- •1. Культура як духовний та суспільний феномен.
- •7. Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.
- •13Головні східнослов'янські боги:
- •13Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •18. Іларіон Київський “Слово про Закон, Благодать та істину”: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •Іконопис київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні хіv-хv ст. На шляху формування українського етносу
- •24,25 Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. “Олельковецький ренесанс” 40-70-х років хv ст Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (хvі-перша половина хvіі ст.).
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-хvі ст
- •Найвідоміші твори: "Послання до єпископів..." (усього написав 16 творів, із яких - 13 послань).
- •30. Скульптура і живопис України хvі ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (ю.Дрогобич, п.Русин та ін.).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
- •35. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •36. Полемічна література України хvі – перша половина хvіі ст
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві
- •Література
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •43. Діяльність ф.Прокоповича.
- •44. Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва
- •47. Суспільно-політичні передумови розвитку української культури наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •49Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї
- •51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки
- •52. Суспільно-політична діяльність “Кирило-Мефодіївського братства
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •55. Ю.Бачинський та м.Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56. Національно-культурне відродження у Галичині
- •57. Культурно-просвітницька діяльність “Руської Трійці”.
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченка).
- •Драгоманова не знайшов
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Г.Шевченка
- •60. М.Костомаров “Закон Божий”. Книга буття українського народу” – програмний документ “Кирило-Мефодіївського товариства”.
50. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї
«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки кінця XVIII — початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів ще до 1769 року.
Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1825 році. Цей твір добре знали кирило-мефодіївці, і насамперед, Тарас Шевченко.
Вперше видана Осипом Бодянським в Москві в 1846 році в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремим виданням.
Багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого.«Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 p.). За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів. Анонімний автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, анонімний автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність».
«Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».
Книга складається з ІІІ частин:
Частина І-ша складається з Передмови і Розділів І — V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна Казимира до України;
Частина ІІ-га складається з Розділів І — V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату і до посилання до Сибіру гетьмана Самойловича;
Частина ІІІ-тя складається з Розділів І — V. Описується історія України від обрання Івана Степановича Мазепи гетьманом України до царювання цариці Катерини ІІ і ліквідації козацтва.
Умови зародження української національної самосвідомості
На зламі XVIII і XIX ст. європейські народи поволі проймалися думками про вагомість таких питань, як «народність», «нація», «права народу», ідучи кожний до їх усвідомлення своїм тернистим шляхом. Незважаючи на лиху долю, українці осягали ці поняття нарівні з тими народами, які визначали напрям розвитку європейської цивілізації.
Українське національне відродження розпочалося наприкінці XVIII ст. в надзвичайно важких умовах. Воно не могло опертися на власну державу та буржуазію, які в Європі були головними захисниками національних інтересів.
Найкращі умови для утвердження національної самосвідомості склалися на Лівобережжі, де збереглися ті економічні й соціальні корені, які живили українську історичну традицію.
Російська імперія ліквідувала політичну автономію, закріпачила селянство й скасувала козацьке військо. Цим було завдано могутнього, страшного, та все ж не нищівного удару по основах української національної справи. Козацьке військо було ліквідоване, але державні селяни — нащадки козаків — залишилися вільним станом. Отже, третина сільського населення Лівобережжя не зазнала кріпацтва та пов'язаного з ним духовного спустошення.
На зміну судам Гетьманщини прийшли суди загальноімперського зразка, але закони, якими вони керувалися, залишилися українськими. У новоствореній адміністративній мережі, починаючи від губернатора й закінчуючи канцеляристами, заміщали посади місцеві чиновники. І найголовніше, на Лівобережжі збереглася провідна верства українського суспільства — колишня козацька старшина, а тепер українське дворянство.
Національні почуття живила міцно утверджена за часів політичної автономії національна культура та усна народна творчість. За таких обставин пробудження національних почуттів розпочалося насамперед на Лівобережжі.