4.Організаційні структури управління підприємством

Організаційна функція управління - це процес створення раціональної та продуктивної структури підприємства.

Сучасні великі підприємства - це національні та багато­національні компанії, які вкладають капітали в різні галузі і мають підприємства в багатьох країнах світу. У складі великих фірм є десятки наукових лабораторій, складна система матеріально-техніч­ного постачання та збуту, яка охоплює чисельних агентів, підпри­ємства технічного обслуговування тощо. Для ефективного функціону­вання таких фірм необхідні, перш за все, досконалі внутрішні зв'язки. Об'єднання різних частин підприємства в єдине ціле забезпечується організаційною функцією менеджменту.

Практичним результатом впровадження організаційної функції є:

• затвердження структури виробництва;

• структура органів управління;

• схема взаємозв'язків між підрозділами;

• регламентація функцій, підфункцій, робіт та операцій;

• встановлення прав та обов'язків органів управління та службових осіб;

• затвердження положень та інструкцій;

• підбір, розміщення кадрів і формування штатів працівників у керуючій та керованій системах.

Організаційна структура управління найчастіше визначається як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції по управлінню підприємством. Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є: склад та структура функцій управління; чисельність працівників для реалізації кожної управлінської функції; професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління; склад самостійних структурних підрозділів; кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними; інформаційні зв'язки.

Категорія структури відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури - невід'єм­ний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності.

Згідно з іншим визначенням, організаційна структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління підприємством. Ця конструкція має або формальний, або нефор­мальний вираз і охоплює два аспекти:

1) канали влади та комунікації між адміністративними службами та працівниками;

2) інформацію, яка передається цими каналами. Основними елементами організаційної структури управління є:

• склад і структура функцій управління;

• чисельність працівників для реалізації кожної управлінської функції;

• професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

• склад самостійних структурних підрозділів;

• кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

• інформаційні зв'язки.

Організаційна структура управління повинна відповідати таким вимогам:

• адаптивність (здатність організаційної структури пристосо­вуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);

• гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);

• адекватність (постійна відповідність організаційної структу­ри параметрам керованої системи);

• спеціалізація (функціональна замкнутість структурних під­розділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

• оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);

• оперативність (недопущення безповоротних змін в керо­ваній системі за час прийняття рішення);

• надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);

• економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації)

• простота (легкість для персоналу, розуміння та пристосу­вання до даної форми управління та участі у реалізації мети підпри­ємства).

На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. До найбільш вагомих факторів можна віднести:

• розміри виробничої діяльності підприємства (середня, мала,велика);

• виробничий профіль підприємства (спеціалізація на вироб­ництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);

• характер продукції, що виробляється, та технологія її виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво);

• сфера інтересів підприємства (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок);

• масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т.ч. виробничих, збутових тощо);

- характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо). Виділяються два класи організаційних структур управління виробництвом: бюрократичні та адаптивні.

Бюрократичні організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил та норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.

Концепція бюрократії (від французького "бюро, канцелярія" або грецького "влада, панування", букв. - панування канцелярії) була сформульована німецьким соціологом Максом і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства

Основними характеристиками раціональної бюрократії є:

• чіткий розподіл праці, що призводить до появи високо­ кваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

• ієрархічність управління, при якій кожний нижчий рівень контролюється вищим та підпорядковується йому;

• наявність системи узагальнених формальних правил та стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов'язків та скоординованість завдань;

• дух об'єктивізму, з яким офіційні особи виконують посадові обов'язки;

• найм на роботу у суворій відповідності з кваліфікаційними вимогами.

Основними типами бюрократичних організаційних структур управління є: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна (комбі­нована), продуктова, регіональна. Кожна з них має свої переваги та недоліки і діє ефективно лише при певних обставинах.

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення керуючих дій в одній ланці управління.

Суть лінійного управління полягає в тому, що на чолі кожного виробничого підрозділу знаходиться керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпоряд­ження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства).

Така схема підпорядкування і звітності - основа лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відпові­дають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки (рис. 1.1).

Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління представлені на рис. 1.2.

У практиці управління лінійна організаційна структура вико­ристовується рідко, як правило, малими та середніми підприємствами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв'язків по кооперації.

Функціональний тип організаційної структури управління.

Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління. Реалізація управлінських функцій

цілому. При лінійно-функціональній структурі управління переважа­ючою є лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Комбіновані струк­тури забезпечують такий рівень розподілу праці, при якому лінійні ланки управління покликані приймати рішення та контролювати, а функціональні - консультувати, інформувати, організовувати, плану­вати.

Продуктовий тип організаційної структури управління

передбачає створення в структурі підприємства самостійних господарських підрозділів - виробничих відділень, орієнтованих на ниробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в компанії за окремими видами або групами продуктів і передача їм повноважень по управлінню виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.

Оскільки виробниче відділення саме виступає центром прибутку, воно здійснює не лише фінансовий, а й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств. *

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу крупні широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній із них вказана структура має свої особливості. Вони випливають, перш за все, з рівня диверсифікації продукції та характеру спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності та унікальності (рис. 1.8, 1.9).

Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу.

Види матричних структур досить різноманітні, що дозволяє вибрати найбільш придатну структуру з врахуванням масштабів та особливостей виробництва. Всі вони орієнтовані на прискорення та ефективне вирішення поставленої мети (завдання).

Конгломератний тип організаційної структури управління не є сталим та впорядкованим. В цьому випадку організація набуває форми, яка найкраще підходить до конкретної ситуації. Так, в одному відділенні фірми може використовуватись продуктова структура, а в другому - функціональна структура, а в третьому - матрична.

Така структура дуже популярна серед підприємців в наукоємких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої.

Формування та вдосконалення організаційних структур управ­ління в сучасних умовах господарювання передбачає врахування дина­мізму зовнішнього середовища та реалізацію нових, нетрадиційних для вітчизняних підприємств, функцій управління.