Тема 9 68

ФІЛОСОФІЯ XX - ПОЧАТКУ XXI століть 68

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу: 68

Питання 1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку 68

філософії у XX - на початку XXI ст. 68

Питання 2. Напрями сучасної антропологічної філософії 71

Питання 3. Сцієнтистська філософія XX - початку XXI ст. 75

Питання 4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії 80

Питання 5. Релігійна філософія ХХ-ХХІ ст. 84

Питання 5. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі 88

тисячоліть 88

Висновки 91

Завдання для самостійного опрацювання лекцій Тема 9. Філософія XX - початку XXI ст. 91

Завдання для самостійного засвоєння матеріалу теми: 91

Тестові питання для самоперевірки: 92

Тема 10 94

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ 94

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу: 94

Питання 1. Загальні особливості української філософії 94

Питання 2. Філософія Київської Русі і доби Відродження 95

Питання 3. Філософія Просвітництва. Особливості філософії києво- 100

могилянців та Г. Сковороди 100

Питання 4. Особливості української філософії ХІХ-ХХ ст. 104

Висновки 111

Завдання для самостійного опрацювання лекцій Тема 10. Історія української філософії Завдання для самостійного засвоєння матеріалу теми: 112

Тестові завдання для самоперевірки: 112

ЛІТЕРАТУРА 115

До теми № 1: 115

До теми № 2: 115

До теми № 3: 115

До теми № 4: 115

До теми № 5: 116

До теми № 6: 116

До теми № 7: 116

До теми № 8: 117

До теми № 9: 117

До теми № 10: 117

ФІЛОСОФІЯ 118

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ 118

ВСТУП

ЯК І ДЛЯ ЧОГО ВИВЧАТИ ФІЛОСОФІЮ?

Шановний читачу! Вашій увазі пропонується навчальний посібник, створений як один з можливих варіантів курсу філософії у вищій школі, в якому ставиться мета врахувати теперішні потреби студентів заочної та дистанційної форм навчання.

Більшість людей навіть не здогадується, що філософія є невід'ємною час­тиною життя кожної людини. Чи усвідомлює це людина, чи ні, але філософські міркування пронизують усе наше повсякденне життя. Як бути, наприклад, голодному студенту, який помітив під партою грошову банкноту? Чи добре давати списувати домашнє завдання? Чи йти на лекцію, чи не йти? Відповідь на такі та інші питання залежить від світоглядних позицій, ціннісних орієнтацій, моральних, естетичних, політичних та інших принципів та упо­добань. Мисляча людина повинна зважувати, наскільки її можливі вчинки в подібних ситуаціях узгоджуються з її принципами, з принципами інших людей та які наслідки вони можуть мати. Така розумова діяльність є за своєю природою філософською. Чим далі ми заглиблюємося у подібні питання, тим більше ми філософуємо, тобто мислимо по-філософськи.

Мислити по-філософськи (філософувати) змушена кожна людина, бо перед нею постають одвічні філософські питання (одвічні саме тому, що на них немає єдиної відповіді): "Що таке світ і що таке людина"? "Хто я є і яке моє призначення у цьому світі"? Одвічні філософські питання людина вирішувала і вирішуватиме завжди настільки, наскільки вона відчуває себе людиною і прагне взяти на себе відповідальність за свідоме здійснення свого життєвого вибору. Філософія виступає інтелектуальною скарбницею, в якій збирається і концентрується історичний досвід свідомого вирішення найперших питань людського світоорієнтування, самоусвідомлення та самоствердження. За допо­могою філософії перед людиною відкривається глибше і зваженіше розуміння світу, проблем людського буття. Вивчаючи філософію, можна багато чого навчитися, довідатись, що думали і говорили з приводу різних життєвих колізій філософи. Ось чому і потрібно вивчати філософію.

Разом з цим виникає й таке питання: Чого може навчити філософія? Хіба сучасні науки не надають нам необхідної інформації про усе, що потрібно знати спеціалісту? Тому зробимо деякі зауваження щодо такої складної теми, як стосунки між наукою і філософією. Як буде показано у темі 1, філософія є "матір'ю усіх наук", які виникли і розвивалися у її лоні, і тільки починаючи з XVII ст. почалося стрімке відокремлення різних наук від філософії. Проте вони й досі зберігають генетичний зв'язок з нею. Наукове дослідження та розуміння тих чи інших явищ залежить від сукупності загальнонаукових концептуальних і методологічних принципів, які формулюються у філософії. Це особливо очевидно, коли предмет наукового дослідження, наприклад розвиток атомної енергетики, можна аналізувати з економічної, екологічної, технологічної, відомчої та інших поглядів. Вони висвітлюють різні аспекти одного й того самого питання. Але окрема точка зору завжди однобічна і не дає повної картини. Отже, щоб зрозуміти предмет дослідження, його необхідно осмислити з різних позицій. Вивчаючи філософію, студент повинен навчитися порівню­вати різні, нерідко взаємовиключні підходи, виробити критичне ставлення до власних і чужих оцінок, почуття особистої відповідальності за свій вибір. Такі узагальнювальні міркування можна назвати філософською рефлексією, і за наявності різних підходів вона виявляється доволі плідною. Саме філософська рефлексія допомагає наблизитись до загального їх розуміння.

Однак філософія не дає готових відповідей на запитання, які постають перед людиною чи окремими науками, а дає зразки форм, способів, прийомів мислення, що дає змогу самостійно вирішити ці питання. Для філософії процес пошуку істини важить не менше, ніж сама істина. Пошуки істини, (міркування, роздумування на філософські теми) - це і є процес філософування, тобто уміння філософувати. У цьому разі філософія виступає у ще одній своїй унікальній ролі. Предметом свого вивчення вона робить саму думку, що у філософії дістало назву "філософська рефлексія". Внаслідок цього філософія постає думкою про думку, і тому вона слугує історичною школою само- вибудовування, дисциплінування, культивування людської думки.

Філософія існує для життя і повинна використовуватися в усіх його сферах. Це перше і визначальне твердження, яким керувалися мислителі усіх часів. Але для цього людині необхідні точні й достовірні знання. Істинні знання отримують в процесі пізнання, яке здійснюється в ході взаємодії людини з навколишнім світом, опираючись на власний інтелект та життєвий досвід. При цьому варто мати на увазі, що природа невичерпна і нескінченна. Тому й наші знання про світ завжди неповні і незавершені. У них відображається тільки певна частина, бік багатогранної дійсності. Істина така ж різноманітна і багатогранна, як і природа. Формуючи свою філософську позицію, людина має можливість вибирати між різними позиціями, між різними точками зору. Це відкриває перед людиною необмежені можливості для самовдосконалення та самовираження. Кожна людина вибирає свій власний шлях самоствердження та самовдосконалення залежно від своєї внутрішньої схильності. Уявлення про те, що кінцевою метою кожної людини повинно бути вдосконалення самої себе, було ядром усіх філософських систем, тому що тільки через власне самовдосконалення можна зробити світ кращим і досконалішим.

І це не високопарні слова. Ми живемо у взаємопов'язаному світі. Бла­гополучне життя однієї людини залежить від здобутків багатьох інших. У той самий час, помилка однієї людини може мати катастрофічні наслідки для долі багатьох сотень, тисяч, а то й мільйонів людей. Аварія на Чорнобильській АЕС переконливо це довела. В умовах, коли взаємозалежність у світі постійно збільшується, разом з цим зростає не просто значеня суб'єктивного чинника, зростає роль свідомості кожної людини та її відповідальність за свої вчинки. Майбутнім спеціалістам потрібно усвідомити, що минув той час, коли можна було стверджувати: "На мою долю вистачить, а після мене, хоч потоп"! Тепер не можна керуватися тільки вузько-еґоїстичними професійними міркуваннями, потрібно мислити ширше і глибше - по-філософськи, тобто дивитися в далеку перспективу і враховувати усі можливі наслідки своєї діяльності.

Молоде покоління українських людей живе "в добу великих змін". Змінився політичний та економічний устрій суспільства, змінюються також духовні та ідеологічні орієнтири. Відбувається взаємодія двох дуже різних духовних світів з доволі відмінними поглядами на суть і призначення людини, зміст основних вартостей, облаштування суспільного життя. Внаслідок цього відбувається радикальна зміна у світоглядних уявленнях людей. У нових

\1

умовах потрібні люди з новим світоглядом. Якщо ми хочемо інтегруватися у різнопланові європейські та світові структури, то мусимо дбати про фор­мування нової генерації українських інтелектуалів з новим світосприйняттям, що буде адекватним до філософського мислення людства на зламі тисячоліть.

Вивчення курсу філософії має допомогти молодим людям зрозуміти докорінні зміни, що відбуваються у світоглядних побудовах, і спричинені ними зміни у практичному ставленні людей до себе та до світу, усвідомити історичний характер людського буття, роль та значення суб'єктивних чинників на сучасному етапі. З одного боку, студент повинен усвідомити, цілісність духовного життя людства, а з іншого, - він має переконатися, що світ складний, багатовекторний і потрібно уміти поєднувати й узгоджувати різнопланові тенденції. Усвідомлення спільності культурно-філософських процесів повинно сприяти застосуванню духовного досвіду інших народів та поколінь для осмислення наших власних проблем, які нерідко здаються нам унікальними і безвихідними. Результатом має бути філософське ставлення до сучасного стану життя як до процесу, зумовленого історичними та соціальними обставинами, що невпинно змінюються, внутрішня готовність до змін, усвідомлення їх доконечності й невідворотності, прогнозування перспектив розвитку та пошук власного місця у світі. Зараз, як ніколи раніше, актуальне твердження, що філософія є невід'ємним елементом духовної культури людства. Залежно від ставлення людини до філософії можна деякою мірою судити і про її загальну та професійну культуру. Тому оволодіння філософією становить також основу загальнокультурної і загальнотеоретичної гуманітарної підготовки фахівця будь-якого профілю. За філософією зберігається чільне місце в системі теоретичної підготовки у вищій, особливо університетській, освіті. Сьогодні філософія як навчальна дисципліна покликана прищепити студентові ВНЗ:

а) здатність до проблематизації - уміння ставити питання і шукати способи їх вирішення, розглядати парадокси, альтернативи, суперечності;

б) здатність давати визначення - переходити від поверхового фактажу до узагальнювального концептуального аналізу понять;

в) здатність формулювати, впорядковувати, послідовно аналізувати свої думки;

г) можливість виробити власний оригінальний світогляд, стиль мислення, сформувати світоглядні, моральні, естетичні установки та ціннісні орієнтації, необхідні для активної діяльності в усіх сферах життя суспільства.

Із сказаного зрозуміло, що філософія була і залишається інтелектуальною формою відповіді на глибинні занепокоєння та запити людини, що вона завжди потрібна людині, а особливо тоді, коли життя вимагає вибору, визначення моральної та соціальної позицій. Потрібно також мати на увазі, що для того, щоб навчитися філософувати, не досить засвоїти кілька десятків філософських думок, висловлювань, хоч і це важливо. Необхідно виробити уміння підніматися до філософських узагальнень. Таке уміння набувається під час читання філософських творів. Тому, щоб відчути справжній смак до філософії, не можна обмежуватися тільки підручником, необхідно звернутися до філософських першоджерел, тобто до творів великих філософів.

І нарешті, потрібно застерегти усіх, хто приступає до вивчення філософії, що не треба намагатися її завчити і зазубрити як набір готових істин чи формул. Філософію в принципі не можна завчити, вона потребує розуміння і визначення власної позиції. Тому навички пошукової роботи, здобуті під час вивчення курсу філософії, мають допомогти навчитися самостійно мислити, сти­мулювати творчу працю студента в інших галузях навчального процесу. Саме в такому контексті розуміння ролі і значення філософії в житті людей видається надзвичайно важливим.

Запропонований навчальний посібник є однією зі спроб окреслити сучасний стан і зміст філософської проблематики. Він розрахований на студентів заочної та дистанційної форм навчання. Може також бути корисним тим, хто хоче ознайомитися з початками філософії. Основне завдання посібника - дати методичний та теоретичний матеріал для безконтактного (са­мостійного) вивчення філософії як навчальної дисципліни. Це зумовило таку його особливість, як конспективна, стисла форма викладу матеріалу, де подають найнеобхідніші початкові основи філософських знань. Унаслідок цього посібник передбачає необхідність звертання до інших підручників з філософії, словників, філософських хрестоматій та антологій, оригінальних текстів. Зокрема рекомендуємо останнє видання навчального посібника відомого українського філософа професора Петрушенка Віктора Леонтійовича (зав. кафедри філософії Національного університету "Львівська політехніка"). Філософія: Курс лекцій: Навч. посібник для студентів ВНЗ III - IV рівнів акредитації. - 5-те вид. стер. - Львів: Новий світ, 2000, 2007 (детальний список рекомендованої літератури подається вкінці посібника). Водночас ретельне та вдумливе опрацювання матеріалу посібника, виконання навчальних завдань і тестів дасть змогу отримати необхідні знання з філософії як навчальної дисципліни, а також може стати імпульсом для подальших самостійних заглиблень у животворне море світової філософської думки. Адже ще видатний давньоримський філософ Епікур закликав: "Хай ніхто не зволікає із заняттями філософією у молоді літа, а на старості не втомлюється заняттями нею, адже для душевного здоров'я ніхто не може бути ні недозрілий, ні перезрілий".

Посібник підготовлено колективом кафедри філософії Національного університету "Львівська політехніка" у такому складі:

Тема 1 - Скалецький М.П. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 2 - Демків О.В. (асистент).

Тема 3 - Карвацька Г.Ф. (доцент, канд. філос. наук) та Паньків О.В. (асистент, канд. філос. наук).

Тема 4 - Петрушенко В.Л. (проф., доктор філос. наук) та Домбровсь- кий Б.Т. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 5 - Петрушенко В.Л. (проф., доктор філос. наук) та Єлєнєвсь- кий Е.Ф. (асистент).

Тема 6 - Мазур Л.І. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 7 - Шадських Ю.Г. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 8 - Повторєва С.М. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 9 - Карівець І.В. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 10 - Сурмай І.М. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 11 - Петрушенко В.Л. (професор, доктор філос. наук).

Тема 12 - Даценко І.О. (ст. викладач).

Тема 13 - Одарченко М.М. (асистент).

Тема 14 - Сіґунов Г.В. (доцент, канд. філос. наук).

Тема 15 - Чурсінова О.Ю. (асистент).

Тема 16 - Петрушенко В.Л. (професор, доктор філос. наук) та Чурсінова О.Ю. (асистент).

Висловлюємо щиру подяку за допомогу у підготовці посібника доцентам кафедри філософії НУ "Львівська політехніка" Скалецькому М.П, Повторє- вій С.М. та Карівцю І.В.

Тема 1

ФІЛОСОФІЯ ТА КОЛО ЇЇ ПРОБЛЕМ

Філософія - одна із найдавніших наук. Ще й досі її інколи називають "наукою всіх наук". Зміст філософських проблем так чи інакше пов'язаний з проблемою людини та її стосунків з навколишнім світом. Як особлива сфера людського знання вона виникла внаслідок світоглядних пошуків людини і постала формою свідомого вирішення найперших питань людського буття у світі. Збираючи та концентруючи історичний досвід вирішення таких питань, філософія стає інтелектуальним ядром світогляду людини та неоціненним засобом його формування.

План (логіка) викладу та засвоєння матеріалу:

1. Поняття світогляду та його типи.

2. Предмет філософії та особливості філософського мислення. Філо­софія, наука та мистецтво.

3. Основні питання, структура та функції філософії.

Питання 1. Поняття світогляду та його типи

Людство на усіх етапах розвитку завжди цікавили вічні "надокучливі" питання: Що таке оточуючий світ? Як він виник та його доля в майбутньому? Що таке Бог та який він? Врешті, яке місце і роль людини в цьому світі, в чому полягає її покликання тощо? Відповіді на ці запитання зумовлені потребою самовизначення людини у цьому світі як біосоціальної істоти, у якій у дивний спосіб поєднується біологічне (природне) та соціальне (духовне).

Людина укорінена у світ не тільки тілом (інстинктом), а й духом, свідомістю, творячи за їх допомогою свій власний світ - світ культури.

Людина як істота свідома мотивує і планує свої вчинки, організовує своє життя в просторі і часі, співвідносячи теперішнє з минулим і майбутнім, вивчає і враховує у своїй діяльності причинно-наслідкові зв'язки, формуючи в такий спосіб свій духовний світ. Буття людини неможливе без усвідомлення себе, навколишнього світу та свого місця у ньому. Формою усвідомлення навко­лишнього світу та свого місця у ньому постає світогляд. Він постає як духовне явище, в якому з найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина. Світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, переконань, принципів, практичних настанов, у яких виявляється найзагальніше усвідомлення, розу­міння світу та місця у ньому людини. Найперше завдання світогляду полягає у формуванні виправданої відповіді щодо життєвого призначення людини. Він визначає ціннісні орієнтації людини, її життєву позицію, що зумовлює поведінку та вчинки людини. Як складне духовне явище він включає у свій зміст не тільки знання, але й переконання, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, принципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо.

Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак: за носієм - індивідуальний, груповий, класовий, національний, регіональний, тощо; за рівнем інтелектуальної зрілості - усвідомлений, неусвідомлений, част­ково усвідомлений, буденний, науковий, філософський тощо; за історичними епохами - архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, сучасний; за морально-ціннісними орієнтирами - егоїстичний, альтруїстичний, гуманіс­тичний, антигуманний, цинічний, шовіністичний тощо; за будовою - цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий; за ступенем адек­ватності сприйняття дійсності - реалістичний, фантастичний, викривлений; за ставленням до визнання існування вищих сутностей - релігійний, скептичний, агностичний та атеїстичний.

У ході свого розвитку світогляд пройшов через низку форм, що дало під­стави виділити три історичні його типи: міфологічний, релігійний, філо­софський. Міфологічний світогляд історично передує релігійному та філо­софському, оскільки він є найбільш ранньою відомою нам формою світо­глядних уявлень. Міфологія є світоглядом родового суспільства та давніх цивілізацій. Суб'єктом-носієм міфу є рід, плем'я, народ, з яких особа ще не виокремлюється. Будучи доволі суттєво залежною від навколишньої природи і перебуваючи з нею у нерозривній єдності, людина так само не виокремлювала себе з природи. Тому міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою свідомості. У ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних уподобань і навіть науки. В умовах істотної залежності від природних сил людина переносила людські риси на весь навколишній світ. В такий спосіб відбувається свого роду персоніфікація, уособлення та одухо­творення природних сил та явищ. Міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думок та емоцій. Міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Вони передавалися від покоління до покоління, від народу до народу; не було навіть думки про необхідність їх перевірки. Міфологія ще не дійшла до ідеї якоїсь іншої реальності: її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за своєю природою.

В умовах розпаду родового ладу та поступового виділення людини із прямих зв'язків із природою з міфології виділилися релігія, мистецтво, правові та моральні уявлення, фольклор, філософія. Із усіх цих форм очевидні сві­тоглядні функції виконують релігія, мистецтво і філософія. Принципова відмінність релігії від міфології полягає у тому, що носієм міфологічного світогляду є рід (плем'я), а релігія спрямована на окрему людину, вписуючи її у загал. Релігія постулює потойбічне життя як відплату за колізії земного життя: у "цьому світі" можна грішити і прекрасно жити, але на "тому світі" за усе доведеться відповісти. Якщо серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, то серцевиною релігії - віра і мораль. Всевидячий і всемогутній Бог, з одного боку, і совість як моральний контролер, з іншого, - створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених суспільством.

Головна особливість релігії - це віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові й житті людей. Крім того, вказують ще на такі ознаки релігійного світогляду:

• поділ світу на поцейбічний ("земний") і потойбічний ("небесний"), природний і надприродний;

• віра у безсмертну душу та потойбічне життя;

• наявність культу - системи усталених ритуалів, звичаїв, догматів;

• поклоніння Богові як вищій істоті та іншим надприродним силам.

Філософський світогляд починається з протиставлення людини нав­колишньому світу.

Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів, по-перше, полягає у тому, що він ґрунтується на розумінні (дискурсивному мисленні), тоді як релігія - на вірі, міфологія - на інтуїції та уяві. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія - абстрактними поняттями. І нарешті, до завдань філософії не входить функція соціального контролю та й вона не має для цього відповідних засобів. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою інтелектуальною. Філософський світогляд ґрунтується на розумінні, тобто він передбачає обґрунтування, логічну послідовність, аргументацію, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найзагальніші проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло тощо. Головним предметом філософських досліджень є співвідношення "людина - світ", яке розглядається всебічно, з різних позицій. Тому, як правило, філософські погляди на світ розмаїті і не схожі між собою. Для них характерний інте­лектуалізм, критичність, занепокоєність і динамічність думки. Цим філософські уявлення про світ різко відрізняються від релігійних поглядів і зближують філософію з наукою. Порівняно з наукою її особливість полягає у тому, що вона дає змогу в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світу, яке водночас є і суб'єктивним, і об'єктивним, а отже, і досягти людині гармонії з собою, зі своїм баченням світу й самим світом.

Підводячи підсумок, можна стверджувати, що філософія - це тео­ретичний світогляд, у якому осмислюється всезагальне у світі, в людині і суспільстві. У такому плані можна сприйняти й тезу Р. Декарта, що саме філософія вирізняє нас від дикунів.

Питання 2. Предмет філософії та особливості філософського мис­лення. Філософія, наука та мистецтво

Термін "філософія" має давньогрецьке походження: він складається із слів: "філео" - любов і "софія" - мудрість і дослівно означає любов до мудрості. Українські філософи ХУІІІ-ХІХ ст. позначали філософію словом "любомудріє". Уперше термін "філософія" з'явився у відомого давньогрецького мислителя

Піфагора (IV-V ст. до н. е.), який вважав, що "мудрість" - це властивість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати і любити.

Філософія зародилася як явище давніх, проте високо розвинених ци­вілізацій. Під впливом успіхів соціальної діяльності, зачатків науки з'явилися більш-менш стрункі системи, що претендували на раціональне пояснення навколишнього світу. У ході історичного розвитку змінювалися й проблеми, що ставилися в центр її уваги. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми, що не є чимось винятковим. Предмет вивчення конкретних наук, наприклад матема­тики, також змінювався в ході її розвитку. Оскільки предмет вивчення філософії історично змінювався, то питання, що вивчає філософія, є однією з важливих проблем для неї. Однак у цій ситуації філософія аж ніяк не втратила свого предмета. Напроти, відмова від претензій на всезнання дала їй змогу чіткіше самовизначитися в системі наукового знання. У межах кожної конк­ретної науки є різні рівні узагальнення, що не виходять, однак, за межі певної сфери або аспекту буття. У філософському мисленні самі ці узагальнення спеціальних наук стають предметом аналізу. Філософія зводить воєдино результати дослідження різних областей знання, створюючи всеосяжний синтез універсальних законів буття і мислення. Виконуючи цю функцію, філософське мислення нерідко спрямовується на об'єкти, які недоступні емпіричному пізнанню. Найзагальніші засади сущого (буття - небуття, простір - час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких "конструюється" світ людини, і є предметом філософії. Тому її особливістю постають гранично широкі узагальнення. Коли ми кажемо про гранично широке узагальнення, то йдеться про виведення міркування на межу буття та небуття, тобто про намагання відшукати у досліджуваному явищі такі його ознаки або елементи, наявність яких робить це явище можливим, а відсутність, навпаки, неможливим. В іншому значенні граничний рівень узагальнення може поставати як ідеалізація певної сторони або певного відношення дійсності, наприклад, коли ми кажемо: "ідеально пряма лінія", "ідеальне коло" "ідеальний газ" тощо. Ці поняття виступають як певні ідеали, зразки, які в дійсності недосяжні. Хоч ідеальні, еталонні виміри дійсності у реальності відсутні, проте, коли ми маємо їх у свідомості, ми отримуємо можливість оцінювати будь-які

Ц5

реальні стани дійсності, бо усі вони постають у порівнянні з еталонами до певної міри як відхилення від останніх. Тому філософія окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню необхідність та через належне, тобто вона не просто каже про те, що є, а й про те, як має бути. Разом з цим філософія вибудовує "стартовий майданчик" для подальшого руху у майбутнє, надаючи людині необхідні інтелектуальні інструменти для свідомого життєвого вибору. Лише людина здатна не тільки сприймати дійсність, але й оцінювати її. Лише людина має здатність судити, тобто зіставляти й аналі­зувати дійсність, тому саме судження постає для філософії вирішальною фор­мою людського мислення. Отже, те, що філософія виводить свої основні твер­дження на гранично можливий рівень узагальнення, намагаючись відшукати сталі, фундаментальні, еталонні орієнтири для людини, що не є ситуативними та скороминущими, виступає важливою ознакою філософського мислення.

Крім того, можна виділити ще й інші важливі ознаки філософського знання. По-перше, філософське мислення постає внутрішньо пов'язаним, логічно послідовним, а значить - аргументованим, обґрунтованим. Філософія апелює до розуміння, до людської здатності мислити та осмислювати реальність. По-друге, філософське мислення є не тільки мисленням про певну реальність, а ще більшою мірою воно є мисленням про мислення, думкою про думку, тобто саморефлексією. Інакше кажучи, найпершою реальністю для філософії постає реальність самої думки. З одного боку, це пояснюється тим, що філософія намагається осмислювати не часткові явища, а ситуацію перебування людини в світі, спираючись при цьому на здатність людини мислити та усвідомлювати. З іншого, - коли філософія виходить за межі част­кових форм, тобто за межі реальних станів дійсності взагалі, то вийти вона може лише у власний простір думки: думка, не підкріплена реальністю, може тримати лише сама себе. За великим рахунком це є прагнення і мужність тримати думку у напрузі та неперервності. По-третє, філософське мислення є теоретичною формою світоглядного знання, тому вона постає формою людського самоусвідомлення, тобто у ньому завжди постає відчутним момент присутності людини; це є мислення під кутом зору людини, її життєвих зацікавлень та життєвого вибору. По-четверте, усі зазначені ознаки філо­софського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе й відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі.

Зупинимось тепер на питанні, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності, оскільки істотні ознаки філософії викристалізовуються через її порівняння з наукою, мистецтвом та релігією.

Філософію та науку споріднює націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони ґрунтуються на дискурсивному мисленні, тобто передбачають аргументи і сумніви. Історично і філософське, і наукове знання постає теоре­тичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає під­стави розглядати філософію як науку. Проте тільки філософії властиве гранично широке узагальнення, конкретні ж науки, обмежені предметом свого дослідження, не виходять за його межі. Тому, хоча вони й прагнуть наблизити людину до істини, вони не досліджують, що таке істина, закон, пізнання тощо, так само, як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення. Філософське мислення є більш вільним, ніж жорстко прив'язане до фактів природничо-наукове. Якби на фактах можна було довести, що економіка для розвитку суспільства важить більше, ніж моральні цінності, що матерія первинна, а дух вторинний, чи навпаки, то філософія була б наукою, як й інші науки.

Необхідно також вказати на неоднорідність філософського знання. Вчення про простір і час, про закони і правила мислення максимально на­ближене до наукового, а такі поняття, як "свобода", "ідеал", "Бог", "добро" і "зло", виходять за межі фактологічної науки. Це дає підстави стверджувати, що філософія не відповідає усім вимогам науковості, вона принаймні відхиляється від того зразка науки, яким є, наприклад, природознавство. Філософію, звичайно, можна вважати наукою, оскільки вона виступає як знання, що ґрунтується на розумінні. Однак, будучи за формою діяльності наукою, вона не є наукою за своїми функціями та значенням для людини. Філософські знання містять, як правило, певне ціннісне відношення людини до світу. Наука формує картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ сам по собі, без людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому "картина світу" є лише моментом, це є стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу. Це не просто знання, а знання, "вдягнене" в ціннісні шати. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл буття людини у світі. Людина для неї - не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний змінювати світ і самого себе. Розглядаючи відношення "людина і світ", філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення.

Ціннісне відношення до світу споріднює філософію із мистецтвом та релігією. Філософію та мистецтво споріднює те, що вони подають дійсність не відсторонено, а через людське до неї відношення (суб'єктивно). Для філософії та мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги. Як філософія, так і мистецтво надають значної ваги самовідчуттю людини та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво його художньо-образним осягненням за допомогою почуттів, переживань, емоцій. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Художні образи, як і філософські поняття, відтворюють дійсність, але у специфічній формі. У художніх образах сам предмет і спосіб його бачення митцем зливаються воєдино. Оскільки філософське світобачення ґрунтується на розумі, то в ньому особа філософа все-таки відсувається на задній план порівняно з мистецтвом. Даючи різне тлумачення світу, філософи логікою розуму змушені прийти або до взаємного заперечення, або до різних форм згоди. Крім того, художні образи - це загальне в чуттєвій формі, це узагальнення на рівні відчуттів і подане в особливій художній формі. Воно лише "проглядається", а не чітко фіксується. Отже, філософське мислення "вільніше" (від фактів, чуттєвості), ніж наукове, а художнє - "вільніше", ніж філософське. Це означає, що філософія посідає проміжне місце між наукою і мистецтвом.

Питання 3. Основні питання, структура та функції філософії

Для філософії світ завжди є проблемою. Виникнення філософії свідчило про зрілість духу, його мужність не тільки порушувати, але й вирішувати важливі світоглядні проблеми. Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то не важко помітити, що уся її тематика фактично зосереджена навколо центральної багатопланової проблеми "людина - світ", яка має багато проявів, модифікацій: "суб'єктивне - об'єктивне", "мате­ріальне - духовне", "природа - суспільство" тощо. Проблема "людина - світ" виступає як вузлова й універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість фактично кожної філософської системи. Тому вона й становить вихідне предметне поле філософії. Німецький філософ І. Кант (1724-1804) стверджував, що принципове значення для філософії у найвищому плані має вирішення таких важливих світоглядних питань: "Що я можу знати?", "Що я повинен чинити?", "На що я можу сподіватися?" та "Що є людина?" З окреслених І. Кантом основних світо­глядних питань випливають основні типи відношення людини до світу: пізнавальне, ціннісне, практичне та смислове. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється у тому, що світогляд охоплює насамперед найзагальніше знання про світ, історію людства й окрему людину. Водночас людина мусить виробити своє ставлення до тих явищ, з якими вона стикається, дати їм свою оцінку, визначити їх вартість для свого життя. Тому світогляд включає також цінності, які виступають важливими регуляторами соціальних стосунків і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро - зло, прекрасне - потворне, справедливе - несправедливе, корисне - некорисне тощо). У цьому полягає ціннісне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних прак­тичних настанов: чинити або не чинити, як чинити? Смислове відношення передбачає вписування людиною себе у світову цілісність. Збираючи істо­ричний досвід вирішення світоглядних питань і пропонуючи їх наступним поколінням, філософія постає інтелектуальним ядром їх світогляду. Вона стає формою свідомого вирішення найперших питань людського самовизначення, самоусвідомлення та самоствердження.

Як вже зазначалось, філософія передбачає узагальнене знання про засади світу і людини. В історичному розвитку філософії існували різні тлумачення таких засад, що постало основою виділення різних, проте основних філософських позицій. Тих філософів, що визнавали наявність у світу одного єдиного начала (або єдиної засади), називають моністами (від слова - оди­ниця). Моністи можуть бути матеріалістами (єдиним началом є матерія) або ідеалістами (началом світу є дещо духовне, ідеальне). Існують також інші варіанти вирішення цього питання. Дуалізм передбачає, що існують два окремі та незалежні одне від одного початки буття, взаємодія між якими і визначає весь стан буття; це можуть бути, наприклад, дух та матерія, добро та зло. Плюралізм припускає, що існує багато порівняно автономних початків буття.

Важливе значення має також осмислення станів світу та його начал, де фігурують також різні позиції. Динамізм визнає, що початок буття, як і його загальний стан, є активний і рухливий, в той час як константний підхід підкреслює статичність, незмінність засад буття; таке бачення начал світу інколи називають метафізичним. Динамізм може бути органічним (за взірець береться динаміка живого організму) або механічним.

Питання про засади світу виводять філософію на найболючішу тему: що таке людина? Адже знання про світ самі по собі можуть бути і корисними, і не дуже. Знання потрібні людині, щоб зайняти гідне місце у цьому світі. На думку більшості філософів, вирішувати цю проблему можна лише на основі з'ясування того, в якому відношенні перебуває людина до засад або начал буття. Чи можна пізнати і зрозуміти це відношення? - На це питання різні філософи відповідають по-різному, але ті, хто заперечує принципову можливість пізнання світу та його засад, отримали назву "агностиків" (від слова "гнозис" - пізнання із запереченням), ті філософи, що висловлювали сумнів щодо можливостей пізнання, називаються скептиками. Є філософи, що заперечують можливості пізнання на основі сумнівів у пізнавальних мож­ливостях людського розуму; їх називають ірраціоналістами (проти розуму), або інтуїтивістами (лише інтуїція виправдана, а не розум чи логіка).

Проблема людини та сенсу людського життя стає центральною філо­софською проблемою некласичної філософії, яка виникає в середині XIX ст. Відомий французький письменник та філософ А. Камю вважав, що найперша проблема філософії стосується самогубства: вирішити, варте чи не варте життя праці, щоб бути прожитим, - значить відповісти на основне питання філософії.

Програмні принципи філософії обговорюються і в наш час. На філософській конференції в Клюні (1970) К. Глюксман висловив думку про те, що боротьба матеріалізму та ідеалізму більше не виступає визначальною ознакою сучасної філософії, тому це питання для філософії втрачає свою актуальність. І хоча йому заперечував Ж. Дерріда, сучасна філософія постмодернізму істотно трансформувала зміст і спрямування філософських пошуків. У філософії постмодернізму, яка відмовилась від лінійного типу детермінізму, центральним об'єктом аналізу постає щось окреме: "подія" у М. Фуко, "сингулярність" у Ж. Дельоза, "інтенсивність" у П. Віріліо тощо. Одиничні та унікальні події, на їх думку, мають особливий статус буття, який не вимагає визначення їх як матеріальних чи духовних. На прикладі філософії М. Фуко найкраще простежуються зміни основного спрямування думки в сучасній філософії. За визначенням Фуко, основним питанням філософії стає проблема теперішнього, оскільки "питанням філософії довгий час було: "У цьому світі, де все гине, - що є таким, що не минає? Хто ми є, котрі мусять померти, - порівняно з тим, що не минає?" Мені здається, що починаючи з XIX ст., філософія невпинно наближається до питання: "Що відбувається тепер, і що таке ми?"

Проблема "людина - світ" є джерелом не тільки найістотніших філо­софських проблем, але й основних філософських дисциплін. На основі осмислення світу, природи, космосу формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія).

Вченням про буття займається онтологія: вона виділяє різні сфери проявів буття - неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види усе, що становить буття. Термін "онтологія" з'явився у кінці XVI ст. До XVII ст. основною філософською дисципліною вважалася метафізика - вчення про джерела та засади буття (детальніше про поняття "онтологія" та "метафізика" див. 4.2, Т. 11). Натур­філософія або філософія природи ("натура" - з лат. природа) зосереджує увагу на осмисленні природних явищ, їх ієрархії та якостях, всезагальних законо­мірностях їх розвитку. Разом з цим вона торкається й питань людського буття, оскільки люди перебувають в органічних зв'язках з природою та поза нею їх існування просто неможливе. Космологія вивчає не тільки небесні світила, але й ставить глобальні філософські питання про сутність та походження космосу; питання виникнення, еволюції та форм породження космосу перебувають у сфері космогонії ("народження космосу" із д.-грецької мови).

Унаслідок осмислення суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнософія, есхатологія та ін. Соціо­логія як окремий напрямок дослідження виникла у межах філософії у XIX ст., хоча намагання осмислити суспільство простежувалось у філософії здавна. Оскільки соціологія тяжіла до вивчення окремих фактів соціального життя, то вона перетворилася на прикладну соціологію та соціологію окремих сторін суспільства, наприклад, соціологія сім'ї. Філософське осмислення особ­ливостей суспільного життя, зв'язків суспільства та природи, суспільства та окремого індивіда стали предметом вивчення соціальної філософії. Предметом філософії історії постають закономірності та спрямованість історичного процесу, його джерела, рушійні сили, чинники, об'єкт і суб'єкт. Культурологія має своїм предметом вивчення культури як особливої сфери суспільного життя, що постає якісною засадою формування суспільства і людини. Есхатологія є різновидом філософії історії, що намагається з'ясувати мету людської історії у космічному вимірі, причини можливої загибелі людства. Етнософія - це новий напрям філософських досліджень суспільства, який окреслює роль етносів, народів та націй в історії людства, а також виявити причини і наслідки поділу людства на різні етнічні групи.

Проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного від­ношення, - що таке людина? - привела до появи цілої низки філософських дисциплін, таких як філософська антропологія, антропософія, соціобіологія. Філософська антропологія (на відміну від антропології як частини історичної науки, яка вивчає особливості будови людського організму) ставить завдання вивчати людину в усіх її можливих виявленнях та характеристиках. Антро­пософія претендує на те, щоби збагнути сенс появи людини у світі, її всекосмічне призначення та причини саме таких її виявлень. До дисциплін антропологічного циклу інколи додають соціобіологію - науку про те, як змінюється людина під впливом соціальних чинників упродовж історії. Але цю науку не усі згодні визнавати як філософську.

На основі осмислення свідомості людини та її духовного життя виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. До них належать логіка, гносеологія (чи епістемологія), аксіологія, етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії. Логіка - одна з найдавніших філософських дисциплін - досліджує форми, закони та норми правильного мислення. Гносеологія - це дослівно теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови досягнення та ознаки достовірного знання, можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін "епістемологія" (теорія знання): часто саме так називають вчення про наукове пізнання, але в нашому культурному регіоні це є філософська теорія знання. Ціннісне від­ношення людини до світу є предметом вивчення аксіології - філософської дисципліни, яка досліджує цінності як явище людського життя. Аксіологія є

підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, ніж аксіологія. Етика - це вчення про норми та засади людських взаємин. Естетика досліджує природу людського захоплення красою, причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого. Філософія релігії досліджує природу та сутність релігії, її впливи на суспільство та особу. Філософія права звертається до таких явищ, як право, закон, справедливість тощо. І нарешті, історія філософії, збираючи історичні досягнення філософії, з'ясовує закономірності та чинники розвитку філо­софських ідей і вписує їх у сьогодення.

Вищезазначене не вичерпує усієї сукупності філософських проблем і відповідно дисциплін. Філософія може вивчати будь-який феномен, якщо він посідає вагоме місце в житті людей. Саме цим зумовлена поява філософії науки, філософії техніки, філософії мови, філософії мистецтва, філософії спорту, філософії бізнесу тощо, які зосереджуються на вивченні цих феноменів під найзагальнішим кутом зору.

Багатогранність філософії спричинила й численні прояви її функцій в житті сучасного суспільства. Серед функцій філософії найголовнішими є:

• світоглядна: філософія допомагає людині зрозуміти світ, знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

• пізнавальна: завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філо­софія дає змогу зрозуміти будову знання і пізнання, їх роль в житті людини і суспільства, оцінити пізнавальні можливості людини;

• логічна: філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та со- ціально-культурних діалогах;

• соціальна: філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

• виховна: філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів;

• ціннісна (аксіологічна): щоб орієнтуватись у світі, потрібно дати оцінку тому, що відбувається, відповісти на запитання, яким він є для людини, - добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим уваги, корисним чи ні?

• методологічна: філософія вказує шляхи та методи отримання надійного, достовірного знання, сприяє виробленню та оцінці способів вико­ристання таких знань у практичній діяльності;

• самоусвідомлення: саме філософська думка сприяє тому, щоб людина замислилась над самою собою, над своїми здібностями та можливостями, оцінила себе критично та реалістично, була спроможна сформувати гідні цілі та мотиви своїх життєвих дій.

Висновок

Отже, філософія у формі теоретичного світогляду постала способом самовизначення людини у світі. Центральною фундаментальною проблемою усієї філософії виступає проблема "людина - світ". Однак в різних історичних умовах ця проблема ставилася та вирішувалася по-різному, тому й предмет філософії історично змінювався. Багатогранність філософії як науки зумовлює широкий спектр функцій, які вона виконує.