47. Прямі податки та їх роль у формуванні доходів місцевих бюджетів. Переваги та недоліки прямого оподаткування.

Визначення прямих податків, їх роль у формуванні доходів місцевих бюджетів; переваги та недоліки прямого оподаткування.

Виникнення податків на початковому етапі розвитку людської цивілізації пов’язане з найпершими людськими потребами, які могли задовольнятися через усуспільнену діяльність. Окремі риси сучасної державності зародилися у Давньому Римі.

Податки — це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб, що стягуються до бюджету держави (державного і місцевих) та державних цільових фондів. На відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, які стягуються до фондів загальнообов’язкового соціального страхування, податки не мають конкретного цільового призначення.

Прямі податки - встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються безпосередньо шодо платника, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно та ін. Прямі - безпосередньо пов'язані з об'єктом (з майна або доходу) та його власником. Платник збігається з носієм.

Реальні: земля, нерухомість, цінні папери.

Особисті: дохід, прибуток.

Прямі податки - ті, які безпосередньо пов'язані з результатом господарсько-фінансової діяльності, оборотом капіталу, збільшенням вартості майна, зростанням рентної складової.

Прямі податки прямо пропорційні платоспроможності.Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.Особливість прямих податків порівняно з непрямими полягає у їх безпосередньому відношенні до об’єкта оподаткування та особи платника.

Перевагами прямих податків є:

• економічні – можливість встановити пряму залежність між доходами платника та платежами до бюджету;

• регулюючі – у країнах з розвинутою ринковою економікою, пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів (інвестиційну активність, накопичення капіталу, сукупне споживання, ділову активність). Наприклад, податок на прибуток має порівняно невисоку питому вагу у доходах бюджету нашої країни через низьку рентабельність і існує можливість його широкого використання як важеля регулювання економіки;

• соціальні – прямі податки сприяють розподіленню податкового тягаря таким чином, що великі податкові витрати мають ті члени суспільства, у яких більш високі доходи, тобто реалізується принцип справедливості

Що ж до недоліків, властивих прямим податкам, то сюди можна віднести:

• організаційні – пряма форма оподаткування потребує складного механізму бухгалтерського обліку об'єкта оподаткування і стягнення податків, є труднощі з визначенням того, що належить до доходів;

• контрольні – стягнення прямих податків потребує високого рівня контролю, розширення податкового апарату, оскільки мають місце приховування доходів та ухилення від оподаткування;

• поліцейські – прямі податки пов'язані з можливістю ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявність комерційної таємниці;

• бюджетні – пряме оподаткування потребує певного розвитку ринкових відносин, оскільки тільки в умовах реального ринку може сформуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальний прибуток. Останній є ймовірною величиною - можуть бути і збитки. Тобто, ринкові відносини не гарантують отримання прибутку, тому прямі податки не можуть стати стабільним джерелом доходів бюджету.

48. Основні напрямки бюджетної політики: прогнозні та програмні документи економічного та соціального розвитку Формування надходжень до бюджету та їх використання визнача­ються бюджетною політикою. Бюджетна політика — це економічна діяльність органів державної влади і державного управління з визна­чення системи організаційних і методологічних заходів щодо мо­білізації фінансових ресурсів їх розподілу і використання у відпо­відності з потребами соціально-економічного розвитку суспільства. Вона відображає спрямування форм і методів утворення оптимальних обсягів фінансових ресурсів бюджету та їх найефективнішого роз­міщення і найбільш економного використання.

Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України.

Національний банк України подає Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України: до 15 березня року, що передує плановому, - прогнозні монетарні показники на наступний рік; до 1 квітня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету; до 1 вересня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу наступного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету.

Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення щодо: 1) основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівня безробіття); 2) основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту (профіциту) державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу і граничного обсягу надання державних гарантій, встановлення розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення;

3) пріоритетних завдань податкової політики; 4) реалізації пріоритетних державних (цільових) програм; 5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України; 6) інших питань, необхідних для складання проекту закону про Державний бюджет України.

До контрольних показників бюджетної політики належать:

— відносні показники – виражені у відсотках до ВВП або іншого показника сукупної економічної діяльності держави. Наприклад, відносний показник може стосуватись обсягів державного боргу, державних позик, надходжень,

видатків;

— темпи змін обсягу видатків – зростання величин контрольних цифр може бути виражене в номінальних показниках, тобто з урахуванням підвищенняз урахуванням підвищення цін, у такому випадку темпи зростання оприлюднюються разом з відносними

показниками;

— абсолютні показники – планові цифри, які мають грошовий вираз.

Сукупність цих показників є підґрунтям для визначення основних напрямів

бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Бюджетна політика є активним інструментом економічної та соціальної політики держави. З огляду на конкретну соціально-економічну і політичну ситуацію та наявну стратегію соціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачати різний ступінь перерозподілу національного доходу держави за допомогою бюджету, більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетної системи, посилення чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів, пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхів досягнення збалансованості бюджетних доходів і видатків тощо.

Організація роботи по розробці проекту Основних напрямів бюджетної політики; основні її показники та їх характеристика.