14. Держава та особа. Співвідношення.

Відносини між державою та особою базуються на необхідності встановлення такого балансу, при якому:

• з однієї сторони, особа мала можливість безперешкодно розвивати власні здібності та реалізовувати свободи, що надаються їй суспільством та державою;

• з іншого боку держава отримала б визнання та підтримку своєї діяльності з боку особи, що виконує обов’язки та несе відповідальність.

В сучасній юр. літ-рі склалося два підходи до визнач. співвіднош. „держава та особа”.

I гуманістичний (природно-правовий), що характеризує особу, як мету діяльності держави, а державу, як засіб досягнення цієї мети. Права належать особі від природи, вона володіє ними незалежно від держави. Завдання держави є закріплення цих прав, їх дотримання та створення умов їх реалізації. Зміст та обсяг прав людини розширюється по мірі розвитку суспільства.

II статистичний (позитивіський), що характеризує державу як мету, а особу як засіб досягнення мети. Права особи надаються державою чи суспільством, держава гарантує ці права та закріплює їх законодавством. Потрібно враховувати, що держава закріплює права, що відповідають її інтересам. Вказаний підхід отримав назви патерналістичний, що забезпечує можливості особі, як і будь-якій дитині в сім’ї, звернутися до батька (держави) за наданням певних можливостей. В будь-якому випадку, співвідношення держави та особи застосовується на повному взаємовпливі.

Держава:

• гарантує кожному інформацію про права та свободи;

• забезпечує реальне здійснення прав;

• надає громадянину свободи виявити себе у всіх сферах суспільної діяльності;

• обмежує права громадян лише у встановлених законом випадках;

• гарантує захист прав судом;

• діє в межах закону та наданих їй повноважень;

• відповідає за неправомірні дії посадових осіб по відношенню до громадян;

• зобов’язана відшкодовувати збитки особі у випадку завдання моральних чи матеріальних збитків посадовими особами за власний рахунок;

• гарантує право на звернення особи за захистом прав і свобод до відповідних міжнародних судових органів чи міжнародних структур, учасником яких є держава.

Особа:

• користується наданими правами;

• виконує покладені обов’язки;

• несе відповідальність у випадку порушення правових норм;

• звертається за захистом до держави;

• може вимагати відповідальність посадових осіб;

• бере участь у формуванні та діяльності представницьких органів держави;

• може висловлювати власну думку з приводу ефективної діяльності держави;

• бере участь у формуванні громадської думки;

• є суб’єктом суспільних відносин та суб’єктом громадянського суспільства.

15. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства.

Пройшов значний час як сформувалось громадянське суспільство. Суспільство взагалі ширша категорія ніж громадянське суспільство. ГС більш якісне суспільство.

Структурні елементи ГС:

1. асоціативний аспект – н-д спілка журналістів певне об’єднання де інтереси груп;

2. сама структура;

3. функціональний момент – саме функціонування.

Спочатку були індивіди, сім’я, племена і т.і. – форми ГС.

Гром. Сус. розглядається як співтовариство вільних незалежних суб’єктів кожному з яких надаються рівні права, та покладаються на них рівні обов’язки, які функціонують шляхом відображення та гарантування різноманітних суспільних інтересів.

ГС – це історичний етап розвитку людського сус-ва, його конкретна якісна характеристика, в якому реалізують свої інтересита потреби вільні індивіди через систему відносин, структурними елементами якого є організації (політичні партії, громадські об’єднання) та різного роду утворення, які охоплюють всі сфери суспільного життя, та є своєрідним регулятором свободи людини – поєднало асоціативний, с труктурний, функціональний моменти.

Риси:

1. ГС –сукупність вільних індивідів. Н-д:

• в економічній сфері – кожен індивід є власником тих засобів, які йому необхідні для нормального функц-ння, існує свобода вибору форми власності, вільний вибір роду занять, професії, можливість користуватись її результатами.

• в соціальній сфері – належність індивіда до певної спільноти: сім’я, група – це одночасно автономна самостійність індивіда, який забезпечує свій інтерес.

1. ГС – відкрите соціальне утворення. Н-д:

• право вільного виїзду і в’їзду за межі території держави;

• відсутність жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення (гласності, свободи слова, критики); можливість обміну інформаційними, науковими, освітянськими програмами.

3. ГС – це складна плюралістична структурована система, яка характеризується повнотою, стійкістю та відтворюваністю.

4. ГС – це система, яка має свої механізми розвитку та управління (громадська ініціатива, громадський обов’язок, невтручання держави).

5. ГС – правове демократичне суспільство. Н-д: йому притаманно верховенство ідей права, поділ права на публічне та приватне. Єдність таких категорій – як право та закон. Правове закріплення гілок влади: законодавча, виконавча, судова.

Структура ГС – внутрішня будова суспільства, яка характеризується багатогранністю та взаємодією його складових частин, забезпечуючи його цінність та динамізм.

Структура представлена п’ятьма елементами, які проявляються в сферах життєдіяльності суспільства:

1. Соціальна система – сукупність об’єктивно сформованих спільностей суб’єктів та взаємозв’язки, які між ними існують. Н-д: інститут сім’ї (як існує сім’я), гуртки – які відображають соціальну сутність населення; нація; раса; група.

2. Економічна система – сукупність ек-х інтересів та відносин в які вступають суб’єкти в процесі обміну, розподілу, споживання економічного суб’єкта. Н-д приватні підприємства.

3. Духовно-культурна – відносини між суб’єктами, їх об’єднаннями, державою, суспільством в цілому, які стосуються духовно-культурних благ та матеріалізовані інститути через які ці відносини реалізуються (система охорони здоров’я).

4. Інформаційна – складається в результаті спілкування суб’єктів один з одним і через масову інформацію (радіо, телебачення і т.ін.).

5. Деякі вважають політичну, але не вчитель.