14.11. Усунення від спадщини

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова правоздатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства.

Водночас законодавець передбачив випадки, коли суб'єктивне право громадянина стати спадкоємцем обмежується. Йдеться про так званих негідних або недостойних спадкоємців, тобто про спадкоємців, які усуваються від спадщини. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає коло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних випадках — незважаючи і на раніше висловлену в заповіті волю спадкодавця.

Не мають права стати спадкоємцями:

• ні за законом, ні за заповітом — особи, які умисно позбавили життя спадкодавця або когось із спадкоємців або вчинили замах на їх життя (якщо після вчинення замаху на життя спадкодавець, незважаючи на цю обставину, склав заповіт на користь такої особи, вона спадкує на загальних підставах);

• за законом — батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

• за законом — батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку;

• за законом і за заповітом — особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

• за законом особи, шлюб між якими є недійсним або в судовому порядку визнано недійсним. (Суд може визнати право на спадкування частки майна, яке було набуто померлим подружжям під шлюбу, який визнано недійсним після його смерті, якщо інше подружжя є добросовісним, тобто не знало і не могло знати про перешкоди до укладання шлюбу).

14.12. Прийняття спадщини. Відмова від спадщини

14.12.1. Прийняття спадщини

На момент відкриття спадщини виникає спадкове право-відношення. Водночас відкриття спадщини і закликання до спадщини недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Прийняття спадщини — це свідчення згоди спадкоємця вступити у всі відносини спадкодавця, які становлять у сукупності спадщину. Така згода має бути виражена встановленим законом способом.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадщина вважається прийнятою, якщо: спадкоємець протягом шести місяців, починаючи із часу відкриття спадщини, подав заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини; спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем, не заявив про відмову від спадщини, тобто фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, чия цивільна дієздатність обмежена, вважаються за загальним правилом такими, що прийняли спадщину.

Встановлення презумпції прийняття спадщини неповнолітніми та недієздатними спадкоємцями звільняє суд від необхідності поновлювати строк для прийняття спадщини цими спадкоємцями, а також змушує нотаріуса більш відповідально ставитися до питання про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Так, після смерті Д. свідоцтво про право на спадщину отримали його мати та син. Як з'ясувалося, у Д. була ще малолітня дочка від першого шлюбу Б., законні представники якої заяву про прийняття спадщини не подавали і строк для прийняття спадщини пропустили. Із заявою про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним та про подовження строку для прийняття спадщини звернулася мати неповнолітньої Б. Райсуд Ленінградського району м. Києва, який розглядав справу, задовольнив позов.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитися від прийняття спадщини протягом шести місяців строку після її відкриття.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) може відмовитися від спадщини лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновителі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній чи недієздатній особі, лише з дозволу органів опіки та піклування.

Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від своєї частки на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом — на користь іншого спадкоємця за законом незалежно від його черги.

14.12.2. Охорона спадкового майна

Охорона спадкового майна здійснюється для захисту прав спадкоємців, відказоодержувачів та інших заінтересованих осіб, з метою збереження майна.

Виконавець заповіту вживає заходів щодо охорони спадкового майна і управління ним за власною ініціативою чи за вимогою спадкоємця. Такий само обов'язок покладено і на нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Заходами з охорони спадкового майна є:

• оцінка і опис спадкового майна;

• внесення готівки, яка належить до складу спадщини, в депозит нотаріальної контори;

• передача цінних паперів, валютних цінностей, дорогоцінних металів та каменів, а також виробів із них на зберігання в банк;

• передача майна, що вимагає управління (частка в статутному капіталі, цінні папери, виключні права), в довірче управління;

• передача окремих речей на зберігання спадкоємцям або іншим особам.

Особа, яка управляє спадщиною за договором, має право на плату за виконання своїх повноважень.

14.12.3. Оформлення права на спадщину

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Отримання свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом є правом, а не обов'язком спадкоємця. Але в певних випадках спадкоємець без свідоцтва про право на спадщину не зможе здійснити свої спадкові права. Так, без свідоцтва неможливо отримати грошовий вклад, цінності, які належали спадкодавцю і були здані на збереження, майно, яке знаходиться у третіх осіб, перереєструвати домоволодіння, транспортний засіб тощо.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса для видачі йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Свідоцтво про право на спадщину, як правило, видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на належну їм спадщину видається кожному з них із зазначенням імен та часток у спадщині інших спадкоємців.

Якщо спадкоємцем за заповітом чи за законом є дитина, зачата за життя спадкодавця, але ще не народжена, видача свідоцтва про право спадщину і розподіл спадщини між спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

У необхідних випадках нотаріус до закінчення строку для прийняття спадщини одним чи всіма спадкоємцями, до видачі свідоцтва про право на спадщину може видати спадкоємцям дозвіл на одержання частини спадкового вкладу в банку на покриття витрат, пов'язаних із:

1) доглядом за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала смерті, а також його похованням;

2) утриманням осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

3) повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини та інших витрат, наприклад, пов'язаних з охороною спадкового майна.