13/ Конституційне право як навчальна дисципліна являє собою систему знань, одержаних наукою конституційного права і практикою його створення і реалізації..

Навчальна дисципліна "Конституційне право України" передбачає насамперед одержання студентами знань про поняття конституційного права, його предмет, метод, систему, функції, джерела. В курсі конституційного права України положення вчення про конституцію (конституціоналізму), основні етапи історії Конституції України, її юридичні властивості, основні принципи, структура, функції чинної Конституції України, порядок її реалізації, тлумачення, внесення до неї змін та її охорона (гарантування).

Серед загальних положень конституційного права досить значне місце займають положення про систему конституційного права — конституційно-правові інститути, конституційно-правові норми, а також конституційно-правові відносини.

Особливе місце в загальній теорії конституційного права і відповідно в навчальному курсі з конституційного права займають питання конституційно-правової відповідальності.

Значне місце в характеристиці суспільного ладу займає аналіз його основних принципів, зокрема суверенності народу демократизму конституційності, законності, соціальної справедливості, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (плюралізму)

Одним із пріоритетних інститутів конституційного права України вважається інститут конституційно-правового становища особи — конституційних прав, свобод і обов"язків людини і громадянина в Україні.

Першочергове значення надається висвітленню громадянських і політичних прав, серед яких є ряд прав, які вперше проголошені в Конституції України, зокрема, право на життя, право на повагу до гідності особи та ін. Чільне місце займає висвітлення економічних, соціальних і культурних прав.

Одним із центральних питань конституційного права є питання влади, народовладдя.

14/ Режим державного кордону України - порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України - визначається цим Законом, іншими актами законодавства України і міжнародними договорами України.

Перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.

Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються

Повітряні судна перетинають державний кордон України у спеціально виділених повітряних коридорах відповідно до цього Закону Переліт державного кордону України поза повітряними коридорами допускається тільки з дозволу уповноважених на те державних органів України.

Порушниками порядку перетинання державного кордону України у повітряному просторі (порушниками державного кордону України) є повітряні судна та інші літальні апарати, що перетнули державний кордон України без відповідного дозволу компетентних органів України а вчинили інші порушення правил перельоту через державний кордон України.

Порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.

З метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

15/ титуція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Конституція України (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:

прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;

засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації; місцевого самоврядування;

територіального устрою України;

основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валют на території України;

одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;

амністії та низки інших питань.

Функції Верховної Ради України

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

законодавча;

установча (державотворча, організаційна);

функція парламентського контролю.

16/ Конституційне право-елемент правової системи України. У свою чергу, воно є складною системою, що формується з багатьох частин і елементів, що взаємодіють між собою. Це складна, структурована, динамічна система, з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв’язаних елементів: принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права поділяються на дві групи:

1.Загальні принципи

2. Спеціальні принципи

У загальних принципах втілюються основні ідеї Конституції України, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них — державний суверенітет, розподіл влад, непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо.

Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності Держави та її органів. Конституційне право України в цілому збудоване з врахуванням досвіду демократичних держав, тому розташування його інститутів має принципово новий вигляд:

1) основи конституційного ладу України;

2) права, свободи й обов'язки людини і громадянина;

3) форми безпосереднього народовладдя: вибори, референдуми та ін.;

4) законодавча влада;

5) Президент України;

6) виконавча влада;

7) судова влада;

8) територіальний устрій;

9) місцеве самоврядування.

Така й система Конституції України — основного джерела конституційного права України. Конституційне право як елемент національної системи права, має внутрішню системну, структурно-функціональну природу. Як і будь-яка галузь права конституційне право є системою правових норм, які регулюють однорідні специфічні види суспільних відносин.

На систему конституційного права поширюються закони, характерні для подібних систем. Серед них найважливіші такі:

— взаємозв'язаність, логічна взаємоузгодженість і субординація елементів системи;

— багатоелементність, структурованість системи, якщо під структурою розуміти спосіб зв'язку елементів в єдине ціле;

— наявність системоутворюючих факторів;

— зв'язок із зовнішнім середовищем, що дає змогу вдосконалити систему, наповнити її реальним змістом, забезпечити прогресивний поступ такої системи;

— ускладнення системи в міру її розвитку, збагачення змісту її елементів, розширення функціональних зв'язків між ними;

— наявність головного центру системи, який інтегрує, єднає всі її ланки, визначає принципи та закономірності її побудови;

— достатня автономність функціонування "низових" елементів системи, які не можуть бути занадто пригнічені авторитарним впливом елементів більш високого порядку.

17/ Організаційні форми роботи Верховної Ради України можна умовно поділити на основні та допоміжні. У межах основних організаційних форм здійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собою способи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями. Іншими словами, основні форми роботи парламенту покликані забезпечити реалізацію компетенції парламенту, а допоміжні – забезпечити парламент повною і вірогідною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих, зважених рішень, а також довести зміст прийнятих рішень до відома громадськості.

До основних організаційних форм діяльності Верховної Ради України належать: сесія; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимчасових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; парламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та виборчих округах.; закордонні візити делегацій депутатів і парламентського керівництва та ін.

Матеріально-технічні форми діяльності (діловодство, стенографування, бухгалтерський облік та ін.) здійснюються безпосередньо апаратом Верховної Ради України.

Серед організаційних форм діяльності Українського парламенту головною безумовно є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України

Як правило, перший і третій тижні сесійного періоду відводяться для пленарних засідань, другий – для роботи комітетів, а четвертий – для роботи депутатів у виборчих округах, їхньої самостійної роботи, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень, а також для роботи комітетів за дорученнями Верховної Ради України. У разі потреби Верховна Рада після можливого скороченого обговорення може прийняти рішення про одноразову зміну свого місячного або тижневого розпорядку роботи.

19/ Інститут права – це сукупніссть норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосуєть іконституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об»єднуються на основі певних принципів і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові інститути. Галузевими контситуційними інститутами є: інститут представницьких органів, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування. Прикладом міжгалузевого інститут може бути інститут власності. Конституційні інститути розрізняються за змістом,структурою, методами й завданням правового регулювання. Серед них є надінститути які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів. Такими надінститутами можна вважати інститут влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо. Існує й інша класифікація конституційних інститутів залежно від відносин, які вони зкріплюють у джерелах конституційного права. 1) Інститут народовладдя, який включає:а) безпосереднє народовладдя б) представницьке народовладдя в) місцеве самоврядування 2) Інститут кончституційного оформлення народовладдя: а) конституційний лад б) юр. конституція в)конституційні закони г)конституційна законність д)конституційні звичаї 3) Інститут правового статусу людини і громадянина а) громадянство б)система основних прав і свобод людини в)гарантії основних прав ісвобод 4) Інститут державного будівництва а)форма держави б)територіальна організація в)механізм держави.

20/ Характеризуючи вибори і референдум. Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої демократії, через які народ здійснює своє волевиявлення (ст. 69). А в ст. 71 закріплено положення про те, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі її громадяни, які на день виборів досягли 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у судовому порядку визнано недієздатними.

Пряме виборче право забезпечує остаточність вирішення питання про зайняття виборної посади, шляхом голосування безпосередньо "за" чи "проти" кандидата.

Таємність голосування передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.

Рівність виборчого права - це наявність у виборців однакової кількості голосів, можливість в однаковій мірі впливати на результати виборів.

Конституція України встановлює, що вибори є вільними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань. Вибори в Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням .народу шляхом таємного голосування щодо формуванням конституційне якісного' і кількісного складу представницьких органів державної впади та органів місцевого самоврядування.

21/ Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Відразу ж застережимо, що законодавчий процес як юридичне поняття слід відмежовувати від законотворчості як загально-соціального явища. Законодавчий процес, як і будь-який юридичний процес, має два значення: (1) порядок діяльності, спрямованої на створення закону; (2) сама ця діяльність.

Законотворчість — ширше поняття: воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність, пов’язану зі створенням закону, і оцінку його ефективності, і можливе подальше коригування (зміна, доповнення).

Законодавчий процес має низку стадій:

І. Передпроектна стадія.

1. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами.

II Проектна стадія.

2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроекти их робіт.

3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу..

IV. Засвідчувальна стадія.

7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні –15 днів).

V. Інформаційна стадія.

22/ Конституціцйно-правові норми – це встановлені чи санкціановані державою правила, які визначають поведінку учасніків конституційно-правових відносин. Вони становлять особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси притманні всім нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються державою. Мають державно-владний характер, є формально визначеними, загальнообо”язковими правилами поведінки, закріплюються в правових актах що видаються компетентними державними органами. Мають двосторонній характер, тобто втсановлюють не тільки права, але й обов”язки учасників правовідносин, передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники, визначають можливість багатоваріативної поведінки, мають ситуаційний характер, є цілеспрямованими і гарантованими. Норми КП, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі країни: вони з”єднують її в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення і розвитку.Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівняння з іншими галузями права, підвищенний рівень охорони з боку держави, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури – найважливіші ознаки конституційно-правових норм.

Види конституційно-правових норм. Класифікація норм конституційного права – це розподіл їхна групи в залежності від того чи іншого критерію. Найбільш поширеною є класифікація конституційно=правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який нам дає система(зміст) Конституції. Відповідно з цим усі норми можна поділити на кілька груп: 1) Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.Ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад. 2) Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини й громадянина. 3) Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення(вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії. 4) Четверта група – норми які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, влади Президента України, самоврядування тощо. 5) П»ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-теритроіального поділу, статус Автономної Республіки Крим. В залежності від змісту норми конституційного права поділяються на процесуальні та матеріальні. Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших

23/ У ст. 71 Конституції визначається, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосу­вання. Виборцям гарантує­ться вільне волевиявлення. Принципи вільних виборів є загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакам демократичних режимів. Проголошення цих принципів на конст-ному рівні робить їх обов'язковими для всіх видів виборів, виключаючи можли­вість порушен-ня будь-якого з цих принципів або усіх принципів одночасно. Поряд із цими загальними прин­ципами в кожному із базових виборчих законів України встановлюються додаткові принципи виборчого проце­су. Виборчий процес здій­снюється, зокрема, на засадах- вільного і рівнопра­вного висування кандидатів, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії, неуперед­женості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місце­вого самоврядування: свобо­ди агітації. Принципи загального, рівного і прямого виборчого права пои таенному гопотзт визнані універ­сальними принципами демок­ратичних виборів в Україні. Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу. тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково. Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Принцип таєм­ності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається.

24/ Народні депутат України є обрані вiдповiдно до Закону України “Про вибори народних депутатiв України” представник Українського народу у Верховнiй Радi України i уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здiйснювати повноваження, передбаченi Конституцiєю України та законами України.

Народний депутат здiйснює свої повноваження на постiйнiй основi.

При виконаннi своїх повноважень народний депутат керується Конституцiєю України, законами України та загальновизнаними нормами моралi.

Звання народного депутата iз зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберiгається за ним довiчно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата вiдповiдно до пунктiв 1—4, 6 статтi 4 цього Закону.

Повноваження народного депутата починаються пiсля складення ним присяги на вiрнiсть Українi перед Верховною Радою України з моменту скрiплення присяги особистим пiдписом пiд її текстом.

Народний депутат не має права:

1) бути членом Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвником центрального органу виконавчої влади;

2) мати iнший представницький мандат чи одночасно бути на державнiй службi;

3) обiймати посаду мiського, сiльського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крiм депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої дiяльностi, а також медичної практики у вiльний вiд виконання обов’язкiв народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слiдства, прокуратури, суду, а також займтися адвокатською дiяльнiстю;

6) входити до складу керiвництва, правлiння чи ради пiдприємства, установи, органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

Народний депутат зобов’язаний додержуватись iнших вимог та обмежень, якi встновлюються законом.

Дострокове припинення повноважень народного депутата України

Повноваження народного депутата припиняються достроково у разi:

1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;

4) припинення його громадянства або виїзду на постiйне проживання за межi України;

5) смертi;

6) порушення вимог частини першої статтi 3 цього Закону.

Взаємовiдносини народного депутата України з виборцями

25/ Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність.

Джерел права. Це акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно – систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право – найбільш “політизована” галузь національної системи права.

Джеела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми.

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють надзвичайно складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми.

26/ Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу Перша стадія - проголошення або призначення виборів Новою Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів - проголошення від-повідно до календарної дати та призначення виборів залежно від їх виду.

Вибори можуть призначатися як на вихідні, так і робочі дні. Відповідно до положень нового Закону "Про вибори народних депутатів України" оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України.

Друг стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Виборчі округи бувають територіальними та національно-територіальними.

Виборчі дільниці - це виборчі одиниці, що об'єднують виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі зводиться передусім до технічного забезпечення проведення головних подій виборів - процедури голосування і підбиття підсумків голосування. Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є стадія висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади:

— самовисунення;

— висування групами виборців;

— висування політичними партіями або іншими громадськими об'єднаннями.