15. Особливості соціально-економічного розвитку Російської Федерації.

Економічну специфіку країни визначили як клімат, так і наявність багатих природних ресурсів, і розміщення населення, і певні історичні особливості. Російська економіка переживала важкий перехідний період як результат попереднього історичного розвитку: командні методи вже не діють, а ринкові механізми ще не почали функціонувати повною мірою. У процесі переділу власності і привілеїв відбулося злиття політичної та адміністративно-господарської номенклатури, розгром загальносоюзного центру і розвал СРСР, зняття будь-яких обмежень на фінансово-економічну діяльність. Перехід до нового стану суспільства відбувався не буржуазно-демократичним, а кримінально-бюрократичним шляхом. Внаслідок перебудови в економічній сфері було підірвано фінансову систему країни, розбалансовано економіку, сформувався товарний дефіцит.

Росія, як і інші колишні союзні республіки, вступила у фазу економічного, політичного і соціального регресу. На початок 1992 р. РФ замикала третій десяток країн за загальним обсягом ВВП, в 11 разів скоротився золотий запас країни, удвічі - експорт нафти, зовнішній борг СРСР зріс у 5 разів, а загальна заборгованість Росії на початок 1997 р. становила понад 127 млрд. $.

Таким чином, в порівнянні з наддержавою СРСР нинішня економічна ситуація в РФ є „карликом в економіці". Якщо у 1913 р. вона посідала 5 місце у світі за виробництвом промислової продукції, мала 8,2% світового випуску продукції обробної промисловості, 50% видобутку нафти, Росії належало перше місце у світі з виробництва і експорту зерна, то зараз частка ВВП Росії 1,6% від світового рівня.

Також величезне відставання РФ у науково-технічному прогресі. Рівень комп'ютеризації в країні становить менше 1% від американського. З обсягу наукомісткої продукції світового ринку на частку Росії припадає лише 0,3% (США - 20%, Японії - 8,5%). Головними причинами стали панування в країні протягом семи десятиліть економічної системи централізованого планування, а також здійснення владою упродовж 1990-х рр., коли відбувся перехід до ринкової економіки, послідовно популістської політики.

Структура економіки Росії в радянський період відображала економічну структуру СРСР у цілому. Все промислове й сільськогосподарське виробництво контролювалося державою і тільки близько 3% оброблюваної землі перебувало в приватній власності. Більше 20% радянської економіки працювало винятково на військові цілі (для порівняння, у США й країнах Західної Європи - 5-6%). У Росії ця частка була ще вищою внаслідок концентрації тут військової й важкої промисловості. Частка економіки, що була зайнята виробництвом товарів народного споживання, становила всього 5-10% (у США й країнах Західної Європи - 35-40%). Радянська віра в ефективність великомасштабного виробництва в сполученні із системою централізованого планування, прагненням господарників до самозабезпечення (щоб підстрахуватися на випадок непередбачених обставин) призвела до превалювання в російській економіці великих промислових комплексів. Нерідко один завод був єдиним виробником того чи іншого виду продукції. Руйнування радянської системи централізованого планування призвело до порушення зв'язків між підприємствами, а перевага практично монопольного виробництва продукції привела до занепаду промислового виробництва.

1992 р. російський уряд Є. Гайдара вдався до радикальних економічних реформ. Головними завданнями стали забезпечення фінансової стабілізації й міжнародної конвертованості рубля, розширення зовнішньої торгівлі й забезпечення валютних надходжень для перебудови економіки. Але результатом була лише лібералізація цін, прискорена приватизація державних і муніципальних підприємств. Більша частина державної власності опинилася в руках партноменклатури й пов'язаних з нею осіб. До кінця 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 20%, а реальна зарплата - на 50%. Махінації із власністю, несплата податків, розкрадання державних коштів та інші різновиди економічного шахрайства спричинили "дикий" капіталізм в Росії.

У1996р. російський уряд став продавати цінні папери на міжнародних ринках. У 1997 р. російський біржовий ринок вважався найпривабливіщим у світі. Беручи .іноземні запозичення під високі відсотки, Російськя держава не створювала умов для економічного розвитку, заздалегідь припускаючи, що не зможе повернути позики. Податкова політика в цей період не була збалансованою і лише в другому півріччі 1997 р. зростаючий дефіцит бюджету,що подвоївся з ростом страйкового руху, змусив уряд приділити більше уваги збору податків. Однак спроби уряду реформувати податкове законодавство не були підтримані Думою.

До початку другого півріччя 1997 р. уряду стало складно урівноважувати доходи й витрати бюджету. Команда Кирієнка, що складалася з прихильників ринкових реформ, вступила у неминучу конфронтацію з російськими фінансовими й регіональними елітами: збір податків з юридичних і фізичних осіб, скасовано податкові пільги на експорт для двох регіональних компаній — „Татнефти" й „Башнефти", що були змушені сплатити податки. Але безуспішна була спроба позбавити привілеїв найбільші корпорації „Газпром" й ЄЕС („Єдині енергосистеми Росії"). Через відсутність джерел фінансування уряд так і не зміг покрити дефіцит бюджету, а заборгованість із виплати зарплат продовжувала зростати. У той же час зросли витрати на обслуговування зовнішнього й внутрішнього боргу, особливо за державними короткостроковими зобов'язаннями (ДКЗ). 17 серпня 1998 р. уряд Кирієнка оголосив про девальвацію рубля й тимчасову відмову від сплати боргів.

Російський дефолт 1998 року — відмова Російської Федерації виконувати зобов'язання за своїми облігаціями. Наслідки: девальвація національної валюти рубля, різке зростання цін і стрімке падіння рівня життя. Виведення капіталів іноземними інвесторами, які задавали тон на російському ринку, практично призвело до колапсу на російському ринку акцій, що тільки почав розвиватись. Криза зробила серйозний вплив на розвиток всього фондового ринку. Він значно змінив конфігурацію сил, позицій учасників ринку, вплинув на технології торгівлі. На думку експертів, позитивним наслідком кризи 1998 року стало підвищення конкурентоспроможності російської економіки. Внаслідок девальвації рубля ціни на імпортні товари усередині країни зросли, а ціни російських товарів закордоном впали, що дозволило їм зайняти ринки, які вони не могли зайняти раніше. Криза 1998 року дала шанс російській промисловості набрати силу, відгородивши її від імпорту та збільшивши експортні можливості. Головним результатом кризи 1998 року можна назвати відхід економіки від сировинної моделі і розвиток інших галузей економіки, які до фінансової кризи заміщалися імпортом.

Фінансова криза в Росії 2008 року — фінансова криза, що відбувається на ринках Російської Федерації після поєднання невпевненості через глобальну банківську кризу та побоювань через війну у Південній Осетії так і через відновлення ризиків державного втручання у справи стратегічних підприємств. Економіка Росії істотно залежить від цін на енергоносії, особливо цін на нафту, яка знизилась більше ніж на половину від рекордного показника.

Росія ділиться на одинадцять великих економічних районів: Північно-Західний, Північний, Центральний, Волго-В'ятский, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський і Далекосхідний.

Західний Сибір: видобуток нафти й газу

Східний Сибір: гідроелектростанції, кольорова металургія й лісова промисловість,

Далекий Схід: поклади золота, алмазів, велика кількість риби й морепродуктів.

Північний район: видобуток вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю й інших металів, заготівля лісу й вилов риби.

Північно-Західний, Центральний, Волго-В'ятский, Уральський і Поволзький райони: розвинене машинобудування, хімічна, легка, харчова промисловість, енергетика й сфера послуг.

Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ: розвинене сільське господарство і харчова промисловість.

Російське сільське господарство, що виробляє більше 1/5 валового національного продукту країни, має регіональну спеціалізацію. На 3/5 орної землі засівають пшеницю, ячмінь, овес і жито. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (переважно соняшник, цукровий буряк, льон), овочі (у Середній смузі й на Північному Заході) і баштанні культури (на півдні). У 1991 р. 97% сільськогосподарських земель Росії перебували у розпорядженні 26 тис. великих господарств, контрольованих державою. До кінця 1990-х років усе ще не були прийняті закони, що допускають приватну власність на землю, і головними виробниками сільськогосподарської продукції залишалися колгоспи й радгоспи.

Залізниці, більша частина яких розташована в Європейській Росії, перевозять 3/4 усіх вантажів, а річковий та автомобільний транспорт - близько 15%. Для багатьох районів Півночі й Далекого Сходу ледь не єдиним видом транспорту є авіація.

У господарстві сьогоднішньої Росії зайнято 66 млн. осіб, з них у сільському господарстві - 15%, промисловості - 30%. Частка у ВНП: сільського господарства - 7%, обробної промисловісті - 31%, сфери послуг - 55%. Під сільськогосподарським обробітком - 8% території, під пасовищами - 4%, зрошується - 5,6 млн. га сільськогосподарських угідь.

Найбільш розвинутими галузями економіки є нафто- і газовидобувна промисловість, важка промисловість (головним чином підприємства воєнно-промислового комплексу). Значного розвитку набуло виробництво електроенергії. Найбільші ГЕС: Саяно-Шушенська, Красноярська (, Братська, Усть-Ілімська. Працює 29 атомних (частка у виробництві електроенергії 13%).

Загальна довжина залізниць - 149 тис. км. Найдовшою є Транссибірська магістраль (Москва-Владивосток). РФ має розгалужену мережу нафто- і газопроводів як внутрішніх, так і тих, що транспортують енергоносії в Західну Європу, в т. ч. транзитом через Україну. У Росії побудовано 75 аеропортів, два космодроми - Плисецьк і Капустин Яр. Має РФ розвинутий морський та річковий флот. Основні морські порти - Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Находка, Владивосток.

Експорт: нафта, природний газ, метали, ліс, вугілля, продукція хімічної промисловості, промислові вироби, зброя тощо.

Імпорт: електроніку, побутову техніку, продовольство, споживчі товари, обладнання, транспортні засоби.

Осн. торговельні партнери: СНД, Балтії, Китай, Німеччина, Туреччина, СІЛА. Частка у зовнішній торгівлі України на початку 2000-х рр. становила 42,8%.

Попри доволі значні темпи зростання російської економіки на початку XXI ст., помітних зрушень у підвищенні життєвого рівня населення не відбулося. Це пояснюється тим, що Росія й досі є, по суті, сировинним придатком Заходу. Згідно з даними Світового банку паливно-енергетичний комплекс РФ у 2004 р. забезпечував 80% російського експорту, а 25% ВВП становили надходження від продажу нафти і газу. Завдяки стабільно високій світовій ціні на нафту і монопольне встановлення РАО „Газпром" ціни закордонним споживачам російського газу, Росія практично розплатилася зі своїми зовнішніми боргами і навіть створила Стабілізаційний фонд у розмірі 60-70 млрд. $.

Нинішня соціальна структура Росії недосконала, в певному сенсі "безструктурна", суперечлива. Для неї характерне переважання значних маргінальних верств (безробітних, біженців, жебраків), не пов'язаних власне з виробництвом. Переважають крайні групи в матеріальному відношенні: надбагатих і надбідних, причому в співвідношенні за рівнем доходів приблизно 1:20-50 і більше. Надбідних включають в себе представників класичних суспільних класів, прошарків і груп, сільське і міське населення, людей розумової (особливо) і фізичної праці, значні маси соціально-етнічних груп, насамперед у районах бойових, військових дій.

В умовах кризового стану російського суспільства ні теоретично, ні тим більше практично не можна ставити завдання ліквідації нерівності. Мова повинна йти про запобігання його крайнощів, тобто недопущення глобальної поляризації соціальних груп, верств і класів з метою уникнути соціального вибуху і забезпечити стабільність у суспільстві. Політики розуміють вибухонебезпечність такій ситуації, робляться певні кроки для її запобігання, але вони часто непослідовні, прийняті заходи є далеко не повними і погано реалізуються.

Один з найбільш перспективних напрямків у вирішенні проблем соціального захисту в нинішніх умовах Росії - збалансоване поєднання грошових і не грошових видів допомоги.

ВИСНОВОК: Отже, незважаючи на величезні розміри території, достаток природних ресурсів, розвинену промислову базу й високий рівень освіченості населення, частка російської економіки у світі незначна. У структурі її переважає важка промисловість, передусім металургія, хімія, машинобудування, енергетика, лісова, промисловість.

• понад 80% національного експорту Росії припадає на поставки мінеральної сировини та напівфабрикатів (нафти, газу, необроблених діамантів, алюмінію, нікелю, азотних добрив, прокату чорних металів);

• Росія щорічно експортує високотехнологічної продукції на суму близько 3 млрд. дол., або в п'ять разів менше, ніж Таїланд, і в 10 разів менше, ніж Китай;

• частка Росії у світовому експорті інформаційного устаткування становить 0,04% (а Китаю — 7,1%, тобто в 178 разів більше!);

• Росія експортує 60% видобутої нафти, 35 — видобутого природного газу; 90 — міді, 97 — нікелю, 98 — алюмінію і 90% мінеральних добрив, яких недоотримує вітчизняна рілля, у результаті чого в країні не забезпечено продовольчу безпеку (Росія щорічно закуповує понад 50% продовольчої продукції на суму понад 30 млрд. дол.);

• фізичний обсяг експорту практично не зростає — все досягається за рахунок сприятливої кон'юнктури цін на сировину.

Економіка Росії тяжко хвора на «голландську хворобу» (гостру залежність економіки та бюджету від експорту одного-двох різновидів сировини, який забезпечує левову частку доходів держави; при цьому потреби населення в товарах і послугах задовольняються за рахунок імпорту, а власне виробництво розвивається слабко). Наявність великих запасів мінеральної сировини заважає країні зайнятися модернізацією виробництва й поставити застарілу економіку на сучасні рейки.

Після 2000 року видобуток нафти і газу (основних продуктів експорту) вдвічі випереджає приріст запасів. Після 1990 р. у Росії не відкрито жодного великого родовища нафти чи газу. Тенденція до зниження видобутку та скорочення запасів характерна для всіх корисних копалин, що видобуваються в Росії. Якщо в найближчі роки не буде вжито енергійних заходів з геологорозвідки, то до 2025 р. буде майже повністю вичерпано розвідані поклади нафти, газу, свинцю, молібдену, нікелю, міді, олова, а запаси діамантів, золота й срібла — ще раніше.