвокатури республіки на колективні форми роботи. Її дотримувалася більшість членів колегій захисників. Зокрема, представник Харківської колегії Б.Т. Подольський зазна- чав, що єдиною формою юридичної допомоги, яка відповідає економіці та організації нашої надбудови, на його думку, може бути колективна форма роботи. До речі, наприкінці 1927 p. групою захисників Харківської колегії був створений перший колективний кабінет із 10 чоловік.

Члени Одеської та Луганської колегій захисників пропо- нували в порядку досвіду розпочати створення колективів, а з часом прийти до єдиного колективу захисників і вбачали за необхідне ліквідувати практику1.

12 вересня 1928 p. колегія НКЮ УРСР прийняла поста- нову «Про реорганізацію колегій захисників»2, якою було ви- знано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характері прикріплення захисників до консуль- тацій і ліквідації приватних кабінетів.

Крім того, вводився обов'язковий інститут практикантів. Було передбачено щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників для кожного округу, який належа- ло встановлювати судом і затверджувати Наркомюстом. Після прикріплення до консультацій членам колегії захисників забо- ронялося займатися приватною практикою. Плата за послуги членів колегії захисників, згідно з постановою, мала вносити- ся до консультації й розподілятися між її членами в порядку, встановленому президією колегії. Суми оплати встановлюва- лися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідаль- ність. Слід наголосити на тому, що, враховуючи особливий порядок зарахування до консультацій членів колегій захисни- ків, які ліквідували свої приватні кабінети, колегія НКЮ 1 жовтня 1928 p. затвердила тимчасове, додаткове до діючого, Положення про юридичні консультації, до яких прикріплюва- лися такі члени колегії3.

Згідно з постановою 1929 р. в Україні відбувалася реорга- нізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практики.

У новому Положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 p.1 було передбачено, що колегії захисників перебувають при окружних судах і діють на підставі як цього Положення, так і наказів та розпоряджень НКЮ УРСР.

Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затве- рдив Положення про колективні форми роботи колегій захис- ників2. В межах округу організовувався єдиний колектив захи- сників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консуль- тації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку. Захист у суді член колегії захисників міг здійснювати лише за ордером юридичної консультації або президії колегії. Члени колегії мали право працювати за сумі- сництвом юрисконсультами. Кошти колегії складалися як з прибутків юридичної консультації, так і з інших надходжень. Члени колегії захисників одержували заробітну плату в поря- дку, встановленому загальними зборами і затвердженому ок- ружним судом.

За першими підсумками ліквідації приватної адвокатської практики й переходу колегій захисників на колективні форми праці вважалося, що цей досвід певною мірою себе виправ- дав3. На сторінках юридичних видань того часу зазначалося, що колективні методи діяльності колегій дали можливість усунути з їхнього складу «чужі» елементи (було виключено 14% загальної кількості членів колегій4), розширити коло гро- мадян, яким надавалася юридична допомога, сконцентрувати в колективах усю роботу з правового обслуговування держав- них установ та організацій5. Кількість захисників скоротилася з 3197 чоловік у 1929 р. до 1884 у 1931 р.6 У чому ж причина? Мабуть, у переводі членів колегії захисників на колективні форми роботи, які певна частина працюючих не прийняла. Деякої частини захисників позбулися під час проведення пе- ревірки наявного складу колегій тощо. Кількісний стан не вплинув на обсяг юридичної допомоги, адже збільшувалося навантаження, яке припадало на одного захисника в цей період.

Окремо слід спинитися на питанні оплати праці захисни- ків після переходу на колективні форми роботи. Адже необхі- дно було знайти найдоцільніший варіант, який відповідав би й новим методам діяльності захисників й стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати праці захисників у республіці знала різні форми. Так, однією з перших була преміально-марочна система, за якою захисникові виплачува- лася певна частина його заробітку, а решта, за винятком витрат на управлінський апарат, надходила до загального фо- нду, з якого кожному захисникові видавали певну суму зале- жно від кількості встановлених йому за кваліфікацією марок1. При цьому не враховувалася кількість і якість праці захисника. Тому з 17 травня 1931 p. наказом НКЮ міжрайонним колегіям захисників2 була запропонована розрядно-пайова форма. За- хисникові присвоювався розряд, залежно від якого оплачува- лася праця: 1-й розряд — один пай; 2-й розряд — 1,5; 3-й розряд — 2; 4-й — 2,5; 5-й — 3 паю. При цьому мінімум і максимум заробітної плати для кожної колегії встановлював НКЮ. Проте й така система не містила достатніх стимулів для підвищення кваліфікації, якості роботи захисників. У зв'язку з цим у грудні 1931 p. була запропонована 7-розрядна сітка3, за якою співвідношення між нижчим й вищим розрядами встановлювалася в пропорції 1:3. Якщо затверджувалися нові оклади для захисників, то вони не мали бути нижчими від загального мінімуму зарплати. За певні показники роботи захисника встановлювалася додаткова зарплата. Та й ця форма оплати праці виявилася непридатною, оскільки поділ на роз- ряди не мав відповідних критеріїв та обгрунтування. Намагаючись урахувати невдалий досвід уже випробува- них форм оплати праці захисників, усунути виявлені недоліки, що стали їх результатом, з 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація колегії перетворювалася на госпрозрахункову бригаду1. В чому полягав зміст цієї системи? Юридичній кон- сультації давався певний оперативний план, який розроблявся на матеріалах її минулої роботи, роботи суду, з обліком усієї кон'юнктури району (кількості населення тощо). Він обов'яз- ково пов'язувався з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансо- вий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консульта- ція мала право на одержання приробітку. Для цього створюва- вся фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встано- влювався від 30 до 50% — залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. За наявності заощадження у розрахунко- вій частині, частина заощадженої суми — від 40 до 60%, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат — теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподіля- вся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробі- тній платі2.

Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати3. Між тим система планування поглинула всі сфери суспільства, у тому числі й адвокатуру. Ця порочна практика існувала аж до недавнього часу. Навіть на початку 90-х років робилися неодноразові спроби з боку державних органів вста- новлювати фінансові плани колегіям адвокатів, обкладати їх податками та зборами, помилково прирівнюючи роботу адво- катів до різних побутових послуг, що надаються населенню. Певним логічним завершенням введеної системи госпро- зрахунку, зміцнення фінансової бази колегій захисників рес- публіки стало утворення в березні 1933 p. централізованого фонду коштів колегій та прийняття у зв'язку з цим постанови НКЮ «Про централізацію коштів колегії захисників»1. Це дало можливість поліпшити матеріально-побутові умови чле- нів колегій, їхнє пенсійне забезпечення, організувати безпере- бійну роботу з надання юридичної допомоги й виплати гаран- тованої плати. Централізація коштів також сприяла тому, що колегії захисників мали можливість маневрувати фінансовими резервами. Все це дало змогу забезпечити кожний район Ук- раїни юридичною консультацією. Однак кошти колегій захис- ників в основному були сконцентровані в НКЮ республіки, який не завжди справедливо та об'єктивно ним розпоряджав- ся2. У зв'язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 p. був ліквідований3.

У вересні 1930 р., в республіці скасовувалися округи й запроваджувалася двоступенева система управління: центр — район4. Щоб пристосувати судові органи республіки до нової системи управління, 29 вересня цього ж року ВУЦВК і РНК УРСР затвердили постанову «Про реорганізацію місцевих ус- танов юстиції»5, НКЮ — Інструкцію про порядок ліквідації окружних судів, прокуратур і президій колегій захисників6. За цими актами водночас із ліквідацією місцевих органів юстиції були ліквідовані й президії окружних колегій захисників, а замість них створені міжрайонні та їхні президії.

У зв'язку з цим НКЮ УРСР у травні 1931 p. був виданий наказ7, який передбачав завдання, організацію та структуру міжрайонної колегії захисників, функції її керівних органів, питання коштів і розподілу доходів, порядок прийому до колегії тощо. Цим наказом встановлювався порядок призначення пенсій членам колегії, які досягли 60-річного віку. Пенсію можна було виплачувати виключно з коштів страхово- го фонду, а її розмір обчислювала президія з наступним затве- рдженням на загальних зборах. Визначалися функції й район- них уповноважених президії.

При президії міжрайонної колегії захисників створюва- лась іспитова комісія.

Нове Положення про судоустрій УРСР від 25 вересня 1931 p.1 фактично залишило без змін принципи організації колегій захисників, що існували раніше. Проте воно вперше закріпило права колегії захисників як юридичної особи. Оскі- льки двоступенева система управління в республіці була виз- нана неефективною, то на сесії ВУЦВК 9 лютого 1931 p. її територія була поділена на п'ять областей: Київську, Харків- ську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську2. Відповідно до цього постановою НКЮ від 11 лютого 1932 р. «Про структуру та функції обласних органів НКЮ»3 скасовувалися міжрайон- ні колегії захисників, а натомість утворювалися колегії при обласних судах, під їхнім керівництвом і наглядом. Було підт- верджено, що єдиною формою діяльності колегій захисників є колективна. При президії колегії для здійснення нею своїх завдань утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспек- торський, масової роботи, соціально-побутовий, господарська частина, бухгалтерія, які очолювалися членом президії.

З викладеного видно, що колегії адвокатів протягом бага- тьох років зазнавали різних перетворень, які дедалі більше під- порядковували адвокатуру державним органам, посилювали ад- міністрування, контроль з боку держави. Саме впровадження «колективізації» в адвокатуру створило найсприятливіші умови.

Враховуючи, що після прийняття Положення про колек- тивні форми роботи колегій захисників фактично не існувало правил накладення та оскарження заходів дисциплінарного впливу на членів колегії, в листопаді 1933 p. наказом наркома юстиції такий порядок був встановлений4. Зокрема, розгляд дисциплінарних справ на членів колегії покладався на прези- дію обласної колегії, а скарги на її постанови мали подаватися до президії обласного суду.

Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 26 червня 1934 p. «Про розширення прав Найвищого Суду»1 безпосере- днє керівництво колегіями захисників покладено на Найви- щий суд, який 4 липня 1934 p. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій2. Захисникам гаранту- валося 2/3 визначеної і встановленої їм тарифної ставки. Приробіток не міг перевищувати основну ставку. Зберігалося положення, що кожна юридична консультація являє собою госпрозрахункову одиницю.

Підводячи підсумок даному періодові розвитку адвокату- ри України, слід підкреслити, що перехід колегій захисників республіки на нові, колективні форми діяльності був певним кроком, який мав вирішальне значення для її подальшої істо- рії. Колективні форми організації праці адвокатів, об'єднавши їх, водночас дали змогу посилити втручання в професійну діяльність адвокатів. Нестабільність законодавства, зокрема, стосовно адвокатури, не сприяла її зміцненню й подальшому поступові демократичних засад.