- •1. Культура як духовний та суспільний феномен.
- •7. Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.
- •13Головні східнослов'янські боги:
- •13Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •18. Іларіон Київський “Слово про Закон, Благодать та істину”: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •Іконопис київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні хіv-хv ст. На шляху формування українського етносу
- •24,25 Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. “Олельковецький ренесанс” 40-70-х років хv ст Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (хvі-перша половина хvіі ст.).
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-хvі ст
- •Найвідоміші твори: "Послання до єпископів..." (усього написав 16 творів, із яких - 13 послань).
- •30. Скульптура і живопис України хvі ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (ю.Дрогобич, п.Русин та ін.).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
- •35. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •36. Полемічна література України хvі – перша половина хvіі ст
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві
- •Література
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •43. Діяльність ф.Прокоповича.
- •44. Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва
- •47. Суспільно-політичні передумови розвитку української культури наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •49Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї
- •51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки
- •52. Суспільно-політична діяльність “Кирило-Мефодіївського братства
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •55. Ю.Бачинський та м.Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56. Національно-культурне відродження у Галичині
- •57. Культурно-просвітницька діяльність “Руської Трійці”.
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченка).
- •Драгоманова не знайшов
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Г.Шевченка
- •60. М.Костомаров “Закон Божий”. Книга буття українського народу” – програмний документ “Кирило-Мефодіївського товариства”.
51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки
Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепція про Україну як "етнічну національність". Характерні риси періоду: 1) керівництво національним рухом переходить до нової інтелігенції; 2) центрами українського національного відродження стають Харківський і Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3) провідна роль у процесі відродження в Україні належить Т.Шевченкові.
Народницька доба українського відродження надзвичайно важлива на шляху подальшого національно-культурного зростання України. її можна поділити на два періоди: романтичний — діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX ст.); позитивістський — культурно-просвітницька діяльність членів "Старої громади" (60 —80-ті роки XIX ст.).
На противагу дворянському періодові національного відродження, головним гаслом якого було "стати лицем до козаччини", народницький період національно-культурного відродження висунув гасло "повернутися лицем до народу". В середовищі провідних діячів української культури почала домінувати народницька ідеологія як характерна ознака українського менталітету. Наголосимо, що саме народництво відкрило мовну й етнічну єдність усіх українських земель. Це слугувало передумовою культурного, а згодом і політичного об'єднання українства.
Народницький період національно-культурного відродження, незважаючи на утиски і цензурні переслідування російського царизму, мав певні здобутки. До них належить, насамперед, заснування Південно-західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 p.), що дало змогу розгорнути наукові дослідження в галузі української мови, історії, етнографії, фольклору. Тоді ж налагодилися контакти з Галичиною та російськими опозиційними колами, був створений спільний фронт виступів проти царського самодержавства.
52. Суспільно-політична діяльність “Кирило-Мефодіївського братства
Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.
Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.
Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).
Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).