6. Виникнення інституціоналізму і його розвиток на початку хх ст.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується пануванням в економіці мо-

нополій, централізацією виробництва і капіталу, а також соціальними супереч-

ностями в суспільстві. Своєрідною реакцією на панування монополій у ринковій

економіці стає новий напрям в економічній науці – інституціоналізм як альтер-

натива неокласичній теорії.

Його особливість полягає в тому, що прихильники інституціоналізму в осно-

ву аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а пов'язують їх з проблемами

соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони крити-

кували їх за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини як

особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критику-

вали неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм

став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці. хоч і не мав знач-

ного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго

залишався таким.

Еволюціонуючи, інституціоналізм набув нових рис, змінилося його місце, в

науці, ідеї інституціоналізму позначалися на поглядах багатьох економістів.

Оскільки його агентам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу

економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає.

У рамках раннього інституціоналізму склалися три основні напрями: 1)

соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпіричний (кон'юнктурно-

статистичний).

Засновником соціально-психологічного напряму вважається Т.Веблен (1857

– 1929рр.). У 1899 р. він опублікував свою першу працю "Теорія бездіяльного

класу", в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Він

своєрідно тлумачив предмет економічної науки. У центр дослідження Веблен

ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Ставить

90

завдання розширити сферу дослідження економічних явищ за рахунок вивчення

суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей.

Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, який він, однак, поєднує

із соціал-дарвінізмом, розширюючи поняття природного добробуту, боротьби за

існування та сферу суспільного життя.

Рушійними силами, що спонукають людину до продуктивної економічної

діяльності, у Ваблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже

напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.

У розвитку людського суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною

стадією еволюції є дикунство, якому притаманні колективістські інститути,

відсутність приватної власності, обміну. Подальша еволюція суспільства прохо-

дить через варварство до сучасної машинної системи.

Головною суперечністю капіталізму Веблен вважає суперечність між

"індустрією" і "бізнесом". "Індустрія" - це безпосередній процес виробництва,

що ґрунтується на машинній техніці. "Бізнес"- це певна інституціональна систе-

ма, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит тощо.

Суперечність між ними проявляється в тому, що "бізнес" перешкоджає роз-

витку машинної техніки. Сфера "індустрії", за концепцією Веблена, має на меті

підвищення продуктивності й ефективності виробництва на відміну від сфери

"бізнесу", яка домагається високого прибутку через різні кредитні й біржові

махінації та зростання фіктивного капіталу.

Майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування "індустрії", керованої

технократією, але він не дає конкретних рецептів побудови майбутнього

суспільства.

Засновником соціально-правового інституціоналізму вважається

Д.Коммонс (1862 – 1945рр.). Систему його поглядів викладено в таких працях,

як "Розподіл багатства" (1893р.), "Правові основи капіталізму" (1924р.),

"Економічна теорія колективних дій" (1950р.).

Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Про-

те якщо Веблен на перший план висував психологічні й біологічні фактори, то в

Коммонса такими е юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних

інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо, досліджує

колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних.

Вихідною економічною категорією Коммонс оголошує юридичне поняття

угоди. Сама угода становить основний елемент кожного економічного інституту

і включає три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що

всі суспільні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому

буде юридичне регулювання правил "угоди". Коммонс допускає не тільки мирне

врегулювання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність ве-

ликих холдінгових компаній, котрі є провідними колективних інститутів і

найбільш визначними учасниками угод.

Творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі - кон’юнктурно -

статистичного став У.Мітчелл (1874 – 1948рр.). У центр досліджень Мітчелл

ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія у нього -

це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у

звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним з

них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зводиться логіка сучасного жит-

тя. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл

пояснює необхідність вивчення грошового господарства.

Грошова економіка має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за

словами Мітчелла, - найкраща форма організації суспільства, оскільки

забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям встановлення взаємодії

і співробітництва в суспільстві.

Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Ши-

роко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не тільки дати

картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити

суперечності капіталізму.