17. Війни в Чечні, їх вплив на суспільно-політичне та економічне життя Російської Федерації.

Найгострішою внутрішньою проблемою 90-х років для Росії залишалася чеченська. Ще 6 вересня 1991 р. у Грозному було проголошено незалежність Чеченської республіки Ічкерія. її очолив колишній генерал Радянської Армії Джохар Дудаев, обраний 27 жовтня 1991 р. президентом Ічкерії. Поведінка Грозного розглядалася Москвою як загроза цілісності Російської Федерації. Події на Північному Кавказі були спричинені як розпадом Радянського Союзу, так і надзвичайно складною і драматичною історією відносин між Росією і народами регіону.

Спочатку в стратегії усунення режиму Дудаева Кремль покладав надії на створену за його ініціативою антидудаївську тимчасову Раду Чеченської республіки. Проте сам факт зв'язків чеченської опозиції з федеральною владою, участь російських регулярних військ разом з нечисленними військовими загонами опозиції в "марші на Грозний" у листопаді 1994 р. згуртували чеченський народ навколо президента Дудаева. 10 грудня 1994 p., відповідно до секретного наказу Б.Єльцина, у Чечню було введено федеральні війська. Цілі російського керівництва: покінчити з нелегітимним режимом Дудаева, відновити на території Чечні конституційний правопорядок, захистити інтереси некорисного, нечеченського населення й зберегти республіку у складі Російської Федерації. Зі свого боку, чеченське керівництво прагнуло утримати незалежність.

В ході військових дій обидві сторони вдавалися до систематичного насильства проти мирного населення. Російські військові в ході «зачисток» знищили тисячі мирних жителів, займалися грабежем та мародерством. Чеченські бойовики поступово взяли на озброєння терористичні методи захоплення та вбивства заручників із числа некомбатантів, як, наприклад, в Будьонновську.

Війна поступово поширювалася на сусідні території – більшою частиною в Інгушетію та Дагестан. Зруйнування в січні 1996 року російськими військами дагестанського села Первомайське викликало різку реакцію місцевої еліти. В Чечні було оголошено «джихад» - священну війну проти загарбників. Це відкрило шлях до Чечні численним бойовикам-мусульманам з усього світу.

Це дало змогу організувати ефективну оборону, внаслідок чого федеральні війська, що наступали, зазнали значних втрат. Лише наприкінці лютого 1995 р. в ході кровопролитних вуличних боїв Грозний, перетворений на руїни російською авіацією й артилерією, був захоплений федеральними військами. Тоді ж був сформований про московський тимчасовий уряд "національного примирення" на чолі з С. Хаджієвим.

В самій Росії рішення про початок збройної операції викликало широкий резонанс та суспільне незадоволення. Воно зростало мірою того, як російські регулярні війська зустрічали неочікувано сильний опір з боку чеченських збройних формувань. Перша чеченська війна продемонструвала неготовність пост-радянської армії до ведення сучасних бойових операцій та характеризувалася масштабним насильством, на що постійно звертали увагу урядові та неурядові міжнародні організації: ОБСЄ, Human Rights Watch, Комітет Червоного Хреста та ін. Крім того, федеральні війська повністю програли інформаційну війну. В результаті цього популярність дій уряду невпинно падала, і з наближенням виборів 1996 року, Президент Єльцин почав шукати мирного розв’язання конфлікту. 31 серпня 1996 року секретар Ради Безпеки РФ генерал Лебєдь та начальник штабу армії Чеченської республіки генерал Масхадов підписали Хасавюртські домовленості. Пізніше вони лягли в основу мирного договору 12 травня 1997 р., коли у Кремлі було підписано договір про мир і принципи взаємовідносин між РФ і Чеченською республікою, а також блок соціально-економічних угод, згідно з яким Чечні було надано цілковитий фінансово-економічний суверенітет.

Події в Чечні дістали драматичний розголос у російському суспільстві й викликали розкол у політичних колах. Зрештою, війна обернулась для Росії величезними матеріальними витратами, що обтяжували економіку (близько 1 % ВВП наприкінці 1994 р.) й чималими людськими жертвами. За офіційними даними в ході бойових дій до літа 1995 р. загинуло близько 10 тис. військовослужбовців - федералів і чеченських бійців, а також понад 6 тис. мирних жителів.

Події в Будьоновську на Ставропіллі, де чеченські бойовики Ш. Басаева у червні 1995 р. захопили сотні заручників, багато з яких загинули в ході бойової операції, підштовхнули російське керівництво до початку політичного діалогу з режимом Дудаева. Проте це не привело до завершення війни, оскільки політичні цілі превалювали над моральними й матеріальними.

Між 1996 та 1999 роками терористична діяльність чеченців проти мирного населення на території Росії триває. Як мінімум 8 масштабних терактів було здійснено в цей час, з яких особливо резонансними стали вибух житлового будинку в Каспійську (Дагестан), в результаті якого загинули 69 людей; напад групи аль Хаттаба на військову базу в Буйнакську; та вибух на ринку в місті Владикавказ (Північна Осетія), що забрав життя 64 людей.

Повоєнна політична еволюція Чечні у бік ісламського фундаменталізму в його найбільш крайніх проявах (шаріат у судовій системі, введення шаріатського правління), прагнення реваншу за фактичну поразку в першій чеченській війні 1994— 1996 pp., вторгнення чеченського експедиційного корпусу Ш. Басаева й Хаттаба в Дагестан у серпні 1999 р., що загрожувало дестабілізацією обстановки на Північному Кавказі, загострення політичної боротьби перед початком парламентських і президентських виборів зумовили рішення Кремля про початок другої чеченської війни як покарання Чечні за тероризм в Росії. В разі успіху федеральних сил у новій воєнній акції проєльцинські політичні сили отримали б додаткові дивіденди й голоси виборців на майбутніх виборах. В ході бойових дій, що розпочалися в середині серпня 1999 p., для боротьби з "тероризмом" були застосовані такі варварські методи, як масові бомбардування, ракетні удари й артилерійські обстріли населених пунктів Чечні.

На початковому етапі нової чеченської кампанії федеральні війська, майже не зустрічаючи опору, захопили великі населені пункти республіки. Проте російські силові структури не змогли встановити цілковитого контролю над територією бунтівної республіки, включаючи райони з лояльним щодо Москви населенням. Причому, жорстоке ставлення російських вояків до чеченського населення перетворювало його на постійне джерело, потенційний резерв поповнення загонів чеченських повстанців.

Нова хвиля ескалації напруженості в чеченському питанні була викликана серією терористичних актів у Москві, організованих чеченськими бойовиками наприкінці 2002 р. Найжахливішим із них було захоплення близько 800 заручників у театральному центрі на Дубровці, в самому центрі російської столиці. Під час операції по звільненню заручників загинуло 129 чоловік, що стало наслідком застосування спец-загонами ФСБ нервово-паралітичного газу. У відповідь на ці теракти російські війська в червні розпочали проведення нової "адресної операції" по виявленню військовиків незаконних озброєних формувань, від якої найчастіше страждали мирні жителі республіки. Центр опору чеченців після цього зміщується до гірських районів, і вони переходять до партизанської війни. Російські ж федеральні органи починають відновлювати контроль над республікою.

В ході такого відновлення основними етапами стали затвердження референдумом нової Конституції Чечні та проведення президентських і парламентських виборів. Чечня потребувала відновлення правопорядку, оскільки із 2000 року в країні постійно тривають теракти. В результаті одного з них в 2004 році було вбито Президента Чечні, ставленика Москви Ахмата Кадирова. Під сильним адміністративним тиском нова Конституція вступила в силу; Президентом став проросійський Алу Алханов, головою уряду – син вбитого Ахмата Кадирова Рамзан.

До кінця 2002 р. у другій чеченській війні, за офіційними даними, загинуло 2,5 тис. російських солдатів і офіцерів, майже 7 тис. дістали поранення.

ВИСНОВОК:

Об’єкт конфлікту: суверенітет над територією Чечні.

Цілі та мотивація сторін конфлікту:

Основною метою федерального уряду Російської Федерації є нейтралізація будь-яких проявів сепаратизму. Росія є мультиетнічною державою: в складі 88 суб’єктів федерації (станом на 1 грудня 2005 року) проживає близько 160 національностей. Збереження єдності держави належить до життєво важливих пріоритетів сучасної внутрішньої політики. В середині 1990-х років масштабні реформи стали каталізатором сепаратистських тенденцій в ряді регіонів.

Крім цього, російський уряд був зацікавлений у встановленні контролю над нафтовими запасами Чечні (близько 60 мільйонів тон) та розгалуженою системою транспортних комунікацій.

В Чечні уряд Джохара Дудаєва оголосив про наміри утворити самостійну державу чеченського народу – Ічкерію. Історично претензії Дудаєва і нової чеченської національної еліти спирались на колишню державу чеченців та дагестанців, що існувала в ХІХ столітті до завоювання її Російською імперією – імамат Шаміля. Економічно чеченська національна еліта біла зацікавлена у встановленні власного контролю над нафтовими резервами Чечні та нафтопроводами, що проходять її територією. Нарешті, фактором формування сучасної чеченської ідентичності виступає іслам, який сповідує переважна більшість населення.

Головний урок Чеченської війни полягає в тому, що державна та економічна система сучасної Росії показала настільки глибоку неефективність, що навіть гранично примітивна методика державного будівництва, використана Дудаєвим, виявилася куди більш конкурентоспроможною. Звідси, очевидно, і виникає заяву президента РФ про необхідність пошуку "національної ідеї".