- •1,2. Виникнення діяльності з надання правової допомоги
- •3. Надання юридичної допомоги в Стародавній Греції. Грецькі судові оратори
- •4. Походження та розвиток адвокатури Стародавнього Риму
- •6. Види юридичних професій в Стародавньому Римі
- •7.Видатні римські юристи-оратори
- •8,9. Адвокатура в Средние века
- •10.Адвокатура Нового времени
- •11. Адвокатура в Київській Русі
- •13.Права и обязанности адвокатов по Литовским статутам
- •14,15.Адвокатура по Правам, по которым…
- •16.Подготовка и предпосылки судебной реформы 1864
- •17. Судебная реформа и адвокатура
- •18.Судебные статуты «о присяжных поверенных и частных поверенных»
- •19. Требования к присяжным поверенным
- •20. Организация и деятельность сонета присяжних повереных
- •21. Права и обязанности присяжных поверенных
- •22. Ответственность присяжных поверенных
- •25.Деятельность адвокатов в Российской империи
- •28. Развитие и становление адвокатуры на западно-украинских землях
- •29. Правозаступничество в судах в первые года советской власти
- •30. Первое советское положение об адвокатуре 1922 года
- •31,32,33. Переход от индивидуальной практики к коллективному труду адвокатов
- •34.Регламентация деятельности адвокатуры по Положению 1939
- •Глава I. Общие положения
- •Глава II. Коллегии адвокатов и их органы
- •Глава III. Состав коллегии адвокатов
- •Глава IV. Права и обязанности членов коллегии адвокатов
- •Глава V. Юридические консультации
- •Глава VI. Регулирование и оплата труда адвокатов
- •Глава VII. Поощрения и дисциплинарная ответственность членов коллегии адвокатов
- •Глава VIII. Средства коллегий адвокатов
- •Глава IX. Взаимоотношения адвокатуры с государственными органами и общественными организациями
- •47. Отношения советской адвокатуры с судами и др. По
- •51. Закон Украины «Об адвокатуре»
- •54.Оплата труда адвоката в независимой Украине
- •27.Адвокаты России и Украины как представители передовой мысли
- •Ранние годы
- •Адвокат
- •Известные клиенты и дела
- •Биография
10.Адвокатура Нового времени
Упродовж XVI–XIX століть адвокатура поступово набирає іншого вигляду. У нові часи вона стає на самостійний шлях і виробляє ту станову організацію, яка існує по сьогоднішній день. Так, у Франції становлення самостійного стану — общини адвокатів — відбулося в результаті розпаду «общини адвокатів і повірених», про яку йшлося вище. Органом самоврядування адвокатської общини стали комітет або рада. В Англії організація судових колегій набула більш стрункого вигляду. Так, вони перетворилися на самоврядні общини з виборними старшинами, членами яких були як адвокати, так і кандидати. Вони присвоювали кандидатам звання адвоката або позбавляли його, здійснювали нагляд за внутрішньою дисципліною і загалом відали усіма справами общини. У Німеччині за статутом 1878 p. адвокати об'єднувалися у адвокатську камеру (або адвокатську колегію) на чолі з виборною радою. У США за законом 1871 p. адвокати Нью-Йорка об'єдналися в одну самоврядну колегію на чолі з виконавчою комісією і головою. У Канаді в ці ж роки усі адвокати та повірені теж об'єдналися в єдину самоврядну колегію, яка поділялася на шість відділів або секцій по округах головних міст Канади.
У цей період вже твердо утвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії — наявність практичного стажу юридичної роботи або стажування. Наприклад, у Франції згідно з указом 1822 року вимагалася наявність трирічного практичного стажу або п'ятирічне стажування. У Німеччині статут 1878 p. встановив трирічну практичну підготовку до самостійної адвокатської діяльності.
Зазнала докорінної зміни і гонорарна практика. Тепер винагорода за захист у суді або надання юридичної поради перестала бути платою за особисту послугу і перетворилася на почесний дарунок з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом (зокрема, у Франції та Англії). Але й клієнт, сплативши гонорар, не міг вимагати його повернення. У Німеччині за законом 1879 p. визначення гонорару відбувалося як за домовленістю, так і за таксою. У США і Канаді гонорар обумовлювався договором, на підставі якого адвокат міг пред'явити до клієнта судовий позов.
Отже, адвокатура, виникнувши на нижчих стадіях людської культури та проходячи через різноманітні фази свого розвитку, досягає повного розвитку в цивілізованих державах Західної Європи. Первинною її формою є родинна або сусідська адвокатура. Ми її знаходимо як у некультурних народів, так і в Греції та Римі. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію. Такий перехід відбувся у напівцивілізованих державах.
Він розпочався, але не встиг закінчитися в Греції. Цей перехід відбувся у Римі та в усіх інших цивілізованих країнах Європи. Перетворившись на професію, адвокатура протягом тривалого часу залишається неорганізованою, доступною для всіх і кожного сферою діяльності. Але з економічним і соціа- льним розвитком і ускладненням правовідносин у суспільстві розпочинається їх організація. У республіканському Римі законодавча діяльність поширювалася лише на обмежені сторони адвокатської професії. Так, визнаючи її абсолютно вільною професією, римське право визначило обмежувальні рамки допуску до адвокатури та вирішило питання винагороди римських юристів. Організація республіканської адвокатури грунтувалася на принципах відокремлення правозаступництва від судового представництва, абсолютної свободи професії, відносної її безоплатності. Із зміною у Римі форми правління змінилося й становище адвокатури. Місце зазначених принципів зайняли інші, прямо протилежні їм. Так, правозаступництво злилося з судовим представництвом; професія з вільної стала замкнутою; повна незалежність підпорядкувалася судово-адміністративній владі; гонорар з добровільного пожертвування перетворився на винагороду, одержувану через суд.
У такому вигляді адвокатура перейшла у середні віки. Протягом цього періоду принципами її організації були: відсутність станової організації; відокремлення правозаступництва від судового представництва; відносна свобода професії, тісний зв'язок з судовими органами та дисциплінарна залежність від останніх; римська система визначення гонорару. У наступні часи (XVI—XIX ст. ст.) сталися зміни у двох останніх принципах. Зокрема, адвокатура оформилася у стані, знов запроваджується відносна безоплатність праці адвоката.
У XX столітті адвокатура домоглася незалежності й солі- дарності, перетворившись на силу, яка активно використовується в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.