1144 Р. Мосульський емір завоював Едессу, що ста­ло приводом до 2-го хрестового походу (1147—1149). Похід закінчився поразкою хрестоносців.

Після здобуття 1187 р. єгипетським султаном Салах-ад-Діном Єрусалима відбувся 3-й хрестовий похід (1189—1192), очолений французьким королем Філіппом II Августом, імператором Німеччини Фрідріхом І Барбароссою і англійським королем Річардом І Левовим Серцем. Наслідком походу було загарбання фортеці Акри й остро­ва Кіпр, де було засновано Кіпрське королівство.

Під час 4-го хрестового походу (1202—1204) хресто­носці загарбали Константинополь і заснували на частині території Візантійської держави Латинську імперію. Імператором було обрано одного з вождів походу Балдуїна Фландрського, який, проте, не мав майже ніякої влади. Після ударів, яких завдали Візантійській імперії хрестоносці, вона вже ніколи більше не піднеслася.

На Балканському півострові утворились чотири най­важливіші "латинські" держави: Латинська імперія — зі столицею в Константинополі, Фессалонікійське ко­ролівство, Ахейське князівство (на Пелопоннесі) та Афінсько-Фіванське герцогство. Кожне з них поділялось на ряд графств і сеньйорій. Великі територіальні володін­ня придбала Венеція.

5-й хрестовий похід (1217—1221) спочатку був спря­мований проти Сирії, але потім хрестоносці рушили проти Єгипту, султан якого володів і Палестиною. Але внутрішні чвари і невміле командування згодом призве­ли до воєнних невдач, які змусили хрестоносців піти з Єгипту.

1228 р. розпочався 6-й хрестовий похід (1228—1229). Папа Григорій IX заборонив цей похід, бо його очолю­вав імператор Фрідріх II, який вів боротьбу з папством і був відлучений від церкви. Діючи більше дипломатич­ним шляхом, ніж зброєю, використовуючи боротьбу між дамаським еміром і єгипетським султаном за Сирію, Фрідріх II добився, що єгипетський султан віддав йому Єрусалим та ряд інших міст у Палестині. Але серед хре­стоносців спалахнули нескінченні чвари і збройні кон­флікти, тому мусульмани знову заволоділи Єрусали­мом, і на цей раз остаточно.

7-й хрестовий похід (1248—1254), на чолі якого стояв французький король Людовік IX, був спрямований проти Єгипту. Після часткових успіхів він закінчився воєнною катастрофою, внаслідок якої в полон потрапив і сам король, визволений потім за величезний викуп.

Людовік IX очолював і 8-й — останній — хрестовий похід (1270). Брати участь у ньому було мало охочих, _тому королеві доводилося наймати рицарів за гроші. Хрестоносці рушили проти туніського султана. У Тунісі розпочалася епідемія чуми, від якої частина хрестонос­ців загинула, зокрема і сам Людовік IX. Ті, що лиши­лися в живих, повернулись назад.

Папи закликали християнських государів до нових хрестових походів, збирали на це кошти. Проте жоден похід більше не відбувся.

Без підтримки Заходу колонії хрестоносців на Сході втримуватися своїми силами не могли. Єгипетські сул­тани відвойовували у них одне місто за іншим.

Хрестоносці закріпились тільки в Кіпрському ко­ролівстві. Головний порт Кіпру — Фамагуста — деякий час був дуже важливим торговельним пунктом східної частини Середземного моря. Король Кіпру мав титул короля Єрусалимського. У XV ст. острів було приєдна­но до володінь Венеції.

Припинення хрестових походів стало результатом соціально-економічних і політичних змін, що відбули­ся в Західній Європі в XII—XIII ст. Розвиток товарно-грошових відносин, бурхливе зростання міст, перехід у зв'язку з цим до грошової ренти створили для знач­ної частини пануючого класу нові джерела прибутків у самій Європі. Купецтво втратило інтерес до походів після встановлення прямих торговельних відносин з мусуль­манськими країнами.

Хрестові походи мали значний вплив на економіч­ний і культурний розвиток феодальної Європи: покла­ли край торговельному пануванню візантійців та арабів У східній частині Середземного моря. У результаті по­ходів Західна Європа ознайомилася з технікою і культурою Сходу, запозичила нові сільськогосподарські культури — гречку, рис, кунжут, абрикоси, кавуни, лимони, фісташки, спеції, почала вживати тростинний цукор.