2.2.2 Латинізми

Латинська мова, як і давньогрецька, ще з часів античності є однією з мов культури та науки, що сприяє її використанню і в сучасних умовах як основу створення термінів-неологізмів. Українська мова при цьому може запозичувати латинські за походженням терміни живопису як у суто латинському варіанті, так і з впливом тієї мови, що першою застосувала латинський корінь для назви певного явища живопису.

Латинська мова стала також посередником у запозиченні українською мовою лексем-грецизмів, що переосмислені у Давньому Римі. Так, термін сепія [44, c. 168] ( від грецького “каракатиця”) називає фарбу для малювання сіро-брунатного кольору, яка первісно добувалася саме з молюсків, та є назвою малюнка, виконаного цією фарбою (у техніці сепії працював, наприклад, Т.Г. Шевченко).

Через посередництво латинської та польської мов прийшло в українську мову грецьке слово “школа” [53, c. 387], яке первісно звучало як “схолія”. З грецької через латину запозичене в склад інтернаціональної термінології поняття стиль [53, c. 791], що первісно позначало паличку для письма, а як поняття поетики стало застосовуватися саме у стародавніх римлян.

Інші запозичення в термінологічну лексику живопису української мови є власне латинськими за походженням. Так, термін книжної графіки екслібрис [44, c. 59] означає “з книг”, адже екслібрис використовується як книжний знак, термін орнамент [44, c. 123] генетично пов’язаний з латинським дієсловом “прикрашати”. Термін форма [53, 889] у термінології малярства є двозначним: як поняття мистецтвознавства, що означає зовнішній вигляд, обрис предмета, у поліграфії ж він називає поверхню для друкування, у тому числі й художніх репродукцій.

Латинські запозичення можна чітко відрізнити за певними елементами граматичної побудови запозичень. Так, терміни натура [44, c. 111] (у значенні, що має відношення до живопису), фактура [44, c. 189], фігура [53, c. 574] (в обох випадках те ж само), карикатура”[44, c. 80] мають однотипний суфікс, що присутній і в інших запозиченнях з латини: культура, колоратура, статура тощо.

Ще один яскравий показник латинського походження термінів – суфікси “-ацій(а)” та “-цій(а)”: аплікація [44, c. 23], композиція [44, c. 89], консервація [44, c. 90], реставрація [44, c. 183], декорація [44, c. 56], карнація [47, c. 351], ілюстрація [44, c. 72], пропорція [44, c. 144], репродукція [48, c. 101].

Показниками запозичення з латини можуть бути також префікси. Так, терміни дрібної пластики, схожої за технікою до гравірування, інталія [44, c. 74], інкрустація [44, c. 74] та інтарсія [44, c. 75] містять один і той же префікс, що семантично показує на заглиблення. Відповідно, всі названі техніки зображення пов’язані з різьбою. У словах “ілюмінування” [44, c. 71] та “ілюстрація” бачимо ще один префікс латинської мови – “іл-“.

Деякі терміни-латинізми до певної міри асимілюються в українській мові, що на рівні функціонування знаходить, наприклад, вираження в активних словотворчих процесах з однією твірною основою: “декор, декоративний, декоратор” [44, c. 63], “тон, тональність, тонування” [44, c. 189]. Ті ж процеси засвоєння латинських за походженням основ та використання їх для творення термінів живопису бачимо і в інших мовах.

При цьому українська мова може як передавати особливості вимови генетично латинських слів іншими мовами, так і передавати такі терміни таким же чином, як вони мали б звучати на латині. Так, слово “перспектива” [47, c. 219] вироблено як термін у французькій мові, але маємо його у такому звучанні, як би воно виглядало у латині. Те ж само можна сказати і про живописні терміни “примітив”, “примітивізм” [48, 219], що, за наявності латинських твірних основ, вироблені у французькому мистецтвознавстві.

На цій основі діє традиція називати національні чи міжнародні школи живопису за допомогою латинських основ з латинськими суфіксами чи з грецькими основами та латинськими суфіксами: абстракціонізм [44, с. 5], академізм [44, с. 8], авангардизм [44, с. 7], супрематизм [48, с. 277], кубізм [47, с. 357] та ін.

Ця традиція цілком жива і зараз, тому що дозволяє достатньо легко охарактеризувати певне художнє явище, виділивши його ключову мистецьку рису: “супрематизм” – “найвищий”, “імпресіонізм” – заснований на вираженні, “експресіонізм” – базований на експресії і таке ін.

Таким чином, терміни живопису, що генетично є латинізмами, функціонують в українській термінології малярства з тих причин, що, по-перше, латинська мова є основою цілого шару інтернаціональних термінів, по-друге, вона довгий час була писемною мовою ряду західноєвропейських країн, які до того ж, як французька, є романськими, тобто похідними від латини.