81. Теории элит.

Более поздним представителем теории элиты был Гаэтано Моска. Он анализировал политическое господство на основе организационного подхода. Доступ в политический класс предполагает наличие особых качеств и способностей. Напр., в первобытном обществе ценилась военная доблесть и отвага, позже деньги и богатства. Но с амым важным критерием для отбора в элиту явл. способность управлять, наличие знаний о ментальности народа, его нах. хар-ра. Г. Моска приводил 3 способа обновления элиты: наследование, выборы и коонтация.

Вильфредо Парето придерживался несколько др. взглядов в вопросе формирования и обоснования теории элиты. Он говорил о круговороте элит, об их постоянной смене. В. Паретто наз. истории. кладбищем элит, т.е. привилегированных меньшинств, кот. борются, приходят к власти, пользуются этой властью, приходят в упадок и заменяются др. меньшинствами. Элиты имеют тенденцию к упадку, а «неэлиты» в свою очереды способны создать достойных преемников элитарным элементам. Ведь зачастую дети элиты могут не обладать всеми выдающимися качествами родителей. Необходимость постоянной замены и циркуляции элит обуславливается тем, что прежние элиты теряют энергию, ту кот. помогла им когда-то завоевать место под солнцем.

Теория «круговоротов» Барето. Он основал 2 типо элит: - элита «львы» наход. у власти тогда, когда в стране нужна сильная, жёсткая власть, при этом в стране сущ. принципы полит. стат. - элита «лисы» когда в стране полит. нестабильность и необход. в полит. обстановке, люди, кот. умеют быстро договариваться, находить временный союзников, принимать окулистские решения, быстро принебригать из одного полит. лагеря в другой.

Роберт Михельс – немецкий политолог и социолог. Наряду с Моско и Парето считается одним из основателей элитологии, а также социологии политических партий. В своем главном труде «Социология полит. партии в условиях демократии». Михельс приходит к выводу, что олигархия – неизбежная форма жизни крупных соц. структур. Известность Михельса связана со сформулированным им «железным законом олигархических тенденций»: демократия, дабы сохр. себя и достичь стабильности, вынуждена создавать организацию, а это связано с выделением элиты – активного меньшинства, кот. масса должна довериться, т.к. не может осущ. свой прямой контроль над этим меньшинством. Поэтому демократия неизбежно превращается в олигархию.

83. Теория лидерства.

В основі даного процесу лежить здатність лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття захоплення і любові. «Теорія рис» обґрунтовує висунення лідерів за їхніми особистими якостями (розум, хоробрість, знання і таке інше). "Ситуаційна теорія" аналізує поведінку лідера, який робить зусилля до визнання їм влади тільки при виникненні сприятливих можливостей або при гострій необхідності в лідері, наприклад, в екстремальній ситуації."Харизматична" концепція розглядає дії "природних лідерів", тобто видатних людей з нетиповою індивідуально закладеною сукупністю рис ("харизмою"). Концепція "сублімаційного" або "ідентифікаційного" лідерство аналізує дії суб'єкта, який у пошуках влади і визнання ідентифікує себе з "великою" справою і присвячує їй життя. Теорія "провідної ролі послідовників" розглядає лідерство як результат групової орієнтації на висунення лідера і готовності слідувати за ним."Синтетична" (комплексна або реляційна) теорія розглядає лідерство як складну функцію ситуації, очікувань послідовників і якостей самих лідерів. Продуктивні в аналізі взаємин в малих групах теорії лідерства не можуть претендувати на науковість в поясненні проблем соціального лідерства в масштабі великих співтовариств. Теорія людських ролей (Р.Бейлс) розглядає ролі "професіонала" лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально-емоційного фахівця", який вирішує проблеми людських стосунків..Синтетична (або комплексна) теорія розглядає лідерство як процес організації міжособистісних стосунків у групі, а лідер як суб’єкт управління цим процесом, причому сам феномен лідерства розглядається в контексті спільної групової діяльності. До ситуативної теорії визначає лідерство як продукт ситуації. Вимогли ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвиток.