5. Формування і розвиток історичної школи

Засновниками історичної школи були В.Рошер, Б.Гільдебрант, К.Кніс.

Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне - це

намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім

вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній по-

гляд, саме пасивність є головним недоліком класичної політекономії.

Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується

аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів

людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтва, індустрії, релігії,

моралі, державних інституцій, тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає

предметом уваги.

Лідером історичної школи був В.Рошер (1817 – 1894рр.). Він був рішучим

поборником еволюційного шляху розвитку суспільства. Він вважав будь-яке

революційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди

непередбачувані, а хаос, як невід'ємний супутник переворотів, заважає розвитку

започаткованих прогресивних явищ. Історія сама торує собі шлях мирним шля-

хом "позитивного права", а нація може бути учасником цього процесу під

керівництвом держави.

У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилась нова історична школа, ядро

якої склали Г.Шмоллер (1838-1917рр.), Л.Брентано (1844 – 1931рр.) і К.Бюхер

(1877 – 1930рр.). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої,

яку стали називати "старою", полягала в тому, що її лідери аналізували

особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - етапі пе-

реходу до монополістичного капіталізму, посилення націоналістичних,

мілітаристських тенденцій в політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової

конфронтації та ідеологічних суперечностей в суспільстві - і намагання розроби-

ти конструктивні програми "класового миру" і соціального партнерства. Саме її

представники заклали основи буржуазно-реформістських концепцій соціальної

політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну й

ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робочому русі.

Сприйнявши основний постулат «істориків» про специфіку історичного шля-

ху кожної нації, вони довели його до повного заперечення будь-яких закономір-

ностей у суспільному розвитку. Навіть в історії окремої країни важко, на їх-

ню думку, визначити якусь спільну траєкторію руху, до якої зводиться

еволюція різних господарських форм і інститутів.

Специфіка настільки велика, що завдання дослідника повинно полягати в

якомога докладнішому описі виникнення, розвитку і видозмін цих інститутів.

Вони зібрали й обробили великий і цінний фактичний та статистичний матеріал

з історії окремих господарських установ: середньовічних ремісничих цехів і ку-

пецьких гільдій, фінансових організацій окремих держав і навіть міст Німеч-

чини. Але робити які-небудь узагальнення вони принципово не бажали, звину-

вачуючи в безрезультатності подібних абстракцій не тільки класичну, але і ста-

ру історичну школу.

Особливістю їхнього підходу було те, що історію господарства вони розгля-

дали не тільки і навіть не стільки як історію матеріальної культури, а скоріше як

рух духовних цінностей: поглядів, звичаїв, етичних установок, релігійних уяв-

лень. Шмоллер, наприклад, уявляє народне господарство як деякий «психофі-

зичний апарат», в якому концентрується дух нації. Найбільш повним виразни-

ком цього духу є держава.

Ставлення до держави як до найважливішого інституту господарської життя,

що виконує значні економічні функції, — характерна риса історичної школи в

обох її поколіннях. Але якщо стара історична школа пов'язувала з державою го-

ловним чином надії на заступництво національної промисловості і захист від

іноземної конкуренції, то нова історична школа бачила в ньому втілення націо-

нальної єдності і згоди, які необхідні для економічного процвітання і соціаль-

ної гармонії. Держава покликана вирішувати важливі соціальні завдання: по-

кровительство освіті, охорону здоров'я, надавати допомогу непрацездатним,

спираючись при цьому на профспілки, кооперативи, каси взаємодопомоги. Пі-

двищена увага до соціальних проблем з боку деяких представників нової істо-

ричної школи дала підставу зближення їхньої позиції із соціалістичними ідеями,

що відображає назва, яка закріпилася за ними, — «катедер-соціалістів» (соціа-

лістів кафедри).

Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економіч-

ні дослідження. Нею був обгрунтований і застосований принцип історизму, що

дозволило глянути на економічний процес у динаміці, у розвитку, знайти такі

його риси й особливості, які зовсім не помітні у статичному стані. Крім того,

«історики» наповнили економічний процес конкретним змістом, уявивши йо-

го як рух реальних господарських форм і інститутів. Завдяки їхнім дослі-

дженням стало очевидним, що економічне життя набагато багатше і змістовні-

ше від тих абстрактних схем, в які намагалася укласти його класична школа.

Але не менш очевидним було й інше: не можна зрозуміти економіку, обмежу-

ючись лише описом процесів, які відбувалися. Крізь строкатість національних

особливостей і історичних обставин чітко проступають загальні закономірності,

виявленням яких і повинна займатися економічна теорія. Але вона зможе це

зробити тим успішніше, чим більша кількість конкретних історичних фактів

буде досліджена й осмислена. Метод логічної абстракції й історичний метод

не виключають, а доповнюють один одного.