5.Основні параметри, що визначають межі дії норм права (законів)

Дія закону (нормативно-правового акта) чи навіть окремої його норми права — це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.

Отже, межі дії нормативних актів (законів) чи окремих норм визначаються такими критеріями (параметрами):

1. видом регульованих суспільних відносин (тобто предметом регулювання);

2. обставинами, настання яких зумовлює необхідність застосування регулятивної функції цих актів;

3. часовими вимірами;

4. просторовими вимірами (або територією в широкому розумінні слова);

5. колом осіб, на яких поширюються норми акта.

Це твердження про межі дії не суперечить тому, що вже висловлювалось раніше, а саме — судженню про загальнообов'язковість правових норм як конститутивну органічну властивість права. Норми права обов'язкові до виконання лише в рамках, окреслених переліченими критеріями. Абсолютна ж, беззастережна «загальнообов'язковість» виключала б можливість функціонувати праву як системі, тобто:

6. змінювати та оновлювати право;

7. враховувати особливості та обставини, пов'язані з місцем проходження (розвитку) праворегульованих відносин;

8. враховувати специфічні реально існуючі властивості різних суб'єктів. Усе це могло б призвести до загального нівелювання права та втрати ним його соціальної цінності як регулятора суспільних відносин, що залежить від конкретних історичних умов соціального життя.

Дія норми права (закону, нормативного акту) поширюється на певні суспільні відносини, що визначається галузевою приналежністю норми. Це так звана предметна дія. Дія норми права пов'язується з певними обставинами, що визначається гіпотезою норми. Це так звана конкретно-ситуаційна дія. Докладніше зазначені аспекти дії норми права розглядатимуться в темах про норми права та систему права. У цій темі ми розглянемо дію норми права за такими параметрами: дія у часі, просторі та за колом осіб, які визначають просторово-часові та суб'єктні координати дії норми права.

5.1 Дія закону (нормативного акта) у часі

Три позиції (фактори) визначають часові межі дії норми права, а відповідно й нормативного акта (чи закону): 1) момент, з якого починається дія (початок дії); 2) час, протягом якого вона продовжується (тривалість дії); 3) момент, яким завершується дія (закінчення дії).

Дія закону у часі починається з моменту вступу його в силу. Мається на увазі його юридична сила. Момент набрання чинності нормативним актом визначається різними встановленими законом (чи іншими актами) способами. Ці способи стосовно кожного конкретного нормативного акта визначаються або на підставі загальної норми про порядок введення актів у дію, або кожний раз самим цим актом згідно із загальним правилом. Отже, закон не закріпив єдиного порядку введення в дію нормативних актів, більше того, не поставив це в залежність від форми актів. Навіть для однотипних (одного виду) актів (наприклад, законів чи указів) передбачено альтернативні підходи до вирішення питання про порядок введення їх в дію залежно від різних обставин (наприклад, залежно від способу їх доведення до відома виконавців, оприлюднення, тобто промульгації, а також інших факторів). Наприклад, щодо законів Конституція України (ч. 5 ст. 94) передбачає: «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом…». В чому може полягати це «інше», Конституція не визначає.

Щодо актів, які видаються Президентом України, набрання ними чинності регламентується самим Президентом. Цей порядок регулювався по-різному. Так, згідно з указами, прийнятими у серпні та жовтні 1993 р., було встановлено такий порядок: 1) укази та розпорядження Президента набирають чинності через 3 дні після їх опублікування в газеті «Урядовий кур'єр», якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні, або 2) укази та розпорядження, які не публікуються, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. Знову ж таки так зване «інше» не визначено. Дещо пізніше, Указом, прийнятим у червні 1997 р. (з наступними змінами), порядок набрання чинності нормативно-правовими актами (указами) Президента було приведено «до єдиного знаменника» з тим порядком, який згідно з Конституцією діяв щодо законів: вони «набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення…» (п. 4).

Отже, розглянемо способи, якими визначається момент набрання нормативними актами (зокрема законом) чинності.

1. Після закінчення (за спливом) певного числа днів з дня опублікування. Відповідно до Конституції (ч. 5 ст. 94) «закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». Неважко помітити, що тут виражено загальне висхідне правило, яке допускає (припускає) можливість винятків, тобто й інших способів набрання законом чинності. Зокрема, час, який обчислюється з дня опублікування, може і бути й більшої тривалості, що визначається у самому акті. Так, в Законі України від 17 січня 2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» зазначається (ст. 10), що «цей закон набирає чинності через шістдесят календарних днів з дня опублікування». В Декреті кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. № 2-93 «Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну»* було вказано, що він набуває чинності через 15 днів з дня опублікування.

Що стосується указів та розпоряджень Президента України, то вже зазначалось, що вони починають діяти через 10 днів після їх опублікування; неопубліковані акти — з моменту одержання їх відповідними органами (якщо не встановлено інший строк).

2. З дня опублікування. \ . Переважна більшість актів (закони, постанови, а раніше — декрети) вступає в силу (набирає чинності) саме з цього моменту — від дня опублікування, що спеціально оговорюється або в самому акті, або в постанові, яка його супроводжує (коли йдеться про закони). Так, наприклад, у постанові Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначено: „1. Ввести в дію Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» з дня його опублікування“.

3. З точно визначеної фіксованої дати. Так, в Земельному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 р., зазначається: «Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 р.» (розділ IX. Прикінцеві положення); в Сімейному кодексі України, прийнятому 10 січня 2002 р., набрання чинності визначено: «з 1 січня 2004 р.». Закон України «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 р., введено в дію з 1 лютого 1993 р. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», прийнятий 22 жовтня 1993 р., постановою Верховною Радою.

• Втратив чинність. Зараз діє Закон України від 19 вересня 2001 р.

Розрив у часі — між прийняттям та введенням закону у дію — пояснюється, як правило, необхідністю проведення низки підготовчих заходів, що забезпечують його функціонування. Так, у цій же постанові (абзац перший п. 2) записано: „2. Доручити Кабінету Міністрів України: до 1 січня 1994 року прийняти необхідні нормативні акти щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розробити механізм відповідальності посадових осіб і громадян за його порушення, а також забезпечити виготовлення та визначити порядок видачі посвідчень і знаків ветеранів війни“. Зазначений порядок введення в дію може стосуватися окремих статей та змін до них. Так, Законом від 21 червня 2001 р. Господарський процесуальний кодекс України, поряд з іншими змінами, доповнений ст. 81-1 «Протоколи». Тим же Законом визначено, що нова стаття набирає чинності з 28 червня 2002 р., тобто більше ніж через рік.

4. Закон в різних своїх частинах може вводитися у дію неодночасно, неодномоментно. Приймаючи 18 грудня 1990 р. нову редакцію Земельного кодексу, Верховна Рада постановила: «Земельний кодекс України, крім глави 5, ввести в дію з 15 березня 1991 р., а главу 5 — з 1 січня 1992 р.; визнати таким, що втратив чинність з 15 березня 1991 р. Земельний кодекс, затверджений Законом від 8 липня 1970 р., крім статті 14, яка визнається такою, що втратила чинність з 1 січня 1992 р.» (пізніше дату 1 січня 1992 р. було замінено на 1 липня 1992 р.). Отже, розрив у часі між затвердженням закону та набранням ним чинності може бути більш чи менш значним. Дія якоїсь частини норм старого законодавства може деякий час за певних умов продовжуватись. Так, у тій же постанові від 18 грудня 1990 р. про введення в дію Земельного кодексу говориться: «надалі до приведення земельного законодавства України у відповідність із Земельним кодексом України застосовуються чинні акти законодавства України, оскільки вони не суперечать Кодексу». Водночас доречно зауважити — життя таке динамічне, що тільки-но прийнятий Земельний кодекс набрав чинності у повному обсязі, як у березні 1992 р. було прийнято нову редакцію Земельного кодексу України, а в жовтні 2001 р. — новий Земельний кодекс України.

Інший приклад. В постанові Верховної Ради України від 23 червня 1995 р. "Про введення в дію Закону України «Про донорство крові та її компонентів» зазначається: „1. Ввести в дію Закон України «Про донорство крові та її компонентів» з дня його опублікування, за винятком абзацу восьмого частини першої статті 13. Абзац восьмий частини першої статті 13 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» ввести в дію з 1 січня 1996 року“. В постанові Верховної Ради "Про введення в дію Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається: «Ввести в дію Закон, крім статті 45, з 1 липня 1991 р., а статтю 45 — з 1 січня 1995 року».

5. Від дня прийняття або підписання акта, або за спливом певного часу від дня його підписання. Наприклад, в Указі Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 «Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади України» було вказано, що він набирає чинності з дня його підписання. Закон України «Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання» введено в дію з дня його прийняття, тобто 6 березня 1992 р., хоча опублікований він був у газеті «Голос України» 14 березня 1992 р. У зв'язку з цим виникає таке спірне питання. Конституція України (до прийняття у червні 1996 р. нової Конституції) не передбачала такої умови, за якої закон набирає чинності не раніше дня його опублікування. Чи можливий такий спосіб набрання законами чинності тепер? Відповідно до загальних правових принципів (див. ст. 58 Конституції України 1996 р.) можна припустити, що такий спосіб набрання законом чинності буде правомірним (маючи на увазі, що закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи, мають зворотну силу в часі), але з одним застереженням — це стосується конкретних справ (фактів), які не були ще предметом судового розгляду.

6. З моменту настання певної події. Цей спосіб набрання законом чинності зустрічається дуже рідко, якщо не сказати, що це взагалі поодинокі випадки. Таким, наприклад, був Закон України «Про межу малозабезпе-ченості» (4 жовтня 1994 р.). |В постанові про порядок його введення в дію зазначалось: „Ввести в дію Закон України «Про межу ма-лозабезпеченості» з моменту затвердження Державного бюджету України на 1995 рік“.

Аналогічно у Законі України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист», який прийнято 24 березня 1998 р., було сказано (ст. 13): "1. Цей Закон набирає чинності з дня введення в дію Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (на той час такий Закон ще не було прийнято). У постанові Верховної Ради України від 15 грудня 1994 р. "Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України» зазначено: „1. Ввести в дію Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України» з дня його опублікування, а статтю 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення — після створення державної інспекції праці Міністерства праці України“. Ще один приклад. У постанові Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України «Про міжнародні договори України» було вказано: „1. Ввести в дію Закон України «Про міжнародні договори України» з дня опублікування (крім пункту 7 статті 7). 2. Пункт 7 статті 7 ввести в дію з часу утворення Конституційного Суду України“ (Конституційний Суд України, як відомо, почав функціонувати лише після прийняття Конституції України 1996 p.).

Інший приклад. У Законі України від 16 листопада 1994 р. «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» зазначалось: «Цей Закон набуває чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа».

7. Набрання чинності міжнародними договорами (пактами, конвенціями), прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН, пов'язане з актом ратифікації. * Наприклад, у ст. 49 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. (підписана Українською PCP 21 лютого 1990 р. і ратифікована 27 лютого 1991 p.), вказується: «(1) Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання. (2) Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі такою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання».