52/ Правова охорона ку - неодмінна умова забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави.

Належний рівень правової охорони Конституції - необхідний атрибут (ознака) правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.

У наш час, коли буквально все піддається змінам, не завжди законним, правовим; актуальною проблемою стала потреба у здійснені правової охорони Основного Закону нашої держави.

Важливо знати, які існують форми здійснення правової охорони КУ.

Все це детальніше висвітлено у наступних питаннях роботи. - сама Конституція, в якій передбачено жорстку процедуру внесення змін до неї. Прикладом такої процедури є розділ ХІІІ КУ, де йдеться про те, що законопроект про внесення змін до Основного Закону може бути поданий до ВРУ ПУ або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу ВРУ. Такий законопроект схвалюється більшістю від конституційного складу ВРУ, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 2/3 від конституційного складу ВРУ на наступній черговій сесії. Крім вище зазначених дій, даний законопроект може, відповідно до ст. 156 КУ, затверджуватися всеукраїнським референдумом.

КУ не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України.

КУ не може змінюватися в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ і закон не був прийнятий може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

ВРУ за час своєї діяльності не може змінювати двічі одні і ті ж положення КУ.

Законопроект про внесення змін до КУ розглядається ВРУ за наявності висновку Конституційного Суду України, щодо відповідності вищезазначеним вимогам КУ цього законопроекту.

53/ постійно діючий орган, утворений Президентом України для здійснення його повноважень. Загальне керівництво Адміністрацією здійснює Глава Адміністрації. Основними завданнями Адміністрації є забезпечення здійснення Президентом України його конституційних повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості.

54/ Особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість пося-гання державних органів, громадських організацій, служ-бових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя. [3, стр. 426]

Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встанов-лює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гаран-тії реалізовуються у таких правах і свободах, як недотор-канність житла, таємниця листування, телефонних роз-мов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

Можна навести слідуючий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:

1) рівність перед законом (Ст. 24);

2) право на життя (Ст. 27);

3) повага честі і гідності (Ст. 28);

4) вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23);

5) гідне існування (Ст. 48);

6) недоторканість особистості (Ст. 29);

7) свобода (Ст. 29);

8) недоторканість житла (Ст. 30);

9) безпека (Ст. 32);

10) вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33);

11) свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35);

12) захист (Ст. 29, Ст. 59);

13) захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44);

14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55);

15) охорона законом особистого та подружнього життя (Ст. 32);

16) вільний вступ до шлюбу (Ст. 51);

17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31);

18) право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11);

19) право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);

Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що, серед особистих прав, вони розуміються як фундаментальні, природні права людини.

55/ Конституційні проступки - завдають шкоди державному ладу; його об'єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності ор-

ганів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів дер-

жави, форма правління та устрій держави, отже, об'єктом такого проступку мо-

жуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини.

56/ До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Констітуцією, відносяться:

1) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);

2) громадянство (Статті 4, 25, 26);

3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34);

4) свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34);

5) свобода мітінгів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39);

6) право обирати та бути обраним (Ст. 38);

7) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);

8) обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);

9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);

10)право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62);

11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55)

57/ аду національної безпеки України створено Указом Президента України в липні 1992 року як консультативно-дорадчий орган у системі органів державної виконавчої влади при Президентові України. В такій якості вона проіснувала до 1994 року, коли знову ж таки Указом Президента України за нею було закріплено функції організаційно-координаційної діяльності. Надання координаційних повноважень паралельно із здійсненням заходів по адекватному інформаційному забезпеченню дали можливість раді та її апарату діяти значно результативніше, торкатися складних і масштабних питань державного життя. Разом з тим відчувалися і відповідні обмеження, оскільки статус ради визначався на рівні президентських указів, тоді як фактично її діяльність впливала на дії Президента України, на діяльність уряду, силових структур тощо і об'єктивно потребувала закріплення на конституційному і законодавчому рівнях. Першою спробою адекватно визначити статус Ради національної безпеки та місце, яке вона посідає в системі державних органів України, було підписання в 1995 році Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України, в якому на Президента покладалися функції гаранта національної безпеки України і голови Ради національної безпеки України. В Конституції України 1996 року це питання вирішено значно глибше. По-перше, в ній, по суті, конституйовано новий державний орган — Раду національної безпеки і оборони України, що успадкував функції колишніх Ради оборони і Ради національної безпеки. По-друге, Конституція визначає основні завдання цього органу — координацію і контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. По-третє, безпосередньо в тексті Конституції визначено принципові засади формування РНБОУ і, зрештою, Конституція містить пряму вказівку щодо розробки спеціального закону, який визначав би функції і повноваження Ради. Отже, на нинішній момент Рада національної безпеки і оборони України — це спеціалізований державний орган з конституційним статусом, який є органічною частиною системи президентської влади і покликаний забезпечити одну з найважливіших конституційних функцій Президента — гарантувати державну незалежність і національну безпеку держави.

58/

Конституційно-правова (конституційна) відповідальність як форма юридичної відповідальності має особливості, пов'язані насамперед з характером самого конституційно-правового регулювання. Однак існують особливості і більш загального характеру.

Юридична відповідальність у цілому має два аспекти: негативний і позитивний. Негативний аспект відповідальності пов'язаний з тим, що державний примус застосовується з приводу вчинення правопорушення. Позитивний аспект зумовлений загальними ознаками права, і відповідальність пов'язується з усіма без винятку моментами його дії, а не тільки з правопорушенням і застосуванням санкцій. Отже, юридична відповідальність виникає не тільки у зв'язку з дією охоронних, а й установчих і регулятивних норм. Обмеженість ролі і значення охоронних норм у системі конституційного права аж ніяк не свідчить про відсутність юридичної відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність може існувати і за умов, коли норми права взагалі не порушуються, але мають місце дії, які розцінюються як негативні у політичному плані. Прикладом може служити політична відповідальність уряду. Конституційно-правовій відповідаль­ності підлягають усі суб'єкти відповідної галузі, крім держави в цілому. Найчастіше таку відповідальність несуть органи державної влади.

Одним з основних різновидів конституційно-правової відповідальності є відповідальність суб'єктів (носіїв) виконавчої влади і насамперед уряду та його членів. Така відповідальність має дві конкретні форми. Це власне політична відповідальність уряду перед парламентом і відпові­дальність у порядку так званого імпічменту або в рамках подібних до нього процедур.

Конституційно-правовій відповідальності властиві такі специфічні санкції: 1) усунення з посади і примусова відставка; 2) дострокове припинення повноважень депутата за рішенням представницького органу, а також дисциплінарні санкції, передбачені парламентськими регламентами; 3) скасування і припинення дії актів; 4) позбавлення громадянства: 5) по­збавлення державних нагород тощо.

59/ Окрему важливу групу основних прав і свобод люди-ни та громадянина України складають соціально-економічні права.

Соціально-економічні права- це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визнача-ють місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як тру-дівника.

За змістом Конституції, можна навести наступний перелік соціально-економічних прав та свобод:

1) право приватної власності (Ст. 41);

2) право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності (Статті 13, 41)

2) право на підприємницьку діяльність (Ст. 42);

3) право на труд, на вибір професії та сфери діяльності (43);

4) право на відповідні умови праці (43);

5) право на справедливу оплату праці (43);

6) право на соціальне забезпечення та захист (46);

7) право на захист прав споживачів (42);

8) право на страйки с приводу економічних та соціальних питань (44);.

Згідно з Конституцією України, основні соціальні права становлять собою певні можливості людини кори-стуватися соціальними благами у сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров'я, від-починку, які передбачені у відповідних статтях Основ-ного Закону. Соціальні права і свободи є одним з най-більш численних видів прав, які проголошені й закріп-лені Конституцією. Цей вид прав був пріоритетним і в попередній Конституції України, але тепер ці права значно розширені й наповнені новим змістом.

Відповідно до чинної Конституції, систему соціаль-них прав складають:

1) право на відпочинок (Ст. 45).

2) право на соціальний захист (Ст. 46)

3) право на житло (Ст. 47);

4) право на охорону здоров'я (Ст. 49);

5) право на безпеку довкілля (Ст. 50) (соціально-екольгічне право)

60/ Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з КУ здійснення функцій і повноважень виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, що віднесені КУ і законодавством до його компетенції.

В межах своєї компетенції Кабінет Міністрів організовує виконання нормативних актів, міжнародних договорів, конвенцій та угод, здійснює контроль за їх виконанням органами виконавчої влади та приймає відповідні закони щодо усунення їх порушень.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується актами (ст. 113 КУ). Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, але у межах, що визначені КУ.

Так, згідно г. 4 ст. 85 КУ Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, а також приймає рішення щодо звіту про його виконання. За пропозицією однієї третини депутатів Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняття резолюції недовіри більшістю конституційного складу Верховної Ради. Не може це питання висуватись протягом року після ухвалення Програми діяльності КМУ (ст. 87 КУ).

У відповідності з п. п. 10 і 15 ст. 106 КУ Президент України одноособово призначає за поданням Прем’єр-міністра членів КМУ, керівників інших центральних виконавчих органів. Згідно з п. 12 ст. 92 КУ виключно законодавча влада визначає організацію і діяльність органів виконавчої влади.

Формування виконавчої влади — виключно прерогатива Президента. Згідно ст. 114 КУ до Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр, три віце-прем’єри, міністри закордоннх справ, юстиції, фінансів і т. п.

За поданням Прем’єр-міністра Президент призначає міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади. Чисельність Кабінету Міністрів не може, згідно “Закону про Кабінет Міністрів України”, перевищувати 25 чоловік (ст. 5). Члени Кабінету Міністрів є вищими посадовими особами виконавчої влади.

61/ Предметом конституційного права є особлива сукупність суспільних відносин, які є у всіх сферах розвитку суспільства: політичній, економічній, соціальній і духовній. Це фактичні відносини з приводу побудови держави і організації державної влади; громадянської свободи в суспільстві, тобто відношення між особистістю і державою.

Конституційно-правові норми установлюють основи конституційного ладу України, систему органів державної влади та місцевого самоврядування, порядок їх організації і повноваження, адміністративно-територіальний устрій держави.

Методи конституційного права, в залежності від характеру правового впливу на суспільні відносини і припису, що входить до норми права, можна розділити на такі:

1) метод зобов’язання – норми, які використовуються цей метод, закріплюють обов’язки суб’єктів правових відносин здійснювати свої дії згідно з конституційними приписами /ст.68 Конституції України – “Кожен зобов’язаний неухильно виконувати Конституцію”/;

2) метод дозволу – ці норми дозволяють суб’єктам конституційного права діяти на свій розсуд /ст.90 Конституції України – “Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися”/;

3) метод заборони – цей конституційний припис забороняє суб’єктам конституційного права здійснювати названі в нормі дії /ст.103 Конституції України “Одна і та ж особа не може бути Президентом України більше 2 термінів підряд/.

62/ Культурні права — можливості (свободи) збереження та розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досяг­нень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і художню творчість (у Конституції України — статті 53, 54).

Екологічні права — можливості (свободи) користуватися природним середовищем як природним середовищем проживання. Це — права на сприятливе довкілля, охорону здоров'я від його несприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями, на природокористування та ін. Екологічні права є спорідненими з правом на життя.

Екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених державних органів, підприємств, установ і організацій вживати заходів, спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середовища, запобігання і зниження шкідливих для людини і навколишнього середовища наслідків.