34. Розвиток економіки та економічної думки в умовах “постіндустріального суспільства” (друга половина хх ст.)

Концепція «нового індустріального суспільства». Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям. Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967).

Суть теорії полягає в наступному:

1. Усунення конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, проте, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, «врівноважуючу силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Як «врівноважуюча сила» розглядаються різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднання, профспілки, різні торговельні об'єднання тощо.

2. Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тому, що вона перешкоджає утворенню монополій, а й у тому, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучасного часу ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку - сильні покупці».

3. Автор був упевнений, що відкрив нову силу, завдяки якій капіталізм звільняється і від панування монополій, і від руйнівної сили конкуренції, здобуваючи можливість використати велике виробництво і нейтралізувати його негативні наслідки - утворення монополій.

4. У «індустріальному суспільстві» формується нова класова структура. За умов «зрілої корпорації» і панування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений науково-технічним прогресом - між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиню якого є «техноструктура».

35. Сучасні проблеми розвитку економіки та економічної думки в Україні (початок ххі ст.).

Перехід до нового етапу економ системи, яка грунтується на взаємодії різних соціальних типів господарсв, пов’язаних з існуванням протиріч між максимізацією добробуту і умовами переходу до змішаної ринкової економіки..

Відомо, що економічний розвиток і високий рівень використання ресурсів органічно пов’язані з приватною ініціативою. Ринок, суб’єктивні стимули гарантують рівновагу економіки. Умовами досягнення рівноваги є забезпечення повної зайнятості, відсутність надлишкового капіталу, гнучке реагування цін і заробітків на зміни кон’юнктури і очікувань економічних агентів. Створення ринкових відносин у нашій країні, має сприяти подоланню економічної кризи недовиробництва, масового безробіття, а також встановленню найважливіших економічних пропорцій, підвищенню рівня суспільного добробуту. Для побудови ринкової економіки необхідно уявити суть ринку та економічних відносин, що пронизують соціально-економічну систему. Побудова ринкової економіки передбачає необхідність не тільки теоретичного пізнання законів, економічних методів, але і практичного застосування суті внутрішніх механізмів ринкових відносин і регуляторів ринку. Осмислення економічної ситуації, яка сталася в Україні (інфляція в умовах різкого падіння виробництва, загрожуюче масове безробіття, претензії місцевих управлінських структур на політичну владу, соціальна напруженість тощо), приводить до висновку про необхідність приватизації та податкової політики, які стимулювали б підприємство у виробництві, створення систем захисту малозабезпечених.

Ключовою проблемою при цьому є перетворення соціальної природи багатства, тобто ставлення до власності. Економічні агенти, які добиваються максимальної корисності від своєї роботи, відповідальні за використання ресурсів, мають бути власниками цих ресурсів. Сучасний ринок найкраще функціонує за наявності різних форм власності, коли кожна із них може довести свою ефективність. Саме цей аспект закріплено в Конституції України. Проте при цьому не можна ігнорувати специфіку національного аспекту соціальної сфери, що може мати певні наслідки. Наростання протиріч у відносинах власності дозволяє прогнозувати тривалу соціальну боротьбу в українському суспільстві. Тому актуальною є гнучка політика ліквідація соціальної несправедливості, компенсації втрат власності, доходів, нагромаджень, робочих місць, соціальних прав громадян.