Правова система Індії

Правова система Індії є оригінальною, відтворює самобутність історії розвитку країни, а також вплив англійського права. Для розуміння права Індій необхідно звернутись до індуського права.

Індуське право – це релігійна правова система, право общини, які віросповідують індуізм в Індії і інших країнах Південно-Західної Азії і Африки.

Головною рисою індуського права є його органічний зв’язок з релігією.

В індуістських книгах – шастрах викладені приписи, норми поведінки людей.

Шастри включають в себе:

– драхму (наука як поводити себе),

– артху (наука про користь, про політику);

– каму (наука про задоволення).

Трактати, в яких викладені драхми, називаються дхармашастри (закони Ману).

Індуське право змінилось в роки колоніалізації, коли була обмежена сфера застосування індуського права. Але в сучасних умовах індуське право продовжує діяти.

Зараз індуське право – це сукупність норм, які застосовуються тільки до індуської частини населення.

Індуське право і право Індії в сучасних умовах – це не одне і теж.

Різниця тут така, як між мусульманським правом і правом окремої мусульманської країни.

Право Індії – це національне право, яке діє на всій території країни.

Індійське право склалось ще тоді, коли країна знаходилась під керуванням Англії і це було найкращим способом регулювання відносин людей в країні.

Правова система Китаю

Правова система Китаю є упорядковуючим і в той час стимулюючим фактором розвитку країни.

Становлення правової системи Китаю – довготривалий історичний процес.

Традиційна Китайська концепція не відкидала права, але вважала, що право (закон) необхідне для тих, хто не керується мораллю, тобто для злочинців. Китайці не цікавились змістом законів. Закони, на їх думку, ненормальний засіб для регулювання конфліктів. Як у Японії, так і в Китаї вважалось ідеальним, щоб закони взагалі не приймались, а судові решення не виносились.

В стародавньокитайському суспільстві під впливом конфуціанства склалась недовіра до закону і негативне відношення до нього. Конфуцій закликав будувати відносини людей на основі моралі, вчив, що керувати повинні люди, а не закони.

Традиційно є стремління китайців обходити суди і вирішувати спори позасудовим методом. Але поступово ідеї про значення закону, кодифікації, пробивали собі дорогу. Після революції 1911 року були організовані кодифікаційні роботи. Були прийняті: Цивільний кодекс 1929-1931 рр. Цивільно-процесуальний кодекс 1932 р. Земельний 1930 р.

На процес кодифікації мали вплив європейські кодекси, що давало можливісь багатьом дослідникам віднести китайське право з певним обумовленням до континентальної правової сімї.

У 50 роках прийняті конституційні акти, які визначали правові основи держави. Проте у цей період У Китаї була відсутня цілісна правова система, що пояснювалось низькою правовою культурою і військово-командними методами керівництва.

50 – середина 70 років характеризується посиленням правового нігілізму, ігнорування закону у регулюванні суспільних відносин.

Після 70 років набула посилення законодавча діяльність. Великою подією було прийняття Конституції у 1982 р. , вступив у силу Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси.

За останні роки прийняті Загальні положення цивільного права, Цивільний процесуальний кодекс, закон про підприємства, оновлене кримінальне і кримінально-процесуальне право.