Глава 1. Загальні положення

1.1. Поняття цивільного права

Кожного дня ми, навіть не маючи гадки, постійно вступаємо в правовідносини, тобто у відносини, які регулюються нормами права. З кримінальним, кримінально-процесуальним, адміністративним, виправно-трудовим правом, ми, на щастя, маємо справу рідко, але є галузь права, з якою наше життя нерозривно пов'язане.

Зранку ми купуємо хліб, на Новий рік — шампанське, користуємося автобусом чи маршруткою, даруємо квіти та будуємо дачі, приватизуємо квартири, ремонтуємо годинники, позичаємо сусідам гроші і беремо в борг, клеїмо шпалери, видаємо довіреності і, на жаль, складаємо заповіти... Цивільне право регулює широкий спектр суспільних відносин. Це і побутові майнові, і комерційні, і особисті відносини, які виникають за участю фізичних осіб, організацій та держави.

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, характеризується двома основними ознаками:

• предметом правового регулювання;

• методом правового регулювання.

Предмет і метод — це "обличчя" будь-якої галузі права, оскільки предмет правового регулювання відповідає на питання: що саме, тобто яке коло суспільних відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового регулювання — на питання, яким чином, на яких засадах здійснюється таке регулювання.

1.2. Предмет цивільного права

Предметом цивільного права є:

а) майнові відносини, тобто відносини, які виникають з приводу належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочності власника, регулює відносини, пов'язані з оплатною (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

б) особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом яких є нематеріальні блага, які не можна відділити від особи (честь, гідність, ділова репутація);

в) відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, які виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи права промислової власності.

1.3. Метод правового регулювання

Для встановлення характеру відносин, які виникають, необхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові відносини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансового права), а й з'ясувати, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання полягають у:

• рівному правовому становищі учасників цивільних право відносин. Вони не підпорядковані один одному. Між ними відсутні відносини субординації. Юридична рівність сторін — найбільш яскрава ознака цивільних правовідносин.

• самостійності, свободі вибору учасників цивільних правовідносин. Цю особливість традиційно визначають терміном "диспозитивність", тобто сторони у встановлених законом межах самостійно визначають характер своїх відносин на власний розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором;

• майновому характері цивільної відповідальності. На відміну від кримінального права, в цивільному праві вплив на порушника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтересів — з нього стягуються збитки, штраф, пеня, неустойка або покладається обов'язок виконати зобов'язання в натурі.

І що характерно, якщо для кримінально-правової відповідальності істотне значення має те, умисно чи з необережності вчинено злочин (наприклад, убивство), то розмір цивільної відповідальності, як правило, не залежить від форми вини. Сусіда, якому залили квартиру, не цікавить: забули закрити кран, навмисно залишили відкритим чи своєчасно не полагодили. Потерпілий склав розрахунок збитків і вимагає, щоб вони були відшкодовані в повному обсязі;

• в особливому порядку розв'язання спорів між учасниками цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони звертаються в органи, які не пов'язані із жодною зі сторін, а спеціально створені для розгляду спорів — суд, третейський суд.

Отже, цивільне право — це галузь права, яка на засадах юридичної рівності, диспозитивності регулює майнові, особисті немайнові відносини та відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю, з метою задоволення інтересів учасників цивільних правовідносин.