Діяльність інших театрів України. Особливості театрально-мистецької ситуації в Україні в другій половині 1920-х рр.

Створення перших дитячих театрів в Україні: Харків (1924), Київ (1926). Проблеми існування театральних колективів, орієнтованих на традиційний український репертуар: Народний театр у Харкові. Діяльність пересувних театральних колективів. Створення Театрів робітничої молоді (ТРОМів).

Поставання за ініціативи Л. Курбаса театру малих форм «Веселий пролетар» (Харків, 1927) та першого українського театру Оперети (Харків, 1929).

Театральні диспути 1927, 1929 років та їхнє місце в історії українського театру. Особливості розвитку культури й мистецтва в умовах тоталітарного режиму. Політика українізації в процесах розвитку національного театру. Ідеологічні доктрини правлячої партії в другій половині 20-х рр. і характер втручання органів Радянської влади в діяльність творчих колективів та окремих митців.

Український театр 1930-х років

Соціально-політичний аспект мистецької ситуації. Політичні репресії, справа СВУ (1929 - 1930). Влив цих процесів на діяльність літературно-мистецьких угруповань, їхня ліквідвація. Репресії проти української інтелігенції, після процесу СВУ, ліквідація літературно-мистецької організації Ланка-Марс (1934), групи «Західна Україна» (1934), арешти учасників групи «неокласиків» (1935). Засудженя авангардних мистецьких пошуків, як прояву буржуазної культури. Створення Спілки письменників УРСР, її повноваження. Політичні доктрини часу, основні ідеологічні постулати радянського керівництва в галузі культурної политики.

Форми і засоби партійного керівництва театральним мистецтвом. Особливості «регуляцій» у впровадженні нарад з питань драматургії (1932, 1933, 1934), критики (1930), діальності Робітничо-селянських, пересувних театрів (1930, 1931). Реорганізація театральної справи.

Загострення дискусій довкола проблеми художнього методу. Формулювання принципів «соціалістичного реалізму». Реакція на ці події в репертуарній політиці театрів. Інспірація керівною ідеологією певних мистецьких «моделей», їхнє впровадження у театральну практику. Ідеологічно-партійна регуляція репертуру. Обов‘язкова присутність в репертуарі театрів певних тем та авторів. Наголошена увага до російської класики, головним чином, творів О. Островського. Роль драматургії М. Горького в формуванні афіші українських театрів. Особлива роль національної класичної спадщини для українського театру другої половини 1930-х років, як органічного джерела гуманістичних цінностей.

Процеси уніфікації в радянському мистецтві. Теорія «масовізму» та її вплив на театральний процес.

Українська драматургія 1930-х років

Творчість М. Куліша напочатку 1930-х років. «Маклена Граса» (1933) - останній приклад художнього синтезу драматичної літератури та мистецьких здобутків «Березоля». Філософський вміст твору: «апопкаліптичні» мотиви, образи кризи гуманістичних ідей. Політичні переслідування драматурга.

Спроби І. Кочерги адаптуватися до нових соціальних реалій: створення циклу п’єс про колгоспне життя. Схематизм, мистецька невибагливість, орієнтація на досвід агіттеатру. Подальша розробка історичної теми - драматична поема «Свіччине весілля» (1930). Пошуки та реалізація концепції позитивного героя. Жанрові особливості п’єси. Прийоми стилізації. Відтворення «філософії часу» у «Майстрах часу» (1933). Проблеми історизму, закономірностей становлення соціальної дійсності та долі приватної людини. Формальна складність п’єси. «Підеш – не вернешся» (1935) – спроба розвинути принципи «Майстрів часу», впроваджуючи лірично забарвлену філософічність для змалювання процесів перетворень дійсності. Заборона п’єси. Пошуки компромісу із актуальними ідеологічними настановами: «Ім’я» (1937), «Вибір» (1939). Запровадження мелодраматичних канонів для зображення соціально-політичних конфліктів. Данина «шпіономанії», викриттю шкідництва. Зрада романтико-філософським засобам художнього висловлювання, натомість – все більша прихильність до «санкціонованих» схем, «витриманих» у дусі принципів «соціалістичного реалізму».

Драматургія І. Микитенка – зразок втілення програмних ідей Радянської влади в тематичних та ідеологічних ознаках п’єс. Створення певного типу драми із характерною будовою, системою образів. Визначення типу героя за класовою приналежністю. Культивація конфліктів довкола проблематики класового протистояння, зіткнення позицій новатора та консерватора. «Моделювання» нового типу позитивного героя. Ознаки публіцистики.

Широка сценічна географія творів І. Микитенка в театрах СРСР (починаючи із «Диктатури», (1929). «Кадри» (1930), «Справа честі» (1931), «Дівчата нашої країни» (1932), «Бастилія божлї матері» (1933). Інтерпретації образу Марусі Чурай – «Маруся Шурай» (1934). Спроба створення сатиричної комедії на сучасну тему, жанрово-стильові особливості п’єси – «Соло на флейті» (1935). Остання п’єса І. Микитенка «Дні юності» (1936).

Суспільно-політична діяльність І. Микитенка, як керівника ВУСППу. Арешт І.Микитенка і, як наслідок, заборона всіх його творів.

Драматургічний доробок Л. Первомайського. «Ваграмова ніч» ( 1934), «Коммольці» (1929). Переробка романтичної драми «Коммольці» на реалістичну п’єсу «Початок життя» (1935).

Соціально-культурна феноменологія драматургії О. Корнійчука. Політичний зміст проблематики перших п’єс О. Корнійчука: утвердження «ідейної чистоти» мистецтва – «На грані» (1928), засудження націоналізму і шкідництва – «Кам’яний острів» (1929), оспівування класової солідарності пролетарів всіх країн – «Штурм» (1931). Стилістична непевність, схематизм, однозначність конфлікту. Жанрова актуальність «Загибелі ескадри» (1933) у процесі становлення радянського різновиду трагедії – «оптимістичної». Специфіка побудови масових сцен. Спроби наданя п’єсі ознак документальності. Специфіка конфликту опертого на політичну проблематику. Риси експресіоністичної естетики. Мистецький резонанс п’єси.

Культивація нового типу драми, яка зображує «позитивний, типовий досвід сьогодення». Психологічні драми із елементами ліричної комедії: «Платон Кречет» (1934), «Банкір» (1936); комедія характерів «В степах України» (1940).

Вільне поводження із історичними фактами , деформації реальних подій задля впровадження потрібних владі ідей у п’єcах «Правда» (1937) та «Богдан Хмельницький» (1938).

Створення театральної «моделі» дійсності, що відповідає ідеологічній догмі. Поширення драматургії О. Корнійчука та змодельованого нею певного типу сценічного видовища.

Харківський театр імені Т. Шевченка

(1934 -1941)

Гастролі театру «Березіль» в Грузії (1931). Мистецькі контакти з грузинськими театральними діячами та вистави «Тетнулд» за п’єсою Ш. Дадіані (1932). Ознаки кризових явищ у сценічній практиці «Березоля». Зарубіжна та українська класика на сцені «Березоля». Засудження мистецького спрямування роботи колективу у пресі. Публічні політичні звинувачення Л. Курбаса, його усунення Л.Курбаса з посади керівника театру після прем’єри «Маклени Граси» (1933). Обвинувачувальні публікації в тогочасній пресі стосовно діяльності театру «Березіль».

Ситуація «без Курбаса». Звільнення та арешти у трупі упродовж 1930-х років. Призначення М. Крушельницького керівником (1933). Зміна статусу колективу через перенесення столиці до Києва. Переіменування «Березіля» на театр ім.. Т.Шевченка (1935). Примусовий перехід до театру імені І. Франка провідних майстрів трупи: А. Бучми, Н. Ужвій, Д. Мілютенка (1936), посталі у цій ситуації творчо-виробничі проблеми. Звільнення репертуару від усіх попередніх вистав, крім «Хазяїна». Тактика збереження творчого складу колективу, згуртованого єдністю школою. За малим винятком, здійснення нових постановок режисерами-учнями Л. Курбаса.

Історія постановки «Загибелі ескадри» (1933), завершення розпочатої Л.Курбасом роботи Б. Тягном, В. Меллером, Ю. Мейтусом. Особливості другої редакції Л. Дубовика (1936). Акторський ансамбль, особливості тлумачення центральних образів різними складами виконавців. Трансформація у виставі березільського досвіду побудови масових сцен та диспозиції «герой – маса». Акторські роботи А. Бучми, Н. Ужвій, І. Мар’яненка, О. Сердюка.

Драматургія О. Корнійчука і мистецькі традиції театру. «Платон Кречет» Б. Тягна, Ю. Мейтуса, Н. Шифріна (1934) як спроба розкрити духовну напругу героя у його боротьбі за життя людини. Відмінні риси у відтворенні внутрішнього світу Платона А. Бучмою та О. Сердюком. Програмні естетичні засади вистави «Богдан Хмельницький» в постановці Б. Тягна (1939). Сценографічні принципи вистави: високий рівень узагальнення, знакова природа речового світу – художник В .Меллер. Своєрідність підходів до музичних планів – композитор Б. Крижанівський. Поєднання героїко-романтичної піднесеності з ліризмом і комедійними інтонаціями - головні ознаки акторського ансамблю. Визначний творчий успіх І. Мар’яненка, М. Крушельницького, Д. Антоновича, С. Федорцевої, О. Сердюка у створенні сценічної іпостасі українського «лицарства», високих зразків шляхетності національного характеру. Риси пародійності, буфонність, гротеск у інтерпретації комедії «В степах України» (1940).

Особливості репертуарної політики. Повсякчасна присутність творів класичної спадщини поруч із сучасними п’єсами на «актуальну» тематику. Нові підходи до творчого осмислення національної класики – постановка М. Крушельницьким «Дай серцю волю» (1936). Єдність етичного та естетичного начал, сягання трагедійних висот, «витіснення» мелодраматичних обертонів, протиставлення їм глибокої драми борінь людського духу. Зміни підходів до пісенно-музичних шарів вистави. Особливий змістовий сенс обрядів. Акторські роботи М. Крушельницького, С. Федорцевої. О. Сердюка, Д. Антоновича. В. Чистякової в «Талані» М. Старицького (1941) – «рефлексії» особистої долі у відтворенні долі героїні.

Трансформація мистецького досвіду колективу в опануванні російської класики. Перша постановка О. Пушкіна на українській сцені в режисерському дебюті Р. Черкашина – «Пушкінська вистава» (1937). Видатна робота І. Мар’яненка в ролі Скупого лицаря. Два спектаклі за О. Островським: «Гроза» у постановці М. Крушельницького (1938) та «Ліс» у постановці Б. Норда (1940) і проблеми опанування стильовою своєрідностю цих творів. «Васса Желєзнова» М. Горького в постановці Л. Дубовика (1936).

Уроки «духовного реалізму» в спектаклі «Євгенії Гранде» (1940). Драмии душі й долі в стилістиці театру психологічної правди. Проблеми відтворення особистого світу людини у ситуації «детермінованій» соціальними причинами. Створення високохудожнього акторського ансамблю.

Особливості творчої праці над «Тев’є – молочником» за Шолом Алейхемом (1940) в контексті мистецьких пошуків колективу.

М. Крушельницький – режисер, актор. Спрямованість мистецького курсу театру.

Театр імені Івана Франка

(1930-1941)

Соціально-культурне позиціювання театру на початку 1930-х років. Участь Г. Юри в обговоренні проблем творчого методу. Орієнтація на п’єси сучасних авторів, що відтворювали історіюреволюційної боротьби та перемог часів громадянської війни та «соціалістичного будівництва». Становленння певної жанрово-стилістичної моделі вистави, яка була у подальшому клішована іншими театрами України. «Живучість» цієї моделі упродовж кількох десятиліть.

Співпраця із певним колом драматургів. Л. Первомайський – популярний у першій половиі десятиліття: «Коммольці» (1930), «Невідомі солдати» (1931), «Містечко Ладеню» (1932), «Початок життя» (1935) - поступається місцем спочатку І. Микитенку, а потім – О. Корнійчуку.

Особливості співпраці із І. Микитенком. Починаючи із «Диктатури» (1929) сценічне здійснення Г. Юрою всіх п’єс драматурга, що визначало їхнє вирішальну роль у формуванні репертуарного обличчя театру: «Кадри» (1930), «Справа часті» (1931), «Дівчата нашої країни» (1932), «Бастилія Божої Матері» (1934), «Соло на флейті» (1935). Подолання у кращих із цих вистав рис схематизму, удаваного пафосу. Сценічне наповнення авторських схем ліризмом, людяністю, гумором. Постановка самим І. Микитенком п’єси «Дні юності» (1936).

Становлення О. Корнійчука як драматурга у театрі, керованому Г. Юрою. Вплив цієї драматургії О. Корнійчука на трупу франківців. Витворення системи «типових образів», які поступово набувають рис обов’зкових для практики не самого лише театру імені І. Франка.

Творча поразка постановки «Загибелі ескадри» (1933). Вдала спроба режисера К. Кошевського створити лірико-романтичний образ дійсності у вистаі «Платон Кречет» (1934). Акторські роботи Ю. Шумського, Г. Борисоглібської, О. Ватулі.

Соціально-політичне підгрунтя спектаклю «Правда» (1937), його суспільний резонанс. Акторська робота А. Бучми в головній ролі. Феномен постановки «Богдана Хмельницького» (1939) як приклад «естетичного оздоблення» історично, політично хибної та неправдивої ідеї. Особливості музичного та візуального рішення вистави (композитор – Л. Ревуцький, художник – А. Петрицький). Досвід традиційної побутової комедії у виставі «В степах України» (1940). Роботи Ю. Шумського, Д. Мілютенка, М. Яковченка.

Зміни в акторському ансамблі франківців із приходом Ю. Шумського (1934), А. Бучми, Д. Мілютенка, Н. Ужвій, Є. Пономаренка (1936), В. Добровольського (1939), П. Нятко (1940). Оновлення виконавської манери, «щеплення» їй рис березільської школи.

Вплив багатолітньої відсутності творів національної класичної спадщини на загальний стан театру. Поступове їх повернення до репертуару та особливий сенс цього процесу для поступу театру: «Суєта» І. Карпенка-Карого (1936), «Безталанна» І. Карпенка-Карого (1937), «Хазяїн» І.Карпенка-Карого (1939), «Маруся Богуславка» М. Старицького (1941).

Визначна роль спектаклю «Украдене щастя» І. Франка (1940) для збереження високого гуманістичного сенсу та філософської наснаги національної сценічної культури, розвитку традицій трагідійного мистецтва. Видатні акторські роботи А. Бучми, Н. Ужвій, В. Добровольського. Роль спектаклю в подальшій долі національного театру.

Російська класика та драматургія М. Горького у другій половині 1930-х років. «Борис Годунов» О. Пушкіна в постановці Б. Сушкевича. Ю. Шумський у головній ролі (1937). «Остання жертва» О. Островського в режисурі В. Вільнера, Н. Ужвій та О. Ватуля в головних ролях. Постановка К. Кошевським «Останніх» М. Горького. Акторська робота А. Бучми.

Особливе місце постановок зарубіжного класичного репертуару: «Дон Карлос» Ф. Шіллера (1936), «Багато галасу даремно» В. Шекспіра (1941) в історії театру останніх передвоєнних літ.

Одеська Держдрама

(1930-1941)

Стан театру на початку 1930-х років. Формування та утвердження драматурга І. Микитенка і роль керівника театру М. Терещенка в цьому процесі.

Мистецький провід колективу І. Юхименком (1933–1937). Особливості репертуарної політики: присутність у афіші театру творів В. Шекспіра, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Горького. Найхарактерніші спектаклі І. Юхименка: «Ревізор» М. Гоголя, «Загибель ескадри» О. Корнійчука (1933, перша постановка), «Отелло» В. Шекспіра (1936). «Сорочинський ярмарок» (1936) – оригінальна редакція І. Юхименка та А. Гака за інсценізацією М. Старицького. Великий резонанс спектаклю (за рік 100 вистав). Кращі акторські роботи у виставах І. Юхименка: Ю. Шумський (Гайдай), Й. Маяк (Отелло, Городничий, Йосип, Кобза, Цибуля), Є. Пономаренко (Хлєстаков), Л. Мацієвська (Анна Андріївна), П. Нятко (Марія Антонівна, Улька).

Режисерські спроби Ю. Шумського: «Єгор Буличов» М.Горького (1933), «Приборкання сварливої» В. Шекспіра (1934). Ознаки «акторської режисури». П. Нятко. Й. Маяк, Г. Мещерська, Л. Мацієвська в постановках Ю.Шумського.

Роль В. Вільнера в творчій стабілізації трупи. Розвиток мистецтва психологічної правди: «Васса Желєзнова» М. Горького (1936). Постановка І. Шлєпяновим «Багато галасу даремно» В. Шекспіра (1938).

Зміни курсу театру в практиці В. Василька (1939–1941). Спроби подолання проблеми акторських кадрів. Залучення до роботи учнів-режисерів. Постановка В. Довбищеноком «Лісової пісні» Лесі Українки (1939), великий успіх режисера і акторів: П. Нятко, І. Замичковський, Й. Маяк, Л. Мацієвська. «Ліс» О.Островського у постановці Б. Боріна (1940), акторські роботи Л. Гаккебуш, Л. Мацієвської, К. Загорянської.

Режисерська праця В. Василька. Над творами О. Корнійчука: «Богдан Хмельницький» (1939), «В степах України» (1940). Образ Тараса Шевченка на одеській сцені у «Поетовій долі» С. Голованівського (1939). «Віндзорські кумоньки» В. Шекспіра (1941) як спроба створення комедії-буф. Акторський ансамбль вистави: І. Твердохліб, Й. Маяк, Л. Гаккебуш, Л. Мацієвська, Г. Мещерська.

Харківськй державний театр Революції (1931-1937 р.).

Харківський державний драматичний театр ім. Ленінського комсомолу (1937-1940)

Директивне утворення в Харкові театру Революції під керівництвом М.Терещенка (1931). Переважання драматургії І.Микитенка в репертуарі трупи: «Справа честі» (1931), «Страх» (1931), «Дівчата нашої країни» (1932), «Жандарм» («Украдене щастя», 1933).

Особливості режисури М. Терещенка, зміни естетичних орієнтирів в його діяльності. Соціальні аспекти та суспільно-політичні домінанти переважної більшості вистав. Співпраця з театром художників А.Петрицького та Б.Косарєва.

«Осучаснення» класики на сцені із відповідним соціальним акцентом: «Маруся Шура» (1934), скомпонована І.Микитенком за твором М.Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Реорганізація театру Революції, обєднання колективу із акторами колишнього Харківського ТРОМу, початок роботи театру ім.. Ленінського Комсомолу (1937), керівництво театром І.Юхименка. Перша прем’єра – «Дума про Британку» Ю.Яновського.

Творчий склад колективу: режисери І.Юхименко, В.Смишляєв, О.Грипич, художники А.Петрицький, М.Бурачек, Б.Косарєв, Г.Цапок, композитори М. Вериківський, Д. Клебанов, актори О.Крамов, В.Варецька, М.Яковченко, В.Сокирко. Мистецьке зростання колективу, постановки європейської та української класики: «Слуга двох панів» К.Гольдоні, «Отелло» В.Шекспіра (1938), «Лісова пісня» Лесі Українки, «Безталанна» І.Карпенка-Карого.

Дніпропетровський театр імені Т. Шевченка, Донецька Держдрама (кол. Червонозаводський театр)

Значна плинність творчих кадрів Дніпропетровського театру імені Т.Шевченка . Де у продовж 1930 - 1935 рр. 16 режисерів здійснили 27 постановок. ( Серед них - найпомітніша - «Загибель ескадри» в режисурі Г.Юри). Початок режисерської кар’єри учня В. Василька – В. Галицького («Богдан Хмельницький» О. Корнійчука, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Таня» О. Арбузова, «Емілія Галотті» Лессінга). Постановка більшості вистав І. Кобринським. Акторська постать З. Хрукалової (Анна «Украдене щастя» І. Франка, Маруся «Маруся Богуславка» М. Старицького). Характерний репертуар, що складається з «усього» О. Корнійчука; «Останніх», «Міщан» М. Горького; «Грози», «Доходного місця» О. Островського, інсценізації «Анни Кареніної».

Діяльність Червонозаводського театру початку 1930-х років під керівництвом В. Василька. Визнання публіки і критики. Співпраця В.Васлька з О. Хвостенком-Хвостовим: «Гута» Г. Кобеця (1930), «Кадри» І. Микитенка (1931), «Страх» О. Афіногенова (1932). Режисерський дебют Д.Лазуренка: «Без вини винні» О.Островського (1933). Вистави О. Смирнова, В. Смишляєва, І. Юхименка. Остання Харківська вистава театру: «Мій друг» М. Погодіна (1933). Оригінальний театральний дебют В. Касіяна, станковий живопис якого у цій виставі відбивав емоції, настрої, внутрішній світ героїв. Гай В. Добровольського - «ідеальна людина», новий тип соціального романтика.

Переїзд колективу до Сталіно (1933, Донецьк). Створення першого стаціонарного українського театру на Донбасі. Соціально-культурна програмність його діяльності, «просвітницька» спрямованість зусиль. Особливості репертуару, представленого драматургією різних стильових напрямків: від зразків комедії дель арте «Господиня заїзду» К. Гольдоні 1934) до експресіоністичних «Машиноборців» Е.Толлера (1935), від «Інтервенції» Л. Славіна (1934) до «Макбета» В. Шекспіра (1938).

Відкриття театрального сезону «Бастилією Божої матері» І. Микитенка у постановці В. Василька (1933). Стосунки із драматургами І. Микитенком, І. Кочергою, О. Корнійчуком. Кращі режисерські роботи В. Василька: «Ревізор» М. Гоголя (1934), «Васса Желєзнова» М. Горького (1937). «Макбет» В. Шекспіра (1938). Трагедійне мистецтво Л. Гаккебуш, образи Васси, леді Макбет, Соньки - «Аристократи» М. Погодіна (1935).

Театр імені М. Заньковецької

Діяльність з початку 1930-х років театру імені М. Заньковецької в Запоріжжі (кол. Олександрівське), отримання постійного приміщення в сезон 1933 – 1934 року. Збереження кадрового «ядра» трупи: Б. Романицький, В. Любарт, В. Яременко. Строкатий репертуар майже тотожний репертуару більшості українських провінціальних театрів 1930-х років. Режисерські роботи В. Харченка, І. Богаченка. Гастролі у Києві (1937, 1939) та Москві (1936), які творчо стимулювали колектив. Серед кращих простановок: «Пісня про Свічку» І. Кочерги в режисурі В. Харченка 1935). «Отелло» В. Шекспіра в режисурі В. Харченка (1936), «Васса Желєзнова» М. Горького в режисрі І. Богаченка (1936), «Останні» М. Горького в режисурі Б. Романицького (1938). Кращі акторські роботи заньківчан: Б. Романицький – Отелло, Микола Задорожний, Богдан Хмельницький, Часник; В. Любарт – Дездемона, Мірандоліна, Анна; В. Яременко – Яго, Свічка, Кривоніс, Пархоменко. Актрорські роботи Д. Козачківського, В. Дударєва. Співпраця з театром Ф. Нірода. Риси благородної епічності, стриманої виразності.