1. Напрями кадрової політики
Існують такі напрямки кадрової політики:
Прогнозування, створення нових робочих місць з урахуванням впровадження нових технологій.
Розробка програми розвитку персоналу.
Розробка мотиваційних механізмів. Підвищення зацікавленості і задоволеності працею.
Створення сучасних систем найму і підбору персоналу.
Здійснення маркетингової діяльності в галузі персоналу.
Формування концепції оплати праці і морального стимулювання працівників.
Забезпечення рівних можливостей ефективної праці, її безпеки і нормальних умов.
Визначення основних вимог до персоналу в межах прогнозу розвитку підприємства.
Формування нових кадрових структур і розробка процедур механізмів управління персоналом.
2. Процес прийняття рішень.
Процес прийняття рішень
У процесі прийняття управлінських рішень менеджеру необхідно відповісти на такі питання: що робити, як робити, кому доручити роботу, що це дає тощо. Процес прийняття управлінських рішень досить складний і багатогранний, а також залежить від кваліфікації керівника, його стилю керівництва, ситуації, культури організації та ін.
Найбільш визнаним підходом до прийняття управлінських рішень є дотримання процедури і виконання обов’язкових дій: розпізнавання проблеми, встановлення цілей розв’язання проблеми, вивчення проблеми за допомогою збирання та оброблення інформації, обгрунтування реарістичних альтернативних дій, порівняння та відбір альтернатив, формулювання та видавання рішень.
Рис. 20. Основні етапи процесу прийняття рішень
3. Формальні і неформальні групи та керування ними.
Розрізняють формальні і неформальні групи. Формальна група - це група, яка створюється з волі керівника для організації виробничого, господарського, торговельного та інших процесів, її функція по відношенню до організації є виконання конкретних завдань і досягнення визначених конкретних цілей. Розрізняють три типи формальних груп.
1.Групи керівників(команда0 складаються з керівника і його безпосередніх підлеглих, які в свою чергу також можуть бути підлеглими (директор магазину та керівники відділів, або завідувач відділу та продавці)
2. Робочі групи складаються з осіб, які разом працюють над одним і тим же завданням у них є спільний керівник, але від команди вини відрізняються тим. Що у них більше самостійності при здійсненні своєї праці.
3.Комітети – це групи всередині організації, яким делеговано повноваження для виконання певного завдання або комплексу завдань.
Неформальна група виникає, як правило, спонтанно, не| має чітко визначеного статусу у суспільстві. Часто співробітники утворюють дружні спільноти на базі своїх контактів і спільних інтересів.
Неформальні групи в рамках формальної організації грають важливу роль в її життєдіяльності і керівникові необхідно налагоджувати взаємодію з такими структурами. Ця взаємодія може| підвищити ефективність формальної організації.
Основними характеристиками неформальних організацій є такі:
1. Наявність соціального контролю. Як показують дослідження, першим кроком у цьому напрямку є встановлення групових еталонів допустимої і недопустимої поведінки. Для того, щоб бути прийнятим в групу, особистість повинна дотримуватись цих норм, які в деяких випадках можуть не відповідати системі цінностей формальної організації.
2. Опір змінам. Люди можуть використати неформальну організацію для обговорення змін, що відбулися або мають відбутися у організації. В неформальних організаціях спостерігається тенденція до опору змінам.
3. Наявність неформальних лідерів. Якщо керівник формальної організації має підтримку у вигляді делегованих офіційних повноважень, то неформальний лідер спирається на визнання його групою. Суттєвими факторами, що визначають для учасника групи можливість стати лідером неформальної організації, є: індивідуально-психологічні особливості, вік, посада, професійна компетентність, розташування робочого місця, свобода пересування по робочій зоні, чуйність тощо. Точні характеристики обумовлені прийнятою в групі системою цінностей. Неформальний лідер реалізує дві основні функції:
• забезпечує групі її існування;
• допомагає групі у досягненні її цілей.
Основні фактори формування неформальних груп:
Причетність – задоволення потреби у почутті причетності – однієї з найсильніших емоційних потреб.
Взаємодопомога – можливість прямого звертання за допомогою до колег
Потреба у захисті – від несприятливого зовнішнього оточення
Потреба у доступі до неформального каналу інформації(спілкування)
5 Потреба у повазі з боку співробітників
Подолання можливого конфлікту між формальною і неформальною групами, встановлення гармонії в їх взаємовідносинах можливе за умови реалізації таких вимог:
• визнання існування неформальної організації і співпраця з нею, без погроз щодо її існування;
• вислуховування думок членів і лідерів неформальних груп, заохочення при цьому тих, хто сприяє досягненню цілей організації;
• вираховування можливості негативного впливу на неформальну організацію в ситуації, коли необхідно виконувати якісь дії;
• залучення представників неформальної організації до прийняття рішень з метою ослаблення опору змінам з боку цієї організації;
• швидкого надання точної інформації про різні перетворення і дії,
перешкоджаючи цим розповсюдженню чуток.
Білет№7