5. Античний Херсонес.

Час та обставини виникнення Херсонеса залишаються далеко незрозумілими і дискусійними. Відомості про початковий період історії поліса одиничні та уривчасті. Найперше згадування, що належить до середини IV ст. до н. е., знаходиться в периплі Псевдо-Скілака, де Херсонес називають торгівельним містом (перипл - жанр древньогрецької географічної літератури, буквально: "плавання навколо" - плавання навколо світу).        Відомості про те, що місто було засноване за проріканням дельфійського провидця гераклейцями разом із жителями о. Делос, надає інше джерело - Псевдо-Скімн. Участь делосьців в колонізації ніяк не відбилася на подальшому розвитку херсонеської історії та культури, хоча деякі зв'язки Херсонеса з Делосом і Дельфами простежуються і пізніше. Навпаки, Гераклея Понтійська завжди розглядалася херсонеситами як їх метрополія, з якою Херсонес постійно підтримував найтісніші зв'язки. Аналізуючи зазначене свідчення, вчені висловили припущення, що заснування Херсонеса могло відбутися у 422-421 р. до н. е., під час Пелопоннеської війни. Ця дата зараз вважається загальноприйнятою.        Проте ранні матеріали з розкопок Херсонеського городища дозволили висунути припущення, що або на місці Херсонеса могло існувати попереднє йому іонійське поселення, що виникло ще в VІ ст. до н. е., можливо - торгівельна факторія греків, або ж заснування міста потрібно віднести до більш раннього періоду - приблизно до рубежу VI-V ст. до н. е. Ці гіпотези потребують подальшої перевірки.        Наступна історія Херсонеса також погано висвітлена письмовими джерелами, в котрих воно, як правило, лише згадується, інколи - з надзвичайно стислою характеристикою (Арріан, Йосип Флавій, Помпоній Мела, Клавдій Птолемей, Флегонт Траллійський, Стефан Візантійський та інші автори). Більш детальні відомості надають Страбон, Плиній Старший, Полієн. З більш пізніх авторів потрібно відзначити твір Константина Багрянородного "Про управління імперією", в якому, можливо, були використані якісь місцеві легенди та хроніки. Античні автори згадують також три найбільших населених пункти, що належали Херсонесу в період максимального розширення підпорядкованої йому території в Західному Кримув IV-III ст. до н. е. - Керкинітіду, Прекрасну Гавань (грецькою мовою Калос Лімен) та "старий" Херсонес.

 Стан міста починає змінюватися в IV ст. до н. е. Не пізніше другої чверті століття на Маячному півострові, в 10 км від Херсонеса, виникає перше велике, очевидно, військово-господарче поселення, що поклало початок освоєнню Гераклейського півострова (в сучасній науковій літературі це поселення іменують "Старим Херсонесом Страбона"). Очевидно, в межах другої половини IV ст. до н. е. до складу Херсонеса входить вся інша територія Гераклейського півострова, яка стає на весь наступний період історії поліса його основною сільськогосподарською базою. Не виключено, що, як це було притаманно багатьом дорійським полісам, освоєння Гераклейського півострова супроводжувалось витісненням і, можливо, підкоренням частини туземного таврського населення.

 Проте уже в ІІІ ст. до н. е. на Херсонесі, очевидно, позначаються загальні зміни військово-політичного стану справ в Північному Причорномор'ї. Херсонес з самого початку існував в оточенні вельми войовничих і зазвичай ворожих йому племен - таврів і скіфів. Місто неодноразово змушене було оборонятися від їхніх нападів, та в свою чергу херсонесити, розширюючи свої володіння, вторгалися на територію сусідніх племен.

Після утворення скіфської держави з столицею в Неаполі в ІІІ ст. до н. е. натиск скіфів на Херсонес особливо посилився. Скіфські укріплені поселення виникають у безпосередній близькості до самого міста. Нестача власних сил для того, щоб відбити напад скіфів заставила херсонесців шукати підтримки зовні. У 179 р. до н. е. був укладений договiр між Херсонесом та царем Понту Фарнаком І, в якому містилося зобов'язання Фарнака допомагати херсонесцям. Новий натиск скіфів на Херсонес в кінці ІІ ст. до н. е. спонукав херсонесців звернутися за допомогою до царя Митрідата VI Євпатора, внука Фарнака І. Це звернення поклало початок новому етапу в політичній історії Північного Причорномор'я. Зацікавлений в розповсюдженні свого впливу на північне узбережжя Понту, Митрідат відправив у 110 р. до н. е. у Херсонес війська під командуванням Діафанта.

 Після розгрому Понтійського царства Митрідата VI Євпатора Римом, Херсонес став залежним від Боспору, і лише Цезар, виходячи з інтересів Рима в Північному Причорномор'ї, подарував місту елевтерію (свободу). Херсонеський декрет на честь Гая Юлія Сатира (IPE, 12, 691), що був посланий Юлію Цезарю, свідчить, що Херсонес отримав незалежність в 46-45 рр. до н. е. Після смерті Цезаря боспорський цар Асандр зробив спробу знову підкорити своїй владі Херсонес, але місто відстояло свою незалежність. Приблизно 25-24 р. до н. е. Август врегулював відносини між херсонеською цивільною громадою та боспорськими правителями. За ініціативою римської адміністрації між Боспором та Херсонесом був укладений оборонний союз, що проіснував аж до римсько-боспорської війни, в якій на стороні Рима взяли участь херсонеські збройні сили. Після цієї війни Херсонес отримав певні привілеї і римська адміністрація, очевидно, взяла на себе обов'язок захищати місто від варварів. 

  В кінці IV - VI ст. змінюється назва міста. Тепер воно звучить як "Херсон". В той же час панівний стан в галузі ідеології посідає християнська церква. Результати аналізу, якими ми володіємо сьогодні свідчать, що початок масової християнізації міста потрібно віднести до початку правління імператора Юстиніана І (527 - 565). Саме середину VI ст. в історії Херсонеса можна розглядати як своєрідний рубіж між античністю та середньовіччям, коли в основному склалися ті соціально-політичні і економічні передумови, що дозволили Херсону успішно розвиватися на протязі ще майже тисячоліття. З цього часу можна сміливо говорити про християнський Херсонес та початок в його історії нової епохи - епохи середньовіччя