7. Фінансові правовідносини: зміст, особливості, види.

Фiнансовi правовiдносини можна виэначитн як урегульованi нормами фiнансового права економiчнi вiдносини, що виникають, змiнюються та припиняються в процесi мобiлiзації, розподiлу й використання централiзованих i децентралізованих фондiв фiнансових ресурсiв, i мають державний i майновий характер.

Особливості фінансових правовідносин:

По-перше, фінансовi правовiдносини становлять юридичну форму виразу та закрiплення фінансових вiдносин, якi в свою чергу є формою відповiдних економiчних вiдносин.

По-друге, причиною, першоосновою виникнення, змiни й припинення фiнансових правовiдносин є фiнансона дiяльнiсть держави, яка являє собою планомiрний процес мобілізації розподiлу й використання централiзованих i децентралізованих фондiв коштiв з метою виконання державою завдань i функцiй.

По-третє, фiнансовi правовiдносини майновий чи, точнiше, грошовий характер. Усi фiнансовi правовідносини виникають і розвиваються саме пiд час формування, розподілу й витрачання коштiв потрiбних для реалiзацii завдань як соцiально-економiчного розвитку, так i забезпечення безпеки й обороноздатностi країни .

По-четверте, однiєю зi сторiн фiнансових правовiдносин завжди виступає держава в особi вповноваженого державного органу (органу мiсцевого самоврядування).

По-п’яте, фiнансовi правовiдноси виникають, змiнюються й припиняються завжди на пiдставi закону (фiнансово-правового акту), а не за волевиявленням сторiн.

Фiнансовi правовiдносини, як i будь-якi iншi правовiдносини мають свою структуру, елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовiдносин; 2) об‘єкт; 3) юридичний i фактичний змiст.

О6’єктом фiнансових правовiдносин є централiзованi й децентралiзованi фонди коштiв. Об’єкт фiнансових правовiдносин завжди пов’язано з iнтересом держави, яку пред ставляє управомочений орган.

Фактичним (матерiальним) змiстом фiнансових правовiдносин є реальна поведiнка їх суб’єктiв.

Юридичним змiстом суб’єктивнi юридичнi права й обов ‘язки, що встановлено фінансово-правовою нормою.

Суб’єктивне право у фiнансових правовiдносинах- це належна фiнансовому чи кредитному органу, а також iншим суб’єктам цих зв’язкiв для задоволення їхнiх iнтересiв мiра дозволеної поведiнки, забезпечена юридичними обов’язками iнших осiб вiдносин у фiнансовiй сферi.

Юридичний обов’язок,с у фiнансових правовiдносинах — це приписана зобов’язаному суб’єкту й забезпечена можливiстю державного примусу необхiдна поведiнка, якої повинний дотримуватися цей суб’єкт.

Залежно вiд об’єкта, фiнансовi правовiдкосини подiляються на:

1) тi, що виникають iз приводу мобiлiзацiї, розподiлу, використання централiзованих фондiв коштiв,

2) фiнансовi правовiдносини, що виникають iз приводу мобiлiзацiї, розподiлу, використання децентралiзованих фондiв коштiв.

Залежно вiд структури фiнансової системи, фiнансовi правовiдносини класифiкують на тi, що виникають i розвиваються: 1) з приводу мобiлiзацiї, розподiлу й використання коштiв бюджетiв рiзних рiвнiв; 2) у сферi децентралiзованих фiнансiв; 3) iз приводу державного страхування; 4) в сферi банкiвського й державного кредитiв; 5) із приводу створення й функцiонування позабюджетних фондiв.

Залежно вiд характеру фiнансово-правових норм, що лежать в основi фiнансових правовiдносин, їх класифiкують на матерiальнi й процесуальнi.

23. Державне казначейство.

І. Державне казначейство — це фінансовий орган, на який покладаються функції з касового виконання державного бюджету України.

Державне казначейство було створене при Міністерстві фінансів України відповідно до Указу Президента від 27 квітня 1995 року видав Указ № 335/95 «Про Державне казначейство України».

Зазначений Указ Президента України (№ 335/95) зобов'язує органи Державного казначейства здійснювати (функції Державного казначейства):

— організацію та контроль за виконанням державного бюджету України;

— управління наявними коштами державного бюджету України (у тому числі в іноземній валюті) та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, встановлених на відповідний період;

— фінансування видатків державного бюджету України;

— ведення обліку касового виконання державного бюджету;

— складання звітності про стан виконання державного бюджету;

— управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

— контроль за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;

— розробку нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку і звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів.

ІІ. Структура державного казначейства. Щодо структури та підпорядкованості, органи Державного казначейства є системою органів державної виконавчої влади, яка діє при Міністерстві фінансів. Система складається з:

1) Головного управління та

2) територіальних органів — управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

До питань Державного Казначейства також входять надання Мінфіну пропозицій по скороченню видатків державного бюджету, розробка й затвердження нормативно-методичних та інструктивних документів по бухгалтерському обліку, звітності й організації виконання бюджету. На основі аналізу фінансового стану галузей господарства Казначейство розробляє проекти законодавчих і нормативних актів. Зрозуміло, в межах своїх прав.

39. Стадії бюджетного процесу.

Бюджетний процес – регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Його зміст визначається державним і бюджетним устроєм країни, бюджетними правами відповідних органів влади.

В ст. 19 Бюджетного кодексу України закріплено чотири стадії бюджетного процесу, а саме:

1. складання проектів бюджетів;

2. розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

3. виконання бюджету, в тому числі в разі потреби внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету й прийняття рішення щодо нього.

Однак на думку, представників нашої кафедри потрібно виділяти ще і п’яту стадію - складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету. Виділення саме 5 стадій визначено логікою та істо­ричною природою самого процесу, оскільки вони охоплюють всю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлен­ня необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогнозування, винаходження дохідних джерел для покриття тощо.

Такі стадії проходять усі бюджети, що складають бюджетну систему України: Державний бюджет і місцеві бюджети.

На кожній стадії бюджетного процесу розв'язують питання, які не можуть бути розглянуті в інший час. Наприклад, питан­ня надання міжбюджетних трансфертів, закріплення процент­них відрахувань від загальнодержавних податків і зборів вирі­шують на стадії складання бюджету, а остаточно затверджують на стадії прийняття закону про Державний бюджет. Відкриття та реалізацію бюджетних асигнувань здійснюють на стадії ви­конання бюджету й тільки після його затвердження тощо.

55. Поняття, ознаки і функції податку.

Поняття податку дане в ст. 6 Податкового Кодексу України.

Податок - це обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Ознаки податку:

1. Це вид платежу, закріплений актом органу державної влади.

2. Впритул до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В її основу закладено однобічний рух коштів від платника до держави. Разом з тим платник не отримує (на перший погляд) нічого натомість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави.

3. Нецільовий характер податкового платежу означає над­ ходження його в фонди, які акумулює держава та які викорис­ товують для задоволення державних потреб. Разом з тим не відомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується ніби розмитий грошо­вий фонд держави.

4. Безумовний характер податку є продовженням поперед­ ньої ознаки й означає сплату податку, яку не пов'язано ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найчіткіше характеризують сутність подат­ ку й виділяють його із системи інших платежів.

5. Платіж надходить до бюджетів відповідного рівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюють відповідно до бюджетної класифікації. Його мо­жуть проводити двома основними шляхами: закріплення по датку за певним бюджетом або розподілом його між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не вимагає особливих коментарів.

8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачено.

Функції податків, що відбивають їхню сутність, є похідни­ми від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але по­рівняно в більш вузьких межах.

Виділяють основні і додаткові функції податку.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства.

2. Регулююча функція служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Разом з тим регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже ча­сто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам

3. Контрольну функцію реалізують у ході оподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, отримання доходів громадянами, використання ними майна. За допомогою цієї функції оці­нюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоп­лює такі види функцій:

1) Розподільна функція становить своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити от­римані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися

2) Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієн­тири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механіз­му пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3) Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагаль­нення всіх попередніх функцій і основну — з погляду реалі­ зації цілей держави в податковій системі.

71. Банківське регулювання в Україні: поняття й форми.

Відповідно до ст. 1 Закону про НБУ «банківське регулю­вання — одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства». Зміст поняття «бан­ківське регулювання» включає в себе більш вузьке за змістом поняття «банківський нагляд».

Основною метою банківського регулювання та нагляду є безпека й фінансова стабільність банківської системи, захист Інтересів вкладників і кредиторів. Метою банківського регу­лювання є:

1) забезпечення дотримання державних, суспільних і приват­них інтересів у процесі підприємницької діяльності кредитних організацій;

2) забезпечення безперервного грошового обігу, ефективності платежів і міжбанківських розрахунків між суб'єктами еконо­мічного обороту, безперебійного функціонування платіжно-роз­рахункової системи в межах банківської системи.

Відповідно до ст. 66 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснює Національний банк України в таких формах:

I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності; 2) встановлення вимог і обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи ва­ лютні інтервенції; 8) операції з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту й експорту капіталу.

Сукупність форм банківського регулювання спрямовано на створення єдиних державних стандартів банківської діяльності в Україні, що дозволяє забезпечувати рівні умови під час здійснення діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ і стабільність банківської системи України.

87. Закон України «Про рахункову палату».

Закон України «Про рахункову палату» був прийнятий 11 липня 1996 року.

Головним завданням даного закону є визначення правового статусу, функцій, завдань, структури і повноважень Рахункової палати.

Структурно даний закон складається з 6 глав, які умовно відносять до 4 частин і 40 статтей.

1. Глава 1 присвячена загальним положенням. В цій главі визначається статус Рахункової палати, завдання рахункової палати, принципи її діяльності, а також визначається сфера дії закону «Про рахункову палату».

2. Глава 2 має назву «ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ». Ця глава містить всього дві статті, одна з яких присвячена функціям Рахункової палати, а друга – повноваженням. Зокрема Рахункова палата виконує такі функції:

1) здійснює контроль за виконанням законодавства України, що стосується використання коштів Державного бюджету України;

2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України;

3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів та ін.

3. Глава 3 має назву «СКЛАД І СТРУКТУРА РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ» і визначає склад Рахункової палати, її керівні органи і посадові особи, визначає їх повноваження. Тут регламентуються повноваження Голови Рахункової палати, його заступників, контролерів і таке інше.

4. Глава IV присвячена порядку діяльності Рахункової палати. Дана глава містить норми щодо планування роботи Рахункової палати, сфери її діяльності, Регламенту Рахункової палати, взаємодії Рахункової палати з іншими органами державної влади.

Також в даній главі закріплені основні форми діяльності Рахункової палати – ревізії, перевірки, експертизи, висновки, засідання.

5. Глава V має назву «КОНТРОЛЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ» і присвячена взаємовідносинам Рахункової палати з Верховною Радою України щодо її діяльності. В даній главі містяться норми, які визначають основні способи здійснення контролю Верховною Радою України за діяльністю Рахункової палати.

6. Глава VI має назву «ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ» і містить положення, які визначають незалежність Рахункової палати, гарантії правового статусу посадових осіб, їх матеріальне соціальне забезпечення, а також – кошти на діяльність Рахункової палати.

8. Фінансове право як галузь права.

І. Фiнансове право становить сукупнiсть правових норм, що регулюють суспiльнi вiдносини в сферi формування, розподiлу й використання централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв держави й територiальних громад.

Як галузь права фiнансове право належить до публiчних галузей. Однак його публiчний характер передбачає свiй предмет регулювання, особливостi методу, якi не властивi iншим галузям, i цим виокремлюють царину однорiдних суспiльних вiдиосин.

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають змінюються і припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

ІІ. До предмету фінансового права входять:

1. відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю.

2. бюджетні відносини:

- бюджетний устрій;

- бюджетний процес.

3. податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів. 

4. грошово-кредитні відносини:

- банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг; - грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);

- відносини валютного регулювання та валютного контролю.

ІІІ. Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права:

- фінансові відносини;

- виникають в результаті здійснення фінансової діяльності;

- один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями;

- владні відносини;

- забезпечуються силою державного припису;

- об’єктом є грошові фонди;

- майновий характер.