Театр і драматургія на західноукраїнських землях 1920-х – 1930-х років

Особливості політичної та культурної ситуації на західноукраїнських землях і проблеми існування національного театру після Першої світової війни. Специфіка існування окремих мандрівних колективів.

Створення у Львові стаціонарного театру на чолі з О. Загаровим – «Українська бесіда» (1921). Драматичний репертуар у опрацюванні О. Загарова, оперетковий – Й. Стадник. Склад трупи: М. Морська. М. Крушельницький, М. Бенцаль, С. Стадникова, Г. Борисоглібська, Г. Совачова, Ф. Лопатинська, В. Блавацький. Перша прем’єра – «Гріх» В. Винниченка (1921) у постановці О. Загарова. Її гучний успіх. Виконавці: О. Загаров, М. Крушельницький, М. Бенцаль, М. Морська. Програмний характер постановок О. Загаровим творів В. Винниченка: «Закон», «Брехня», «Натусь», «Панна Мара», «Молода кров» (1921 – 1924). Подальша реалізація О. Загаровим ідей «європеїзації» українського театру відповідно до умов існування «Української бесіди» і послідовне впровадження ним п’єс належного репертуару. Кращі постановки: «Тартюф» Мольєра, «Примари», «Нора», «Гедда Габлер» Г. Ібсена. Перша постановка «Отелло» В. Шекспіра в Галичині. Проблеми професіональної пдготовки акторів. Педагогічні аспекти роботи О. Загарова. Полишення О Загаровим театру в 1923 р.

Паралельна праця Й. Стадника над оперетковим репертуаром. Ознаки поспіху, музичної недовершеності, поверховості. Праця колективу під орудою Й.Стадника (1923 – 1924) – завершальний етап існування «Української бесіди».

«Людовий театр» у Львові (1926 – 1927). Художні завдання – сторення творчо повноцінного репертуарного театру для незаможної частини городян. Просвітницькі цілі. Спектаклі: «Степовий гість» Б.Грінченка, «Мораль пані Дульської» Г. Запольської, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського.

Початок самотійної режисерської кар’єри В. Блаватського в Станіславові в театрі «Товаристава ім. Тобілевича». Режисерський дебют – «Сатана» Я. Гордіна (1924). Перебування В. Блавацького в «Березолі» (1927 – 1928) та вплив цього досвіду на подальшу творчу долю театру «Товариства ім.Тобілевича», всього галицького театру. Відновлення роботи В. Блавацького (1929) на Західній Україні. Програма естетичного оновлення діяльності: позбування штампів і канонів традиційного театру, спрямування до мистецького навчання. Спроба В. Блавацького здійснити ці перетворення в постановці «Марусі Богуславки» М. Старицького (1929). Впровадження В. Блавацьким реформ в дусі «Березоля». Постановка спектаклів з репертуару «Березоля»: «Мина Мазайло» М. Куліша, «Мікадо» за А. Саллівеном, «Грішниця на острові Паго-Паго» («Седі») за С. Моемом. Перші серйозні акторські роботи Г. Совачової, Л. Кривицької, Н. Лужницької, Л. Боровика, В. Королика.

Музичні вистави у постановці М. Бенцаля. Протиріччя між намірами В. Блавацького та планами М. Бенцаля. Вихід з театру В. Блавацького та групи акторів (Л. Боровик, В. Королик, Б. Паздрій) і приєднання їх до театру «Заграва».

В. Блавацький на чолі «Заграви» (1933 – 1938). Місце театру в історії західноукраїнського, всього українського театру між двома світовими війнами. Постійний супротив польської влади діяльності театру.Своєрідність творчого шляху колективу за несприятливих політичних умов. Цілі, завдання та принципи тематичного, жанрового оновлення національної сцени. Зміни у «ландшафті» західноукраїнського мистецтва процесами започатованими «Загравою». Ідеї мистецької довершеності, особливості репертуарного пошуку.

Тематичне розмаїття. Сучасні твори європейських авторів: Г. Дрегелі, Л. Буш – Фекете, Й. Скружний, М. Паньоль, С. Моем, Ф. Лянгер, А. Рідлі, К. Францоз, Ф. Арнольд, Е. Бах. Єврейська тема: «Гетто» Г. Гейермнс, «Сирітка Хася» Я. Гордін.

Особливості українського репертуару. «Ой не ходи, Грицю» М. Старицького (1934) – експериментальна постановка. «Батурин» за Б. Лепким (1933) – перша спроба інсценізації романуі. Проблеми осягання стилістики епічного театру за скрутних матеріальних умов. Цикл спектаклей за драмами Лесі Українки – «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова» (1938). Інсценізація творів В. Стефаника (1934) та реакція на виставу автора, її величезний суспільний резонанс.

Місце п’єс Г. Лужницького в репертуарі театру. Основні напрямки його драматургії: Біблійні сюжети, історія України. Перша спроба постановки Біблійних текстів, народження релігійної драми – «Голгота» (1936). Феноменальний упіх вистави. Перше звернення до роману Г. Сенкевича «Камо грядеші?» у виставі, що йшла два вечори. Реакція польської громадскості. Тема історії України: «Слово про Ігорів похід» (1935), «Ой, зійшла зоря над Почаєвом» (1934), «Дума про Нечая» (1936), «Ой, Морозе, Морозенку» (1933), «Лицарі ночі» (1937).

Образ Тараса Шевченка на сцені «Заграви» - «Тарас Шевченко» З. Тарнавського (1937). Значення постановки тргедії О. Олеся «Земля Обітована» (1935) для утвердження громадянької позиції театру.

Основний акторський склад: М. Степова, Н. Лужницька, В. Левицька, Г. Совачова, Л. Кривицька, В. Блавацький. Л. Боровик, Є. Курило, Б. Паздрій, Є. Левицький, В. Королик.

Мистецький досвід «Заграви» у перетвореннях західноукраїнського театру.

Заснування театру імені І. Котляревського, який знаходився на утриманні української громади та українськиї меценатів, через злиття «Заграви» та театру імені Тобілевича (1938 - 1939). Спільне керівництво трупою В. Блаватським та М. Бенцалем. Діяльність В.Блавацького після смерті М. Бенцаля: керівництво колективом, постійна активізація процесів мистецької модернізації. Співпраця з новим поколінням драматургів: Ю. Косачем, І. Керницьким. Тематичне оновлення: перша спортивна комедія – «Муза в офсайті» І. Керницького, оперета на місцеву тему – «Гуцулка Ксеня» Я. Барнича.

Встановлення Радянської влади на західних землях, політика впливів на культурно-мистецьку ситуацію. Заснування театру імені Лесі Українки (1939). Керівництво трупою В. Блавацьким та Й. Стадником.Радянські п’єси в репертуаро цього театру: «Платон Кречет», «В степах України» О. Корнійчука, «Любов Ярова» К. Треньова. Протиріччя між владою і митцями. Репресії проти львівської інтелігенції.