92. Формы демократии.

В зависимости от форм участия народа в осуществлении власти выделяют прямую и представительную демократию. Прямая демократия. В прямой демократии между волей народа и ее воплощением в решения нет опосредующих звеньев: народ сам участвует в обсуждении и принятии решений. В подобной форме демократия была реализована в Афинском полисе, известно, что народные собрания, как правило, собирались каждые девять лет для принятия важных решений. Законодательство многих стран предусматривает: непосредственные формы участия граждан в законодательстве - референдум и инициативные движения. Референдум, который иногда называется плебисцитом (что в исследовательском переводе - народное решение), является прямым голосованием народа по важнейшим государственным вопросам. Различают два вида референдумов. Одни из них является своеобразным опросом, по результатам которого законы не принимаются, но власть должна учитывать его результаты. Представительная (репрезентативная) демократия. В представительской (репрезентативной) демократии воля народа выражается не прямо, а через институт посредников, поэтому ее называют делегированной демократией. Депутаты, политические лидеры, получив "мандат доверия" от народа через процедуру голосования, должны воплотить эту волю в законах и решениях, которые принимаются. Между народными представителями и теми, кого они выражают, устанавливаются отношения, основанные на полномочиях и ответственности власти перед народом. Плюсы и минусы каждой формы демократии. Ученые спорят о плюсах и минусах каждой формы демократии. Оппоненты прямой демократии приводят аргументы ее неэффективности, указывая: -на сложность принятия согласованных решений; -на недостаточную компетентность и на эмоциональную неуравновешенность народа; -на высокую степень манипуляции общественным мнением со стороны профессиональных политиков, что позволяет победить на выборах не мудрым лидерам, а демагогам; -на широкое развитие различных мнений, что мешает выработке решений.

93. Формы государственного устройства.

Форма державного устрою — це порядок взаємин між держ. та її окремими частинами. Розріз­няють унітарні, федеративні, конфедеративні, регіоналіст-ські (регіональні) д. Унітарна д. — це єдина д, що складається з адміністр-територ одиниць (областей, про­вінцій, губерній). Сьогодні більшість д світу — унітарні д (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У ба­гатьох унітарних д (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення. Автономія — відносно самостійна у здійсненні держав­ної влади територіальне утворення в межах д. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні законо­давство та органи влади, але суверенітету не має. Різновиди унітарних д:1)централізовані. Регіональні органи цих держав фор­муються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казах­стан, Франція); 2)децентралізовані. Регіональні органи утворюються незалежно від центру, як правило, за допомогою виборів(Велика Британія, Нова Зеландія). Федерація — союзна д, що скл з держав-членів або державо-подібних утворень (суб'єктів федерації). Різновиди федерацій: територіальні (США, Німеччи­на, Бразилія); національні (Бельгія, Індія); змішані (Ро­сія). Тепер у світі існує 24 федеральних д, більшість з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччи­на). Конфедерація — це тимчасовий союз д, створений для досягнення конкретної мети (завоювання незалежності). В такому випадку д об'єднують лише окремі напрями своєї діяльності (оборона, зо­внішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфеде­рації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі д, або еволюціонує у федерацію. (СНД, ЄС)Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з авто­номних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африканська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Історично відома ще одна форма державно-територіаль­ного устрою — імперія. Вона скл. з нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії.