25. Центральні органи виконавчої влади як суб’єкти нормотворчої діяльності.

Нормотворчість центральних органів виконавчої влади

Центральні ОВВ у своїй нормотворчій діяльності керуються статутними Законами, а якщо їх немає, положеннями про цей орган, крім того, на сьогодні існує Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади”[7], міністерства мають положення, затверджені указами Президента.

Центральні ОВВ в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видають накази. ЦОВВ у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти.

Проблемним з точи зору прийняття нормативних актів є інститут колегії ЦОВВ, рішення якої проводяться в життя наказами міністерства. Відповідно до згаданого указу Президента, для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ЦОВВ, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі у міністерстві утворюється колегія у складі керівника, заступників, а також інших керівних працівників. Членів колегії затверджує уряд і може залучати до колегії керівників інших ЦОВВ, навіть керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Однак, міністерство є єдиноначальним органом, де суб‘єктом прийняття нормативно-правового акта є міністр (або виконувач його обов‘язків) і більше ніхто. Навіть якщо це рішення не має норм права, все одно вимога щодо “приведення рішень колегії у життя міністром” суперечить логіці відповідальності – чому міністр має особисто відповідати за рішення колегіального органу? З іншого боку він має бути відповідальним за роботу міністерства – провідного органу виконавчої влади у визначеній сфері. На думку автора реферату, робота колегії має обмежуватися розглядом та обговоренням проекту нормативного акта, а її створенням має займатися не уряд, а державний секретар ЦОВВ.

Висновки

На сьогодні назріла необхідність законодавчого закріплення принципів нормотворчості ОВВ, визначення поняття нормативно-правового акта та основних вимог до нормотворчого процесу. Зокрема, необхідно визначити додаткові ознаки до нормативно-правових актів – вимоги про прийняття у визначеній законом формі та за втановленою законом процедурою.

Крім того, давно вже пора на рівні закону визначити повноваження ОВВ, їхню організацію та порядок діяльності.

У нормотворчій діяльності ОВВ необхідно створити умови для подання нормотворчих пропозицій всіма бажаючими, і зобов‘язати ОВВ приймати рішення по розгляду такої пропозиції.

Робота колегії ЦОВВ має обмежуватися розглядом та обговоренням проекту нормативного акта, а її створенням має займатися не уряд, а державний секретар ЦОВВ.

Закон “Про МДА” надто розширює підстави іскасування розпоряджень голів МДА. До контитуційних підстав додалися “недоцільність, неекономність, неефективність за очікуваними чи фактичними результатами”. Це дозволяє Президентові втручатися у виконавчу гілку влади понад встановлені Конституцією межі

26. Система та компетенція центральних органів виконавчої влади у сфері нормотворчості.

Визначення та система центральних органів

виконавчої влади

1. Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

2. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Стаття 21. Юридична сила наказів міністрів

1. Накази міністрів мають відповідати Конституції України, рішенням всеукраїнського референдуму, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, законам України, указам Президента України, рішенням Ради Національного банку України, постановам Правління Національного банку України, постановам Верховної Ради України, постановам Кабінету Міністрів України.

Стаття 7. Завдання міністерства

1. Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує

формування та реалізує державну політику в одній чи декількох

сферах, є:

) забезпечення нормативно-правового регулювання;

) узагальнення практики застосування законодавства,

розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в

установленому порядку проектів законодавчих актів, актів

Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд

Президентові України та Кабінету Міністрів України;

Стаття 8. Міністр

1. Міністр як член Кабінету Міністрів України здійснює

повноваження, визначені Законом України "Про Кабінет Міністрів

України" ( 2591-17 ), в тому числі щодо спрямування та координації

діяльності центральних органів виконавчої влади.