62. Способи тлумачення норми права.

Способи тлумачення – сукупність однозначних прийомів мислення, що застосовуються для змісту норм права.

1-й спосіб тлумачення – граматичний (мовний) – уяснення змісту норми права шляхом аналізу її словесного формулювання. Шляхом дослідження мовної форми встановлюється її зміст. Уяснення змісту норми права починається з розгляду змісту окремих слів. Морфологічний аналіз слів та синтаксичний аналіз речення.

2- й спосіб - систематичний – уяснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами. Спосіб виходить з призначення норми бути частиною єдиного цілого тобто системи права і на цій підставі визначати логічний зв'язок норми права.

3-й спосіб – логічний – спосіб при якому оперують матеріалом самої норми, використовуючи такі прийоми логіки, як логічне перетворення речення, аналогія, аргументи від протилежного.

4-й спосіб – риторичний – спосіб тлумачення для якого характерним є уяснення змісту норми права на основі аналізу конкретно історичних умов її прийняття.

5-й спосіб – спеціально-юридичний - спосіб тлумачення заснований знаннях юридичних наук.

6-й спосіб – функціональний – основне значення: в яких функціонує і в яких впливає на зміст цієї норми.

За суб‘єктами тлумачення поділяють на: офіційне і неофіційне.

Офіційне тлумачення - роз‘яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов‘язковий характер для всіх суб‘єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юр. наслідки. Відрізняється від неофіційного формою (виражається і інтерпретаційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них) і особливим порядком здійснення. Ці акти мають загальнообов’язковий характер. Як правило, виражається в письмоваій формі.

Офіційне тлумачення по характеру і юр. наслідкам поділяється на - нормативне, що є обов’язковим в процесі вирішення всіх справ даного виду (інтерпретаційні акти ВРУ, КМУ, Президента, ВСУ, Постанова Пленуму Верховного Суду - “Про судову практику в справах втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність) і казуальне, коли норма права роз‘яснюється по конкретній справі, тобто уточнюються суб’єктивні права і обов‘язки та ін. юр. факти і обставини в рамках конкретних правовідносин (розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ). Найбільш розповсюджене таке офіційного тлумачення в рішеннях ВСУ по конкретним справам. Є обов’язковим для осіб відносно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним

Офіційне тлумачення поділяється також на - аутентичне, яке офіційно дає той орган, який приймав акти і делеговане, (роз’яснюється тим органом, який держава уповноважила давати обов‘язкове тлумачення.

Неофіційне тлумачення, що здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають право на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми.

Існує в 2 різновидах:

- доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичний коментар);

- повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та будь-ким з громадян.

Значення тлумачення:

1. Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права.

2.Сприяє забезпеченню принципу законності, тому що забезпечує єдине розуміння та застосування норми.

3. Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві.

4. Дає можливість заповнити прогалини в праві.

Тлумачення правових норм – це спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування і роз’яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять, термінів і може бути виражена в інтерпретаційних актах.

Це певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм, і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з’ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в норм.-прав. актах. Без правильного розуміння значення і змісту норм права і нормат.-прав. актів неможливе правильне застосування правових норм.

Тлумачення служить правильному, точному і однозначному розумінню і застосуванню норм.-прав. актів, що в свою чергу впливає на стан законності і правопорядку. Тлумачення не повинно вносити поправок в діючі норм.-прав. акти.; не повинно підміняти правотворчий процес.

Правильне тлумачення норм права необхідне для всіх форм реалізації прав. норм – при дотриманні, використанні, виконанні і особливо при застосування норм права (в процесі прав. виховання і прав. пропаганди).

Три підходи до розуміння і визначення тлумачення прав. норм:

1. тлумачення - це є з’ясування значення і змісту правових норм для себе;

2. тлумачення - це є роз’яснення прав. норм для інших;

3. тлумачення - це є одночасно процес – з’ясувати і роз’яснити зміст і значення правових норм, понять і термінів як для себе так і для інших.

Тлумачення може виражено в усній і письмовій формі. Воно може мати офіційний і неофіційний характер. Офіційний характер – дається офіційними державними органами і виражається в спеціальних актах тлумачення.

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація права) - інтелектуальна діяльність суб'єкта по встановленню точного змісту (сенсу) норм права, що здійснюється за допомогою певних прийомів і способів та має на меті правильну реалізацію і підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин.

Структура системи тлумачення права:

1. Об'єкти тлумачення - закони і підзаконні акти, нормативні договори та інші джерела (форми) права. Об'єктами тлумачення можуть бути також проекти нормативних актів, правозастосовні акти;

2. Суб'єкти тлумачення - органи держави, посадові особи, громадські організації, окремі громадяни;

3. Предмет тлумачення - зміст права, виражений у ньому соціальний компроміс як результат узгодження суспільних, соціально-групових та індивідуальних інтересів (воля народу). Зміст права щонайкраще розкривається через принципи права.

Тлумачення необхідне в процесі правотворчості, оскільки при виробленні нових правових приписів йде значеннєве зіставлення з приписами чинних актів. Значення тлумачення виявляється в процесі систематизації нормативно-правових актів - створенні зводів законів, зібрань і довідників із законодавства, обліку нормативних актів. Особливу значущість тлумачення здобуває в процесі реалізації права - при укладанні угод і договорів хозяйнуючими структурами, у діяльності громадських організацій і громадян, при застосуванні правових норм судами, органами прокуратури, арбітражу, іншими державними органами. Актуальним стає імплементаційне тлумачення, що пов'язане з імплементацією норм міжнародного права в систему національного законодавства.

Тлумачення норм складається з двох елементів:

1) з’ясування розкриття значення юридичних норм «для себе»;

2) роз’яснення розкриття значення юридичних норм «для інших»

Якщо з'ясування не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є викладом змісту державної волі і вираження її зовні.

Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права:

- правильне і однакове розуміння;

- правильне і однакове застосування.

Тлумачення права не містить (і не повинно містити) норм права. Воно лише встановлює зміст і сферу дії тлумачного акта, права і обов'язки суб'єктів права, указує, як зміна умов, поява нових фактів впливають на реалізацію, застосування норми права та ін.

Тлумачення права, як правило, не має самостійного значення у відриві від норми або акта і цілком розділяє її (його) долю: зі скасуванням (зміною) норми або акта скасовується (змінюється) її (його) тлумачення.

Важливим конструктивним правилом тлумача (інтерпретатора) є таке: чим недосконаліший закон, тим досконаліше, точніше, тонше має бути його роз'яснення.

Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу:

1) аналіз буквального тексту, тобто «літери закону»;

2) догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на підставі правових розпоряджень (догма права);

3) соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов закону, які дозволяють пізнати волю нормо-творчого органу («дух закону»).

Думка інтерпретатора йде від аналізу буквального, мовного тексту («літери закону») до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм, а також до моральних, соціальних та іншим підстав, передумов правових розпоряджень («духу права»).

Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта. Встановити їх дійсне значення можна лише за допомогою тлумачення.

Види тлумачення норм права:

- види тлумачення норм права за суб’єктами (офіційне тлумачення і неофіційне тлумачення);

- види тлумачення норм права за обсягом їх змісту (буквальне тлумачення, поширювальне тлумачення, обмежувальне тлумачення).

Способи (методи) тлумачення — це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення:

1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;

2) системне тлумачення — це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання;

3) історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-порівняльне) — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Важливим є урахування соціально-економічних і політичних факторів, які обумовили ініціативу і саму появу акта, процесу його обговорення — парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

Всі способи юридичного тлумачення використовуються в сукупності, комплексі.

Деякі вчені (С.С. Алексеев) відрізняють ще логічне і спеціально-юридичне тлумачення.

Логічне тлумачення — це з'ясування змісту норми права через використання законів і правил формальної логіки; дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і вислови, а поняття, які вони відображають.

Спеціально-юридичне тлумачення — це з'ясування значення норми, яке ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону — дефініції понять, а також у роз'ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне тлумачення посідає центральне місце серед інших способів тлумачення.

Логічний і спеціально-юридичний аналіз — це скоріше не прийоми аналізу правових норм, а «засадничі» начала і якісні характеристики інтерпретатора, і як такі вони входять до систему його інтелектуальної діяльності, є її основою. Інакше: це внутрішній ціннісний зріз професійної правової культури.

Отже, виділення логічного і спеціально-юридичного аналізу правових норм як спеціальних «зовнішніх» способів (методів) тлумачення не є обов'язковим.

Види тлумачення норм права за суб’єктами.

Тлумачити норми права можуть всі суб’єкти права. Суб’єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Залежно від суб’єктів тлумачення має різні юридичні наслідки.

За суб’єктами і юридичними наслідками розрізняють:

Офіційне тлумачення - роз’яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’ясняються.

Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в зв'язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх застосування.

Офіційне тлумачення поділяється на: нормативне та казуальне.

- нормативне – офіційне роз’яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин.

- казуальне (індивідуальне) – офіційне роз’яснення, обов’язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз’яснити норму, щоб правильно вирішити справу (судове – здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ; адміністративне – здійснюється міністерствами, відомствами).

Неофіційне тлумачення - роз’яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридично обов’язковою силою (тлумачення статті закону професором права). Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству.

Неофіційне тлумачення:

1) професійно-правове (тлумачення вченими вузів, юристів-практиків, прокурорів, суддів, адвокатів);

2) компетентно правове ( тлумачення норм права історика, філософа, журналіста);

3) повсякденне (тлумачення норм права всіма суб’єктами правовідносин на основі життєвого досвіду).

Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту (три способи):

- Буквальне тлумачення (зміст норми права відповідає буквальному тексту).

- Поширювальне (розширювальне) тлумачення (зміст норми права ширше за її буквальний текст).

- Обмежувальне тлумачення (дійсний зміст норми права вужче за її текстуальний вираз).

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використ. різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, фцнкціональий, телеологічний (цільовий).

1. Граматичний або мовний спосіб тлумачення – знання літературної мови народу, офіційну державну мову. Із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в те ксті нормативного акту, практику слововживання.

Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові.

2. Логічний спосіб тлумачення – використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення:

а) логіч. перетворення

б) виведення норм із норм

в) висновки “а fortiori”

г) висновки із понять

д) висновки по аналогії

є)висновки від протилежного

ж) доведення до абсурду

3. Систематичний спосіб тлумачення норм права – регулюють сусп. відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв’язку, тобто в певній системі.

4. Історичний спосіб тлум. – необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соц.-економ. і політичних умов прийняття норм.-прав. актів.з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню.

5. Функціональний спосіб тлумачення норм права – у врахуванні факторі і умов, в яких реалізується вплив факторів на зміст норми.