79. Современный радикализм. Проявления, истоки, перспективы развития.

Радикализм (от лат. Radikalis - коренной) - политическое течение, которое отстаивает разрыв с признанной традицией, выступает за решительные методы в решении вопросов политической теории и политической практики, не меняя социально-экономических основ общественного устройства. Как политическая течения радикализм возник в XIX в. Его представители требовали проведения демократических реформ при сохранении социально-экономических основ самого строя. Радикализм как политическое течение характеризуют: - устойчивое предпочтение решительным методам преобразований, динамические изменения взглядов и действий; - обращение к простым формам решения складных проблем, стремление к форсированию событий, обеспечение диктаторских методов; - отстаивания демократических преобразований без учета границ поддержке их массами; - стремление улучшить социальное законодательство; - расширение интеграции, прежде всего западноевропейской, развитие меж-государст-венных отношений без дискриминации и тому подобное. В странах Восточной Европы организационные структуры радикализма не сложились, однако как позиция, направление общественно-политической мысли, методы действий, политической деятельности он имеет свои особенности.

80. Теории демократии.

Теорії демократії (колективістські теорії, ліберальні й елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисипаторної демократії). Колективістські погляди на демократію детально відпрацьовані у Жана-Жака Руссо. Його теорія демократії ґрунтується на тезі про незалежність влади народу. Народ як колективна істота може бути представлений тільки загалом, а не обраними представниками. Його загальна воля виражається безпосередньо на зборах, де визначаються закони й діяльність уряду. Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Елітарна теорія - це меншість населення, яка приймає важливі в суспільстві рішення і керує більшістю (П.Шарон), здійснює найбільш важливі функції в суспільстві, має найбільшу вагу і вплив (С.Келер). Плюралістична демократія (від лат. pluralis – множинний) – концепція, за якою політична влада в сучасній державі перетворилася на „колективну владу” багатьох політичних організацій і об'єднань. Ідентитарні теорії демократії (від лат. identitas - тотожність, ідентичність) виходять з того, що існує народ як певне цілісне утворення з єдиною волею, яка повинна бути виражена без опосередкованих ланок. Основний акцент переноситься на пряму демократію, а принцип представництва обмежується або заперечується взагалі. Конкурентна теорія демократії виходить з визнання можливого неспівпадання інтересів різних груп і права виражати власну думку. Визнається законність існування у суспільстві протиріч і конфліктів, завдяки чому і складається політична воля, основою для згоди вважається принцип більшості, але визнається, що меншість має право бути почутою. Теорія партисипаторної демократії: залучення всіх верств суспільства в політичний процес від вироблення рішень до їх здійснення; поширення принципу участі на неполітичні сфери, наприклад, в освіті (доступність отримання освіти), в економіці (самоуправління і робітничий контроль на виробництві); децентралізація прийняття рішень - це означає, що з менш складних питань рішення приймаються через процедури прямої демократії; спрощення процедури виборів, стосовно США ідеологи лівих наполягають на відміні інституту виборців і на перехід до прямих виборців, на відміні системи реєстрації виборців.