3. Конституційний контроль і нагляд. Субєкти і об’єкти конституційного контролю

Функція захисту прав і свобод здійснюється органами конституційної юрисдикції шляхом використання трьох основних форм їхньої діяльності: за допомогою абстрактного, конкретного й індивідуального контролю відповідності конституції й закріпленим у ній правам і свободам людини та громадянина законів та інших нормативних актів, а також судових і адміністративних рішень.

Контроль – система відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган може скасовувати акти підконтрольного органу.

Нагляд – система відносин, за якої наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і принаймні призупинити дію його акта, але скасовувати або виправляти повинен сам піднаглядний орган.

Конституційний контроль – будь-яка форма перевірки на відповідність (несуперечність) конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені для участі в здійсненні публічної влади.

Конституційний контроль можливий лише там, де діє писане право, у тому числі писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими іншими національними та місцевими правоположеннями.

Контролю щодо несуперечності конституційним (органічним) законам, підлягають звичайні закони, прийняті на референдумі, внутрішньодержавні договори, акти виконавчої влади, акти самоврядування. Проводиться також перевірка відповідності національних законів міжнародним договорам. Крім того, здійснюється контроль актів і дій громадських об'єднань, на які держава поклала певні владні функції (палата виробників певних товарів може видавати сертифікати і допускати при цьому дискримінацію). Межі конституційного контролю охоплюють також створення та діяльність політичних громадських об'єднань, політичних партій.

Отже, контроль - це перевірка на відповідність конституції дій посадових осіб - президента, членів уряду, верховних суддів.

Конституційний контроль здійснюється и у формі індивідуальної або колективної скарги, що передбачає наділення індивіда – суб'єкта прав і свобод людини, а також різних об'єднань громадян, юридичних осіб правом подавати в конституційний суд скарги про порушення своїх прав і свобод законами, нормативними актами, судовими рішеннями. Конституційна скарга виступає як важливий правовий засіб захисту індивіда від сваволі держави.

Суб'єктами конституційного контролю можуть бути фізичні та юридичні особи, а також державні органи, що володіють правом запиту про конституційність того чи іншого акта. Коло суб'єктів конституційного контролю встановлюється законодавством і наглядової практикою соотвествующей країни.

Система суб'єктів конституційного контролю включає в себе:

1. Органи публічної влади:

а) органи державної влади або наділені самостійними правами їх структурні підрозділи або частини їх складу:

· Президент (голова) держави наглядач за дотримання Конституції за допомогою права вето, звернення до Конституційного Суду \, відсторонення посадових осіб, винних у порушенні Конституції і т.д.;

· Парламент чи встановлена ​​законом частина його членів;

· Самі конституційні суди у випадку, якщо вони наділені правом розгляду справ за власною ініціативою;

· Уряд;

· Суди загальної юрисдикції як суб'єкти звернення до Конституційного Суду;

· Суб'єкти федерацій;

· Захисник народу (прав людини) або прокурор;

б) органи місцевого самоврядування;

2. Союзи фізичних осіб як суб'єкти права на звернення до Конституційного Суду:

а) політичні партії;

б) громадські об'єднання;

3. Фізичні особи як суб'єкти права на звернення до Конституційного суду:

а) громадяни;

б) іноземні громадяни;

в) особи без громадянства.

Об'єктами конституційного контролю можуть бути конституційні, органічні та ординарні закони, поправки до конституції, парламентські регламенти, нормативні акти виконавчих органів державної влади.

Конституційні або органічні закони можуть мати вищу юридичну силу, ніж закони звичайні. Перевірка звичайних законів на непротиворечие органічним входить у цьому випадку в поняття конституційного контролю. В цей же час закони, прийняті шляхом референдуму, перевірці на конституційність звичайно не підлягають, оскільки являють собою безпосередній прояв народного суверенітету. Але якщо для прийняття або зміни конституції шляхом референдуму потрібне особливе більшість (наприклад абсолютне), то закони прийняті референдумом за відсутності такої вимоги, цілком можуть перевірятися на конституційність.

Закони приймаються Парламентом Республіки Молдова можуть бути конституційними, органічними і ординарними.

1. Конституційними законами є лише ті, які формують норми конституційного права, виконують функцію джерел даного права, а саме її галузі. Відповідно до ст. 72, п.2 Конституції Республіки Молдова »Конституційні закони - це закони щодо перегляду Конституції». Їх прийняття регулюється ст. 141-143 Конституції Республіки Молдова, глее вказується, що ініціатива з прийняття таких законів може виходити від:

а) не менше ніж 200 000 громадян Республіки Молдова, які мають право обирати. При цьому, гарждане, від яких виходить ініціатива перегляду конституції, повинна представити не менше половини районів і муниципиев, в кожному з яких повинні бути зібрано 5 000 підписів на підтримку цієї ініціативи;

б) не менш ніж 1? 3 депутатів Парламенту;

в) президента Республіки Молдова;

г) уряду;

Проекти конституційних законів представляються парламенту тільки разом з висновком Конституційного Суду, прийнятий не менш, ніж чотирма суддями.

Парламент має право прийняти закон про внесення змін до конституції не раніше шести місяців після подання відповідної пропозиції.

Закон приймається двома третинами (2? 3) голосів депутатів. Якщо протягом року після зміни до Конституції Парламент не ухвалив відповідний конституційний закон, пропозиція вважається таким, що втратив силу.

2. Органічні закони - регулюють, як правило будь-якої конституційно-правовий інститут у цілому або всі його істотні сторони, а їх будинок виробляється на основі бланкетних норм, що містяться в Конституції.

У ст. 72, п.3 Конституції Республіки Молдова, що органічним законом регламентується:

- Виборча система;

- Організація і проведення референдуму;

- Організація і діяльність Парламенту;

- Організація та діяльність Уряду;

- Організація і діяльність Конституційного Суду, Вищої ради магістратури, судові інстанції, адміністративного суду;

- Організація місцевого управління, території, а також загальний режим місцевої автономії;

- Організація і діяльність політичних партій;

- Порядок створення особливої ​​економічної зони;

- Загальний правовий режим власності та успадкування;

- Загальний режим трудових відносин, професійні спілки та соціаль-

ва захист;

- Загальна організація освіту;

- Загальний режим релігійних культів;

- Режим надзвичайного, облогового та воєнного стану;

- Правопорушення, покарання і режим відбування покарання;

- Оголошення амністій ​​та помилування;

- Інші області за яким конституцією передбачено прийняття орга-

чних законів.

Органічні закони приймаються відповідно до ст. 74, п.1 Конституції Республіки Молдова, більшістю голосів обраних депутатів, після розгляду не менш як у двох читаннях.

3. Ординарні закони - всі інші закони прийняті Парламентом Республіки Молдова в порядку поточного законодавства, що регулюють менш важливі суспільні відносини, що утворюють предмет конституційного права.

Серед законів виділяються кодифіковані закони: основи законодавства, кодекси.

У багатьох країнах конституціями встановлюється примат міжнародного права над національним. Звідси випливає, що перевірка відповідності національних законів міжнародним договором також охоплюється конституційним контролем. Нерідко перевіряються підготовлені проекти міжнародних договорів або пописан міжнародні договору до набуття ними чинності. Проте складніше йде справа у разі, коли є розбіжності між чинним міжнародним договором і конституцією. Деякі конституції містять норми, спрямовані на недопущення таких розбіжностей.

Так, Конституція Франції в ст. 54 закріпила: «Якщо Конституційний Рада за запитом Президента Республіки, Прем'єр-міністра чи Голови однієї з палат встановить, що міжнародне зобов'язання, містить положення, що суперечить Конституції, то дозвіл на його ратифікацію може бути дана тільки після перегляду Конституції».

Але як бути якщо з'ясувалося розбіжність між новоприйнятої конституцією і раніше укладеними міжнародним договором або в результаті реформи для раннє укладених міжнародних договорів перестав їй відповідати? У цьому випадку підлягає застосуванню міжнародний договір до тих пір, поки розбіжність не буде усунуто або шляхом зміни відповідно до міжнародного права міжнародного договору, або шляхом внесення відповідного змін до конституції.

До об'єктів конституційного контролю ставляться так само перевірка на відповідність конституції дій посадових осіб. Як правило, це відноситься до президентів, прем'єр-міністрам, їх заступникам, іншим членам уряду, верховним, а нерідко і взагалі всім суддям і т.д. Наслідком такої невідповідності зазвичай є позбавлення посади за допомогою процедури імпічменту.

В якості об'єктів конституційного контролю можуть бути акти і дії громадських об'єднань, на які держава поклала певні владні функції. Наприклад, що об'єднує виробників певного роду товарів або послуг палата може бути правомочна на їх сертифікацію і допускати при цьому заборонену конституцією дискримінацію.

Конституційний контроль часто поширюється на створення і діяльність політичних громадських об'єднань.

Можлива і перевірка конституційності приватноправових актів (заповітів, договорів тощо), якими не виключаються порушення конституційних принципів - рівноправності рішень, заборонені расовою дискримінацією і т.д. так само як і судових рішень.

4. Класифікація і види Конституційного контролю. Парламенський контроль, як різновид конституційного контролю. Конституційний контроль голови держави и правительству. Судовий конституційний контроль.

Види конституційного контролю

Вони можуть класифікуватися по різних підставах:

а) за часом існування конституційний контроль може бути попереднім або наступним. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу. Подальший контроль поширюється в принципі на діючі, принаймні офіційно опубліковані акти;

б) за місцем існування конституційний контроль може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній контроль проводиться самим органом, який видає акт, зовнішній - іншим органом. Внутрішній контроль як правило попередній, але є приклади і наступного внутрішнього контролю. Нерідко такий контроль носить консультативний характер і не виключає зовнішнього контролю. Зовнішній контроль в більшості випадків наступний. У всякому разі не прийняті ще проекти актів, як правило зовнішньому контролю не піддаються

с) з точки зору правових наслідків конституційний контроль може бути: консультативним і ухвалюють. Рішення в порядку консультативного контролю моральної, а не юридичною системою. юридично воно нікого не зобов'язує і не пов'язує. Навпаки, рішення приймаються в порядку постановляючої контролю, обов'язково, навіть общеобязательно: але якщо воно оголошує акт відповідний конституції, жодних претензій до нього в цьому плані більше не приймаються, а якщо акт оголошений неконституційним, то втрачає юридичну силу. Найчастіше під конституційним контролем розуміється саме постановляючої контроль.

г) щодо обов'язковості проведення конституційний контроль може бути: обов'язковим і факультативним. У першому випадку акт обов'язково піддається конституційного контролю, зазвичай попередньою. Факультативний контроль здійснюється тільки у разі заявленої ініціативи правомочної суб'єкта. Найбільш часто конституційний контроль буває факультативним: проводиться на вимогу правомочного органу чи посадової особи, будь-якого індивіда, у якого виникли сумніви в конституційності акта.

д) за формою конституційний контроль може бути абстрактним і конкретним. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акта або норми поза зв'язку з якою-небудь справою. Попередній - може бути тільки абстрактним (але не навпаки). Конкретний контроль здійснюється тільки у зв'язку з якимись, найчастіше судовою справою, при вирішенні якого підлягають застосуванню певними норми чи акти, оспорювані з точки зору конституційності. Він, отже, - завжди наступний. Абстрактний контроль має певні переваги перед конкретними: дозволяє ширше поглянути на проблему співвідношень оспорюваного акту з Конституцією, забезпечує єдність і несуперечність контролю і краще відповідає ідеї поділу влади. Щоправда, конкретний контроль створює краще можливості для більш-менш оперативної захисту прав людини.

е) за своїм обсягом конституційний контроль може бути повним або частковим. Повний контроль охоплює всю систему суспільних відносин, врегульованих конституцією. Частковий же контроль поширюється лише на певні їх сфери, наприклад на права людини і громадянина, на федеративні відносини і т.д.

і) за змістом конституційний контроль буває формальним і матеріальним. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних умов та вимог, які до видання акта, тобто входило чи видання акта до компетенції видаваного органу, чи дотримані процедурні вимоги при цьому, і належним чином оформлені видано акт. Матеріальний же контроль має справу із змістом акта і означає перевірку відповідності цього змісту положень конституції.

ж) з точки зору дії в часі, а точніше кажучи зворотної сили, також спостерігаються дві форми конституційного контролю. Перша форма - ex tunc - означає, що рішення про визнання неконституційності має зворотну силу і норма або акт, оголошені неконституційними вважаються недійсними з самого початку (з моменту їх видання або моменту вступу в силу конституційної норми, в якій вони стали суперечити). Звідси випливає, що повинні бути відновлені відносини, існування до цього моменту, відшкодовано збитків, вчинений їх виданням і т.д. Це породжує більше складнощів, а часом просто неможливо, особливо коли неконституційні норми або акт діяли тривалий час. Тому частіше застосовується друга форма - ex nunc - означає що рішення про неконституційність дійсний тільки на майбутнє, а всі колишні наслідки дії неконституційної форми або акта залишаються в силі. Наприклад, конституція Румунії 1991 року в частині 2 ст.145 прямо встановлює «рішення конституційного суду є обов'язковими і мають силу тільки на майбутнє» (пропозиція 1).

У практиці сучасних зарубіжних країн застосовуються дві форми конституційного контролю - попередній і наступний.

Попередній контроль передбачає перевірку конституційності закону на стадії їх проходження через парламент (Швеція, Фінляндія, частково Франція). Точніше кажучи в цьому випадку мова йде про перевірки конституційності законопроектів. Після санкціонування законів і їх промульгації вони не можуть бути піддані перевірці на конституційність. У тому випадку, якщо виникає потреба у прийнятті закону, який свідомо буде суперечити конституції, повинна бути внесена відповідна перевірка і поправка до конституції.

У тих країнах, де застосовується наступний конституційний контроль (США, Італія, Німеччина, Франція) перевірки на конституційність піддаються закони, промульгірованние і, що вступили в силу. У деяких країнах (Франції, Нікарагуа, Панама) застосовуються обидві форми конституційного контролю).

Орган, який здійснює конституційний контроль, може визнати суперечить конституції або весь закон цілком, або окремі його положення. За загальним правилом, рішення органів конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуті тільки їм самим.

Правовим наслідком визнання закону або іншого акту цілком, або частково втрачають юридичну силу і перестає застосовуватися судами. Це відноситься, звичайно тільки до подальшого конституційного контролю. У тих країнах, де конституційний контроль прямо не передбачений писаною конституцією, визнання закону неконституційним не тягне за собою його формальної відміни. Це може зробити тільки парламент. Опротестований закон формально рахується в корпусі діючого законодавства, але не застосовується судами. У країнах, де конституційний контроль передбачений основним законом, (Індія, Канада, Колумбія) визнання закону конституційним, означає його юридичну скасування.

Для країн, які застосовують наступний конституційний контроль, серйозне значення має питання про те, з якого моменту перестає діяти закон, визнаний що суперечить конституції. Значення названої проблему пояснюється тим, що між прийняттям закону парламентом і визнанням його неконституційним може пройти чимало часу, протягом якого на підставі опротестованого закону виникли численні правовідносини. У цьому випадку застосовуються два принципи:

а) закон визнається недійсності в моменту його вступу в силу;

б) закон вважається недійсним з моменту визнання його неконституційним.

Другий принцип більш часто застосовується, оскільки він не породжує невизначеності в цивільному обороті та інших правовідносинах.

Верховна Рада України як орган законодавчої влади, будучи суб’єктом (органом) правової охорони Конституції України, здійснює відповідну функцію у наступних формах:

■ усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

■ здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та закону (в тому числі, у формі прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів України);

■ вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

■ призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;

■ дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України;

■ затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

■ надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

■ здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією та законом;

■ прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

■ затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї (вище перелічені повноваження парламенту передбачені ст. 85 Конституції України).

Функція правової охорони Конституції України (конституційного контролю) здійснюється Верховною Радою України також у формі діяльності Рахункової палати, парламентських комітетів, а також тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Крім цього, Верховна Рада України функцію правової охорони Конституції України здійснює в процесі своєї повсякденної діяльності, реалізуючи свої повноваження відповідно до Основного закону держави. Аналогічно це стосується і Президента України.

Президент України, відповідно до Конституції України, є главою держави і виступає від її імені. Як глава держави Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (відповідно до статті 102 Конституції).

Як гарант додержання Основного Закону держави Президент України, відповідно до статті 106 Конституції України, здійснює наступні повноваження:

■ припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених Конституцією (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції);

■ реалізує своє право законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції);

■ призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою (п. 8 ст. 106 Конституції);

■ зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ст. 106 Конституції);

■ скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституції);

■ приймає відповідно до закону рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях (пункти 20, 21 ст. 106 Конституції);

■ призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України (п. 22 ст. 106 Конституції);

■ підписує закони, прийняті Верховною Радою України (п. 29 ст. 106 Конституції);

■ має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (п. 30 ст. 106 Конституції);

■ за поданням Кабінету Міністрів України звільняє з посади голів місцевих державних адміністрацій; скасовує рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України (ч. ч. 4, 8 ст. 118 Конституції);

■ зупиняє дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з мотивів їх невідповідності Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (ч. 2 ст. 137 Конституції);

■ звертається з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 ст. 150 Конституції); 2) офіційного тлумачення Конституції України та законів України (пункт 2 ст. 150 Конституції); надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (ч. 1 ст. 151 Конституції).

Спеціалізованим органом правової охорони Конституції України є Конституційний Суд України. В його діяльності реалізуються усі засоби (гарантії) правової охорони Конституції України - конституційний контроль, конституційно-правова відповідальність, гарантії стабільності Конституції України. Ці засоби (гарантії) правової охорони Конституції України реалізуються Конституційним Судом України при здійсненні повноважень щодо:

■ вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;.

■ надання висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість;

■ надання висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

■ офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

■ надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України.

Здійснюючи визначені Конституцією повноваження, Конституційний Суд України виконує завдання щодо гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України.