Література

1. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині ХУІІ ст. - К., 1986.

2. Борисенко В.Й. Українська держава в другій половині XVII ст. // Київська старовина. - 1994- - № 5.

3. Гуржій 0.І. Право в Українській державі (др. пол. ХУІІ-ХУШ ст.). - К., 1994.

4. Гуржій 0.І. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVIII ст.: кордони, населення, право. - К., 1996.

5. Дашкевич Я. Гетьманська Україна: Полки. Полковники. Сотні Лівобережжя // Пам'ятки України. - 1990. - № 2.

6. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959.

7. Крип'якевич І.П. Студії над державою Богдана Хмельницького. //НТШ.Львів, 1926. - ТТ. 144-145.

8. Левицкий О.И. Очерки внутренней истории Малороссии во второй половине XVII в. - К., 1875.

9. Левицький О. По судах Гетьманщини. - Харків, 1931.

10. Мельник Л.Г. Лівобережна Гетьманщина періоду стабілізації (1669-1709 рр.). - К.,1995.

11. Мірза - Авак'янц. Н. Нариси з історії суду в Лівобережній Україні другої

половини XVII ст. // Наук. Записки науково-дослідної кафедри історії української культури. - Харків, 1928. - № 5.

12. Окиншевич Л. Генеральна старшина Лівобережної України XVII - XVIII ст. // Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права УАН. – К., 1926. - Т.2.

13. Окиншевич Л. Рада старшинська на Гетьманщині. // Україна. - 1924. -Кн.4.

14. Пащук А. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII - XVIII ст. -Львів, 1967.

15. Петровський М.Н. До історії державного устрою України XVII ст. -Ніжин, 1930.

16. Петровський М.Н. До історії полкового устрою Гетьманщини. - К., 1929.

17. Пичета В.Й. Казацкое государство на Украине (XVII - XVIII ст.). - М., 1954.

18. Слабченко М. Малорусский полк в административном отношении. -Одесса, 1909.

19. Слабченко М. Судівництво в Україні XVII - XVIII ст. - Одеса, 1919.

20. Смолій В.А., Гуржій 0.І. Становлення української феодальної державності //УІЖ. - 1990. - № 10.

21. Смолій В.А. Українська козацька держава //УІЖ. - 1991. - № 4.

22. Софроненко К.А. Деятельность Малороссийского приказа во второй половине XVII - начале XVIII вв. - М., 1960.

23. Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (матеріали республіканських історичних читань). - К.,1991-1995 рр.

Тема 11. Соціально-економічний розвиток України в другій половині хvii ст.

(2 год.)

Заняття 1. ( 1 год.)

1. Зміни в земельній власності та землеволодінні.

2. Розвиток сільського господарства і тваринництва.

3. Розвиток промисловості. Переростання нижчих форм виробництва у вищі - капіталістичного типу.

Методичні поради до вивчення теми.

В ході національно-визвольної війни була знищена власність польських магнатів. А земля стала власністю Війська Запорозького. Одночасно завоювали право власності на землю селяни, козаки та міщани, які користувалися нею на правах вільної займанщини. Існувало також общинне і сябринне землеволодіння. Проте у власності общин залишилися переважно угіддя, а орні землі перейшли у приватне володіння. Внаслідок продажу та дроблення наділів під час сімейних поділів сябринне ( пайове ) землеволодіння поволі зникало, поступаючись місцем подвірному. Земельна власність козацької старшини існувала у вигляді рангових і приватних володінь. Рангові володіння формувалися з гетьманських і царських пожалувань старшині під час заняття нею посад „на ранг”. Із зміцненням позицій старшини чітко простежувалася тенденція до перетворення тимчасових рангових пожалувань у довічні.

Економічною основою розвитку України традиційно залишалось сільське господарство, а його провідною галуззю – зернове землеробство. Треба зазначити, що сільське господарство Гетьманщини, Слобожанщини та Запоріжжя базувалось переважно на використані найманої робочої сили, а не кріпаків, як це було до війни. Чернігівський, Стародубський та Сумський полки спеціалізувалися на вирощуванні коноплі, що дало поштовх розвиткові капіталістичних текстильних мануфактур. Запоріжжя спеціалізувалось переважно на веденні скотарства. Розвинуте тваринництво України відіграло важливу роль у становленні суконних мануфактурі накопиченні багатства в руках підприємливих старшини, шляхти, заможних козаків і селян. На Правобережній Україні домінуючим залишалось феодальне землеволодіння. Проте, нездатність польської влади примусити селян відбувати регулярні відробітки в фільварках змусила польських панів перевести своїх селян на грошовий чинш.

При розгляді останнього питання студентам необхідно акцентувати увагу на тому, що національно-визвольна війна, звільнивши селян від кріпацької залежності від польських феодалів, суттєво розширила ринок вільнонайманої праці – однієї з головних умов прискореного розвитку промисловості. Зокрема, у текстильному виробництві створювалися розсіяні ( децентралізовані ) мануфактури, виробництво на яких базувалось на використанні переважно вільнонайманої робочої сили й поділу праці. Розсіяні мануфактури другої половини XVII ст. підготували грунт для виникнення централізованих полотняних і суконних мануфактур на початку XVIII ст. Найбільшою прибутковістю відрізнялись селітроварні, гути, рудні і винокурні, що призвело до їх прискореного переходу з рук багатих майстрів у власність козацької старшини і монастирів. Запорізьких майстрів кораблебудування, що будували як річковий, так і морський флоти, неодноразово запрошував до Росії царський уряд. Отже, загалом промисли зберігали риси капіталістичної мануфактури - основи індустріального суспільства. Безперервні воєнні дії, панування польських феодалів серйозно перешкоджали розвиткові промисловості Правобережної України. На відміну від Лівобережної та Слобідської України багато правобережних міст перебували у власності окремих магнатів і шляхти. У промислах провідні позиції продовжували займати польські пани. Незначна частина заможних українців виступала в ролі орендарів і суборендарів промислів, які належали польським магнатам і шляхті. Проте така участь у виробництві значною мірою гальмувала накопичення капіталів в руках українських підприємців.

Заняття 2. ( 1 год.)

1. Формування соціальних груп старшини, шляхти, духовенства і міського патриціату.

2. Становище селян.

3. Становище козацтва.

4. Становище міщанства.

5. Нові соціальні групи населення і податкова система.

Методичні рекомендації до вивчення теми.

Формування соціальної структури українського суспільства в ході національно-визвольної війни відбувалось в напрямку ліквідації перепон між різними групами населення, відкриваючи широкі можливості для переходу людей з однієї верстви до іншої, що підривало станову основу середньовічного суспільства. Зокрема, перетворення козацької старшини на панівний стан суспільства відбувалось шляхом середньовічної імунізації, яка була юридично закріплена в Коломацьких статтях 1687 р. шляхом звільнення її від податків. Українській шляхті в цих умовах не залишалось нічого іншого як завойовувати привілейоване місце в суспільстві через старшинські посади. Становище православного духовенства було неоднозначним. З одного боку, воно перетворилось з переслідуваного на привілейований стан суспільства, з іншого – не змогло протидіяти поступовому підпорядкуванню московському патріархату, яке завершилось у 1687 р. Основна маса міського патриціату надавала перевагу промисловому підприємництву і торгівлі як головному джерелу збагачення. Проте, перетворення, зокрема, лівобережного купецтва в окремий стан гальмувалось конкурентною торгівельно-підприємницькою діяльністю козацької старшини, яка стримувала темпи накопичення купецького капіталу, а відповідно і його вплив на розвиток товарно-грошових відносин.

В ході висвітлення другого питання необхідно звернути увагу на те, що селянство Гетьманщини поділялось на селян „вільних” військових сіл та залежних селян. Особисто вільні селяни перебували у віданні Військового скарбу й становили основний фонд для пожалувань козацькій старшині, шляхті і православним монастирям. Основною тенденцією соціальних відносин на Лівобережжі стало переростання особистої залежності селянина на залежність кріпосницького характеру, що виявилось в повторному закріпаченні селянства. Саме наприкінці XVII ст. з запровадження дводенної панщини соціальна залежність селянства еволюціонувала в залежність кріпацьку.

Аналізуючи становище козацтва, слід зазначити, що його привілеї були узаконені ще в перші роки національно-визвольної війни. Козацтво звільнялось від загальнонародних повинностей і поборів, мало право власності на землю і ряд пільг в торговельно-промисловій діяльності. Судити їх могли тільки козацькі суди різних рівнів. Права козаків передавались у спадок. Проте, старшина. Українська шляхта і монастирі різними шляхами намагались перетворити козаків на своїх підданих, змушуючи їх відбувати різні повинності. У 1698 р. гетьманський уряд спеціальним універсалом наказав полковникам поділити всіх козаків на виборних ( несли військову службу ) і під помічників ( допомагали виборним при спорядженні на службу ). Юридично козацтво Слобожанщини поділялось на полкових і міських козаків. Якщо до міських козаків дозволялось записувати всіх бажаючих, то до полкових – лише заможних. В 1700 р. слобідське козацтво теж поділилось на виборних та підпомічників.

В ході національно-визвольної боротьби змінився соціальний статус міщанства, який визначався царськими грамотами і нормами магдебурзького права. Міщани магістратських міст мали податковий і судовий імунітети, ремісничі та торговельні пільги. В залежності від економічного становища міщанство поділялось на три соціальні групи: міська верхівка ( багаті купці і власники майстерень ), середні кола ( дрібні ремісники і торгівці ), міські низи ( незаможні ремісники і торгівці ). У другій половині XVII ст. боротьба міщан за свої права набуває антистаршинської спрямованості і їм вдається, в цілому, зберегти за собою самоуправління, політичні права та економічні привілеї.

Посилення впливу царської Росії на Лівобережжя в другій половині XVII ст. призвело до зрощування новоявлених буржуа з козацькою старшиною, а соціальна структура населення Гетьманщини, таким чином, еволюціонувала в напрямі кріпосницької Росії. Важливим наслідком національно-визвольної революції стало послаблення податкового тиску на народні маси, внаслідок чого козацтво, селянство та міщанство отримало певні можливості для накопичення економічного потенціалу. Головною формою податкових зобов’язань селян „вільних” військових сіл були державні податки і повинності. Найбільш тяжкою для селян виявилася візницька повинність: перевезення військових вантажів, гінців і чиновників. Місцева влада залучала жителів до ремонту гребель, мостів, доріг. Спочатку на утримання війська збирався подимний податок, а з 60-х років його замінила „стація” – податок продуктами. Податковий тиск на поспільство посилився після створення в 1669 р. охотницького війська чисельністю в 1 тисячу козаків. Міщани брали участь в утриманні гетьманської та міської адміністрацій, сплачували торговельне мито, показанщину, осінщину тощо. На Правобережжі і в Галичині польський уряд намагався відновити стару соціальну структуру населення, де б головні позиції належали магнатам і шляхті. Наступ польського уряду на права козацтва завершився його скасуванням в 1699 р.

Реферати

Вплив визвольної війни на демографічну ситуацію в Україні.

Людські втрати України від набігів татар.

Заселення Слобожанщини.

Розвиток мануфактурного виробництва.

Старшинські родини.